Парадокс Бруну Фернандеша: чому найкращий гравець Манчестер Юнайтед створює тактичну дилему
Перш ніж вкотре шукати, що не так з Манчестер Юнайтед, варто нагадати дві речі. По-перше, у цього клубу проблем не одна й навіть не дві. А по-друге — якими б вони не були, Бруну Фернандеш тут ні до чого.
Це важливо підкреслити саме зараз, у ті рідкісні моменти, коли він стає радше перешкодою, ніж допомогою своїй команді. Саме так було у неділю на Крейвен Коттедж.
Згадаймо минулий сезон. Можливо, він був найкращим для Фернандеша у футболці Юнайтед після його першого повного року в клубі. Хоча старт вийшов далеким від ідеального: до жовтневої міжнародної паузи він віддав лише одну гольову передачу — у матчі проти Саутгемптона. Перший м’яч забив уже після відставки Еріка тен Гага.
І все ж тоді, як і зараз, можна було не сумніватися — Бруну знову вийде на свій рівень. І він справді вийшов. Але тоді він не грав у схемі з двома центральними півзахисниками.
Було б занадто просто звалити недільну бліду нічию 1:1 з Фулгемом лише на Фернандеша. Хоча саме він був причетний до двох ключових моментів зустрічі: невдалого пенальті у першому таймі та епізоду з Емілем Смітом-Роу, якого Бруну не встиг накрити, і той зрівняв рахунок на 73-й хвилині.
Та більш тривожним для Юнайтед виглядав не промах з точки, а те, як легко Фулгем розривав їхній центр поля. Спочатку пара Фернандеш – Каземіро, потім Фернандеш – Мейсон Маунт, а згодом Фернандеш – Мануель Угарте. І завжди в цій конструкції був Фернандеш.
Марку Сілві це було зрозуміло з перших хвилин. Як згодом підтвердив Алекс Івобі: “Ми знали, що можемо прориватися за спини їхніх двох півзахисників, а їхні центрбеки будуть вискакувати. Ми цим і скористалися”, — сказав він у післяматчевому інтерв’ю Sky Sports.
Рубен Аморім пояснив невдачу з пенальті тим, що на Фернандеша покладено “занадто багато відповідальності”. Але саме цього останні дев’ять місяців і прагнув головний тренер Юнайтед — передати капітану все більше ролей, зокрема й у тактичному плані.
Аморім ще минулого сезону почав відтягувати Фернандеша глибше, щоб налагодити нестабільний вихід з оборони, але тоді його вплив зникав біля чужого штрафного.
Частково саме для зняття цього тягаря були підписані Матеус Кунья та Браян Мбемо. Але малопомічений нюанс літньої трансферної кампанії Юнайтед у тому, що двох гравців, які найбільш органічно вписувалися в систему Аморіма, фактично змусили діяти на незвичних позиціях, аби ця система працювала.
Мало хто скаже, що Кунья й Мбемо були зайвими після того, як команда забила лише 44 голи за сезон — антирекорд Прем’єр-ліги. Та завжди існував ризик: відсунувши Фернандеша назад і поставивши Амада на правий фланг оборони, Юнайтед фактично знищив ті крихти креативу, які ще залишалися.
Так, головною проблемою був жахливий рівень реалізації моментів — жодна команда еліти не недобрала стільки від своїх очікуваних голів. Тож запрошення форвардів було необхідним. Але й сумарний показник xG у 52,6 теж говорив сам за себе — це рівень нижньої половини таблиці. Проблема була не лише у завершенні, а й у створенні нагод.
І ця проблема нікуди не поділася у новому сезоні. Проти Арсенала Юнайтед завдав чимало ударів, але важко назвати бодай один із них по-справжньому гольовим. Попри перевагу, вони майже не створювали відчуття, що зламають суперника.
Ще через тиждень, у матчі з Фулгемом, окрім яскравого стартового відрізку, коли Кунья міг відкривати рахунок, атака Аморіма виглядала зовсім беззубо. Сілва пізніше різко підсумував: “У другому таймі — тільки стандарти, нічого більше”. І важко не погодитися.
Єдина велика нагода, яку Opta зафіксувала в тій грі, виникла після довгої передачі воротаря Алтаї Баяндиря. Фернандеш же створив лише один удар по воротах — для Куньї на першій хвилині, і навіть той з дальньої дистанції.
Глибша позиція капітана — як видно з його карти дотиків — важко піддається виправданню, якщо призводить до такого провалу в креативі. А ще менш виправданою вона виглядає тоді, коли гальмує розвиток талановитого вихованця академії.
Коббі Мейну, який залишився в запасі проти Арсенала, знову не отримав жодної хвилини у неділю. Чому? Просто. “Він тепер конкурує за позицію з Бруну”, — пояснив після матчу Аморім.
Варіант пари Фернандеш – Мейну на Крейвен Коттедж тренер навіть не розглядав і, схоже, надалі теж не планує. Хоча легко уявити, що цей дует зазнав би тих самих проблем, що й інші комбінації. Проте набір їхніх якостей настільки різний, що дивно бачити їх суперниками за одне місце й запитувати себе: а чи справді ця роль підходить обом?
У підсумку Юнайтед намагається втиснути свого найкращого гравця, найбільш перспективного вихованця та нову атакувальну трійку вартістю 200 мільйонів у стартовий склад. І поки що це виглядає абсолютно нереально — принаймні в цій системі.
Але якщо Юнайтед сам обрав цей шлях, підписавши влітку двох дорогих атакувальних півзахисників, то і сам Фернандеш зробив свій вибір, відмовившись від пропозиції Аль Хіляля перейти до саудівської Про-ліги.
На вихідних з’явилися чутки, що інший клуб із Саудівської Аравії — Аль Іттіхад — розглядає варіант запрошення 30-річного португальця. Втім, у Юнайтед не очікують, що Фернандеш залишить клуб до закриття трансферного вікна. Джерела в Саудівській Аравії так само ставляться до цих новин із великою часткою скепсису.
Бруну дав зрозуміти, що хоче залишитися на Олд Траффорд, ще на початку цього трансферного вікна, і підстав сумніватися, що він завершить його у складі Юнайтед, немає.
А отже, клубу потрібно знайти рішення, яке дозволить максимально використати його сильні якості та приховати слабкі сторони. Це може означати пошук правильної пари в центрі поля або ж повну відмову від ідеї з його глибшою роллю. Одне можна сказати напевно: у Аморіма й без цього вистачає проблем, аби ще й перетворювати свого найкращого та найважливішого гравця на одну з них.