Батьківщина Ігуаїна, автор гола у фіналі ЧС та Рібері як рятівник: що потрібно знати про Брест
Сьогодні Шахтар зіграє із дивовижною командою. Командою, яка самим фактом свого існування спростовує принципи, які здавалися для футболу базовими. Принцип, що єврокубків важливий досвід; принцип, що тренеру важлива постійна практика; принцип, що запрошення суперзірок може призвести до кращого періоду в історії – і багатьом іншим. Брест – абсолютний дебютант єврокубків, і, гадаю, навіть самі гравці, тренер, президент клубу в глибині душі не розуміють, що взагалі з ними зараз відбувається.
Місце базування: морська цитадель
Пам'ятаєте, у “Трьох мушкетерах” головних героїв відправляли на облогу якийсь Ля-Рошелі ? У романі наголошується на війні з гугенотами, французькими протестантами – але навіть у цьому конкретному епізоді гугенотам сильно допомагали англійці. Флотилію з 80 кораблів гугенотам надав не хто інший, як герцог Бекінгем, заняття якого французькими справами стало приводом для зустрічей з Анною Австрійською та безлічі фантазій про їхні зв'язки, одна з яких і стала важливою сюжетною лінією творіння Дюма.
По суті, злісний і заздрісний кардинал Рішельє був насправді мудрим і розважливим політиком, а шляхетний кумир мушкетерів Людовік XIII – бездарним інфантилом (хоча, якщо згадати деякі їх вчинки, можна вважати абсолютно логічним, що бездарний інфантил був кумиром для таких людей). І крім того, що Ля-Рошель він таки взяв, кардинал був стурбований зміцненням влади Франції на морі. Саме завдяки його розпорядженням на північному заході Франції були побудовані верф та арсенал для військових кораблів, а місцеве містечко Брест стало ключовою морською базою країни для всіх майбутніх європейських війн.
У цьому статусі – охоронця морів та океанів для Франції – Брест перебуває, в принципі, досі. Його руйнували англійці, скориставшись великою Французькою революцією, його захоплював вермахт на початку Другої світової, щоб побудувати грандіозний за масштабами бункер для підводних човнів – і незліченну кількість разів із Бреста виходили у військові походи кораблі. Але якщо говорити про другу половину XX століття, то ми краще за багатьох знаємо, що Європа до війн не готувалася. І, як наслідок, Брест – депресивне французьке містечко, в якому, починаючи з сімдесятих років, знижується населення та зростає безробіття.
Зрозуміло, це відбивається і на футболі. Брест – насамперед маленьке містечко, населення якого навіть у умовно кращі часи не перевищувало 200 тисяч осіб. Довгий час у ньому було кілька аматорських команд. Перший професійний клуб у Бресті з'явився в 1950-му (до речі, нехай великі красиві “29” на емблемі не вводять вас з обману: це номер департаменту), але до кінця сімдесятих років про якісь високі досягнення навіть мови не йшло: так, рядовий представник нижчих ліг.
У сезоні-1979/80 “пірати” дебютували в Лізі 1 і навіть перемогли Марсель 7:2, але все одно це було не більше ніж історією веселої команди з периферії. Навіть від передостаннього місця вони відстали дуже сильно, зібравши цілу колекцію розгромних поразок. Регіональне дербі Брест розігрує з Ренном, але дуже довго між клубами навіть нормального суперництва не було: настільки нерівними були сили. Раймон Керузоре, якого зворушливо називають одним із найвидатніших гравців в історії Бретані, був зіркою Ренна, а потім допомагав дебютувати в еліті Бреста; потім тренував Брест, йшов на підвищення в Ренн – і це нікого не обурювало.
Як Брест чемпіонів світу переманював та виховував
Особливою сторінкою в історії клубу стали вісімдесяті, коли в одній точці зійшлися активність президента Франсуа Івінека та підтримка “Леклер” – популярної французької мережі гіпермаркетів, яка з'явилася саме в Бретані та вкладалася в місцевий символ. Можна сказати, що сильним був не Брест, а “Брест Арморiк” – так Івінек перейменував клуб на честь стародавньої назви Бретані, даного ще галлами. І деякі посилення Бреста просто вражають.
Наприклад, вражає, що в ту команду могла приїхати людина після голу у фіналі чемпіонату світу, причому за переможців. Хосе Луїс Браун допоміг Марадоні виграти чемпіонат світу, вразив ворота Гаральда Шумахера у битві титанів за Кубок Світу-1986 – і переїхав до команди, яка у попередньому розіграші чемпіонату Франції посіла 14 місце.
Не всі трансфери були настільки гучними, але, наприклад, Давiда Жинола, майбутню зірку АПЛ, Брест переманив у ФК Париж. Переконав якось любителя гарного життя виїхати зі столиці в глуху провiнцiю – потім у Жинола будуть і ПСЖ, і Тоттенхем, і він зможе розвернутися. Інший трансфер того Бреста пов'язаний з героєм зовсім нещодавніх днів: Гонсало Ігуаїн народився в Бресті саме тому, що його батько Хорхе став одним з “піратів” у 1987-му році.
При подібних підписаннях Брест не досягав великих висот: його найкращим результатом до останнього часу було восьме місце в сезоні-86/87, і навіть у такі “жирні” роки він вилітав 1988-го. А потім і “жирні” роки закінчилися.
Закінчилися, коли “пірати” вже перестали бачити берега. Наприклад, вони до другого дивізіону (!) підписували зірку збірної Парагваю Роберто Кабаньяса – нехай той своїми 25 голами, безумовно, допоміг повернутися до еліти. Сезон-90/91 увійшов в історію всього європейського футболу: з нього за спортивним принципом не вилетіла жодна команда, Брест разом із Бордо та Ніццею понизили у класі за борги. Але “піратів” не збентежило навіть це: вони знову-таки у другий дивізіон підписали суперзірку збірної Аргентини (!), короля пенальті Серхіо Гойкоечеа. Не дивно, що за підсумками сезону-91/92 клуб було розформовано.
Покаранням за таке марнотратство послужили майже два десятирiчя без матчів вищої ліги для міста. Натомість його жителі могли пишатися, що двоє їхніх колишніх гравців допомогли Франції стати чемпіонами світу. Бернар Лама грав за Брест до зниження в класі (власне, після його відходу “пірати” і вирішили підписати Гойкоечеа) і поїхав на ЧС-1998 запасним воротарем. А Стефан Гіварш загалом був основним форвардом команди Еме Жаке. За першу команду Бреста він встиг пограти дуже мало, але виховувався в академії цього клубу.
Хочеш вийти у профі? Підпиши Рібері!
Зрозуміло, на місці розформованого клубу з'явився новий клуб, який мав пробитися до еліти з рівня аматорів . До 2004 року Брест грав на рівні любителів, поки не зустрів на своєму шляху “Обличчя зі Шрамом”.
Оцініть, до речі, наскільки низькому рівні грав Франк Рібері, поки не розкрився: “пірати” стали для нього третьою поспіль командою, яка виступала у третьому дивізіоні Франції. Видно, тому не вважав нижче за свою гідність на старості років йти догравати в Салернітану: після тих поїздок по селам йому і аутсайдер Серії А був за щастя... Так от, Рібері заграв так, що допоміг Бресту вийти в Лігу 2, а самому собі – у Лігу 1. Мец шукав нового Робера Піреса та знайшов талант у французькій “трясині”!
2010 року Брест вийшов у вищу лігу і навіть провів у ній три сезони... Але ані та команда, ані навіть команда, яка ще п'ять років тому боролася за виживання, не схожi на сьогоднішнiй Брест. Брест жив дуже, дуже скромним життям команди-ліфта і навіть про Лігу конференцій зовсім недавно не мріяв.
Більше того: прихід у 2016-му році у власники клубу Дені ле Сента, який керує справами і зараз, дуже складно назвати фактором успіху. З ним команда навіть просто у вищу лігу вийшла лише на третій сезон, 2021-го займала 17-е місце – та й півтора роки тому ризикувала вилетіти. Бюджет у Бреста один із найскромніших у лізі, навіть стадіон такий, що жодного суперника за ЛЧ “пірати” так у Брест і не привезли (у Генгамі грають) – загалом, жодних особливих приводів хвалити ле Сента у перші сім років його правління не було.
Людина, яка змінила все – і зовсім не схожа на “Людину, яка змінила все”
Ні, гарбуза на карету перетворила саме людина, яку призначили від повної безвиході. Перед сезоном-23/24 усі експерти називали “піратів” серед головних претендентів на виліт – і вибір тренера скоріше був аргументом на користь цієї думки, ніж повинен був переконати.
Ерік Руа не працював головним тренером ДВАНАДЦЯТЬ років. Чи багато ви знаєте успішних прикладів повернення після такої тривалої творчої відпустки? Все одно, що Анатолій Дем'яненко після звільнення з Волині в сезоні-12/13 очолив когось (хоча і він за цей час встиг попрацювати в Нітрі). Навіть у Олега Блохіна пiсля останнього місця роботи пауза поки що менше.
Робота тренера таки вимагає практики, і після тривалої паузи дуже складно повернутися. Трюк із поверненням Руа нагадував захід Раймона Доменека до Ліону 2020-го – а “Астроном” після 10 років без роботи і двох місяців не відпрацював, програвши все. І, найголовніше: у Руа і в минулому успіхів не було. Єдиний досвід – півтора роки роботи в Ніцці, коли його звільнили через загрозу вильоту, а наступного сезону Ніцца посіла четверте місце.
Але, мабуть, так уже змінився футбол, що канонічний олдскульний менеджер, який і на початку десятих виглядав застарілим, тепер виглядає новатором. Прямо зараз Брест – лідер ЛЧ за кількістю виграних єдиноборств; минулого сезону він став першим за цим показником у Франції. Тільки Спарта в цій ЛЧ має середню точність передач ще нижче, ніж “пірати”, за середнім володінням м'ячем вони 32-i з 36 учасників. Результати? Перемоги над ПСВ, Спартою, Штурмом та Ред Буллом (над останніми – 4:0), нічия з Байєром, стовідсоткова гарантія плей-офф ЛЧ та реальна боротьба за топ-8. Нагадаю, ми говоримо про команду, яка і у Франції до топ-8 за бюджетом не входить.
Брест обожнює навішувати до штрафного майданчика, боротися на всіх ділянках поля (за перехопленням він третій у ЛЧ), грати довгими передачами – і навіть воротар у них для порятунку, а не для класної гри ногами. Марко Бізот багато грав у Нідерландах, у Бельгії – але до Ліги чемпіонів дістався лише з французами.
Що характерно, у клубі не приховують, що цінують Руа ще й за мотиваційні промови. Ерік – сам приклад того, що неможливе можливо, й його заклики до команди, де більша частина цього року в єврокубках дебютувала, не кажучи про ЛЧ, очевидно, стають ефективними. Як говорив тренер: «Два роки тому люди сміялися, бачачи моє ім'я у зв'язку з якимись клубами. Зараз, мабуть, сміються менше».
Звичайно, Брест має своїх зірок. Крім Бізота, це опорник Ле-Мелу, який робить неймовірний обсяг роботи; Кенні Лала, який чудово навішує до штрафного майданчика; захисник Шардонне – легенда команди, яка грала ще у Лізі 2; найрезультативніший півзахисник команди Ромен Дель Кастійо… Але, вибачте, Ле-Мелу навіть у Норвічі програв конкуренцію, Лала до 32 років боровся у Лiзi 1 виключно за виживання – і так далі. Більша частина цього складу навіть майбутніми зірками не назвеш, тому що вони знаходяться у другій частині кар'єри.
Клуб зіграв у манібол? Ще по ходу сезону-22/23 Брест намагався вирішити проблеми з форвардами, підписуючи Лоїка Ремі та Іслама Слімані. Канонічна гонитва за гучними іменами – і, звичайно, ніхто проблему не вирішив. Ні, все справді змінив Руа – і від цього лише дивовижніше, наскільки він не схожий на типового тренера-чудотворця XXI століття.
Він не боявся викликів ще як гравець: після зіркового Марселя йшов до Сандерленда та Райо Вальєкано , щоб допомогти їм написати гучні сторінки своєї історії (7-е місце в АПЛ і 11-е в Ла Лізі відповідно). Закінчив кар'єру в Ніцці в 2004-му, але як тренер нагоді їй тільки через шість років – тому що раніше працював у тому ж клубі то спортдиром, то директором з комунікацій. Коли його питали ще про ту першу паузу, він відповідав: «У мене не було мети стати тренером. Я хотів дізнатися про щось нове, прийняти інші виклики».
За всіх успіхів у Лізі чемпіонів головним матчем Руа у Бресті потрібно назвати неймовірні 5:4 у дербі. А головною заслугою — те, що дербі Бретані стало повноцінним
З цих шалених 12 років паузи у тренерстві Руа частину провів як спортивний директор у Лансі (у 2017-19 рр.., так що пов'язати останні успіхи клубу з ним складно), частину – у Вотфорді, як сполучна ланка між командою та тренерським штабом, а частину просто відпочивав. У Бресті Руа наголошує на важливості того, що два його помічники давно працюють у клубі – і додає: «Брест залишається нормальним клубом, а нормальність у футболі стає рідкістю».
Важко посперечатися.