Інтерв'ю з Ешлі Коулом: молоді гравці знають про мене лише завдяки картці у FIFA
Коли Ешлі Коул говорить, що після завершення кар’єри починав тренерський шлях буквально з нуля, це не перебільшення. Шість років тому він розкладав форму гравців Челсі U-15 у роздягальні перед матчами.
Важко уявити, що людина зі 107 матчами за Англію була асистентом, відповідальним за екіпірування та списки на клубний автобус. Але Коул свідомо хотів пройти свою тренерську практику з самого низу. "Це підходить не всім", — зізнається він.
У той самий час, у 2019-му, на іншому кінці Кобема його колишній партнер Френк Лемпард щойно очолив першу команду. Коул, який завершував свою 17-річну кар’єру під керівництвом Лемпарда в Дербі Каунті, відчував, що до такого рівня йому ще дуже далеко.
Тоді він не мав уявлення, як проводити тренування. Жартує, що навіть не знав, як увімкнути ноутбук для презентацій. Поступово все почало складатися: з’явились ідеї, навички, впевненість. Найперше довелося навчитися говорити мовою 15-річних футболістів. Минуло шість років — і сталося багато.
Коул пройшов свій шлях до кінця. Ешлі цього місяця виповнюється 45, він — повноцінний тренер. Був у штабі збірної Англії U-21 під час двох перемог на чепміонатах Європи і тепер прагне отримати власну команду як головний.
"Я не хочу, щоб гравці думали: “О, це Ешлі Коул, треба слухати”. Ні. Хочу, щоб вони слухали, що я кажу, і довіряли цьому. Мені приємно, що поважають мою кар’єру, але я достатньо скромний, щоб розуміти: цього замало. Я мусив вчитися, щоб стати тренером".
Але його минуле складно оминути. Воно масштабне. Найбільш титулований фулбек в історії збірної Англії. Він має найбільше матчів за збірну серед темношкірих гравців. Три титули Прем’єр-ліги, Ліга чемпіонів, Ліга Європи та сім Кубків Англії — значущий доробок для будь-якого футболіста. І водночас — скандальний трансфер, гучне розлучення, резонансні висловлювання та твіти, непрості стосунки з пресою. Великий футболіст, життя якого часом нагадувало суцільне випробування.
Коул усміхається, розуміючи, до чого йде. Він згадує, як його наставник у Челсі Френк О’Браєн запитав у підлітків, чи знають вони, хто такий Ешлі Коул — у відповідь були самі здивовані погляди.
"Вони дізналися, що я щось та й умів, тільки коли побачили мою картку в FIFA, — каже він, маючи на увазі тепер уже перейменовану гру EA Sports, де має картку легенди. "Вони такі: “А, ти ж ‘Icon’!”. Смішно, але саме так я знайшов до них підхід. Мені довелося зрозуміти їхній світ".
Важко знайти людину, яка більше закохана у тренерську справу і настільки занурена у свої виклики останніх шести років. І для когось із його кар’єрою, рівнем слави та досвідом у той час у футболі — це справді рідкісне поєднання. Сьогодні його життя зовсім інше: він повністю відданий новому шляху, який змусив його об’їздити всю країну, а також родині — другій дружині Шерон Кану та двом маленьким дітям.
Він двічі працював асистентом Лемпарда — спершу в Евертоні, а потім під час непростого періоду в Челсі у 2023 році. Схожу роль він виконував і у Вейна Руні в Бірмінгем Сіті, хоча протримався довше за екс-товариша по збірній. Але робота, яка по-справжньому його визначила, — це посада асистента Лі Карслі у молодіжній збірній Англії U-21. Саме цей тренерський штаб виграв два поспіль юнацькі Євро — у 2023-му та цього літа. А між тим був і короткий період, коли Карслі тимчасово очолив першу збірну, взявши Коула з собою.
Карслі та О’Браєн найбільше вплинули на його становлення як тренера — і про наставника U-21 Коул говорить із майже зворушливою повагою. Ще у 2021-му О’Браєн запропонував йому податися на посаду головного тренера молодіжки, але, як і очікувалось, роботу він не отримав. Технічний директор ФА Джон МакДермотт повідомив, що обрали Карслі, і той приїде до Кобема познайомитися з Коулом.
"МакДермотт сказав: він може взяти тебе до штабу, а може й ні", — згадує Коул. Він прийняв це спокійно — і зустріч його здивувала. "Ми проговорили дві години і одразу зійшлися. Стиль, атмосфера, культура. Він так зарядив мене — ідеями розвитку, тренування, перемог… і тим, яким може бути майбутнє англійського футболу".
Результати вийшли вражаючими: перші два титули Євро U-21 для Англії з 1984 року. Але Карслі працював не лише для гравців — він багато зробив і для Коула.
"Лі дуже допоміг мені розкритися, — каже Коул. — Я казав: “Лі, я не хочу вести цю зустріч із гравцями”. А він у відповідь: “Ні, ти ведеш”. Я питав: “Що мені казати?”. А він: “Ти сам вирішуй, ти вже достатньо тут, щоб знати".
У часи, коли він був гравцем, навряд чи знайдеш когось упевненішого — а подекуди й войовничішого. Але Коул знову й знову наголошує — що його футбольне минуле й тренерське сьогодення існують окремо.
"Я хочу, щоб зараз люди говорили: Ешлі Коул — тренер. А не Ешлі Коул — футболіст. Це було непросто, але, думаю, я вже зробив достатньо на тренуваннях. Ешлі Коул як гравець — це завершений розділ. А Ешлі Коул-тренер — він рухається вперед, як би це не виглядало".
На початку йому й справді було важко стояти перед командою і викладати ігровий план. "Навіть коли працюєш з U-21 — це ж гравці, яких тренують Пеп Гвардіола та інші топ-тренери. Тож тобі треба знайти впевненість, свою справжність. Дуже легко зменшитися, сховатися в тінь. Були моменти, коли я думав: я зараз кажу Коулу Палмеру, що цього недостатньо, а Пеп йому дозволяє. І це про відчуття зв’язку, про побудову стосунків з гравцями".
Говорячи про молодіжну збірну, Коул щиро пишається тим, як розвивалися футболісти, яким Карслі згодом дав дебютувати у головній команді під час короткого перебування у штабі національної збірної минулого року. І видно, що він говорить це від щирого серця. Тоді ФА доручила тренерському штабу U-21 підготувати гравців до дорослого рівня — і вони впоралися.
"Ми хочемо домінувати, — каже Коул. — Бути нацією, яка не має заглядати на Іспанію чи Францію, щоб зрозуміти, як вигравати турніри".
А потім настала мить, коли під час тимчасового керівництва Карслі він опинився в роздягальні перед Гаррі Кейном, Кайлом Вокером та Джоном Стоунзом. Найбільшим захватом було побачити, як вони виконують його вказівки.
"Їх тренували найкращі менеджери, — каже він. — І ось тепер я кажу їм: цього недостатньо, треба робити ось так. А вони були фантастичними. Спершу придивлялись: чи взагалі розумію я, що говорю?
Усе, що я пояснював на нарадах, я бачив на полі. Я кажу Гаррі Магвайру одне, Гаррі Кейну — інше. І бачу це в грі — це неймовірно додає впевненості".
Він добре знає, як хоче, щоб грала його команда: атакувальний футбол, контроль м’яча, домінування. Та водночас усвідомлює, що футбол змінився з часу, коли він сам проходив академію Арсенала у 90-х — хлопець зі Східного Лондона, якого переробили зі страйкера на вибухового фулбека.
Сучасний футболіст, каже Коул, набагато більше налаштований на свої думки, емоції та внутрішні стани.
"І в цьому немає нічого поганого. Якщо це допоможе тобі бути кращим — чудово, поговори з кимось. І я не буду кричати на тебе так, як кричали б на мене. Я знаю, що життя змінюється, люди еволюціонують. І я змінився. Все нормально. Я розумію нову реальність і саме так сьогодні потрібно вести людей".
Кар’єра Коула пройшла через два світи — від епохи старих медіа, недільних таблоїдів із пікантними інтригами, до часу соцмереж. Його акаунт у Twitter, тепер X, @TheRealAC3 сьогодні майже мовчить, але у 2010-х він був справжньою бомбою на шпальтах, особливо коли Коул різко висловлювався про ФА та не тільки. Що ж до газет — після гучної саги з переходом у Челсі, конфлікту з Арсеналом та розслідування Прем’єр-ліги, яке супроводжувало цю історію, Коул фактично закрився від більшості журналістів.
Тепер він дивиться на це інакше. Каже, що принаймні за його часів журналісти — хай якими критичними вони були — все ж несли відповідальність, ходили на матчі й розуміли, як футбол працює зсередини.
"Тоді газети були дуже впливовими, а у нас не було платформи, щоб відповісти, тож доводилося все ковтати. Це було важко. А зараз… гравець не може пройти вулицею, щоб на нього не наставили телефон. Не може зайти в Instagram, щоб не побачити сторіс чи подкасти, де його обговорюють.
Журналісти багато років були в футбольному середовищі та бачили, як поводяться гравці. А тепер з’явилися подкастери… Я їх розумію, бо сам був фанатом, але я б не оцінював футболістів, якщо бачу їх тільки у суботу на полі. Все значно складніше. Та й судять вони дуже категорично".
Конфлікти з медіа у нього справді були, але, здається, переважно тоді, коли журналісти лізли в його приватне життя. Чи зміг він примиритися з усім цим?
"Я став дорослішим, — каже Коул. — Просто так. Я не стверджую, що завжди вчиняв правильно. Був ідіотом у певні моменти, але я був хлопчиськом. Усі помиляються. А через 20 років ми говоримо своїм дітям: “Так не роби”. Усе це змусило мене по-іншому зрозуміти життя, людей, повагу. Я вийшов із тої бульбашки. Просто виріс. І тепер у мене зовсім інший рух уперед".
Коул — один із небагатьох, хто пережив одразу два піки: найкращі роки Арсена Венгера та найкращі роки Жозе Моурінью. Венгер, згадує Коул, дозволяв грі бути найкращим учителем.
"Якщо я втрачав м’яч, мені не влаштовували прочухана — і саме завдяки цьому я став тим гравцем, яким був. Якби на тому етапі мене тренував інший тренер, я б сидів на лаві: я тоді багато помилявся".
Моурінью ж завжди вимагав максимальних стандартів і чіткого структурування гри. Керівництво Карло Анчелотті спершу збивало його з пантелику: "Йому дуже цікаво було, чим я займаюся в особистому житті. Які фільми люблю".
Але вплив мали не лише футбольні гіганти. Коул із теплотою говорить про О’Браєна — досвідченого тренера, який умів і дисципліну навести, і хлопців розвинути. Про Тоні Моубрея з Бірмінгема він каже так само: "Завжди спокійний. І завжди ставив у центр уваги гравців".
Звичайно, його власна кар’єра формує й тренерське бачення. Коул не любить наголошувати на минулому, але згадує один момент минулого літа з молодіжною збірною. Після тренування всі сиділи на сонці та спілкувалися. Хтось згадав Кріштіану Роналду і їхні дуелі — за клуби й за збірні.
"Це непоганий спосіб встановити контакт, — каже Коул. — Я не проти говорити про минуле. У мене є те зерно досвіду, яке я можу передати. Тож я кажу хлопцям: Добре, Роналду — а як ви зберетеся стримувати цього іспанського вінгера, який грає подібно? Він лівша. Він зміщується всередину. Сильний.
Роналду був швидший за мене, але в мене були партнери, які страхували. А далі додаю: Елліоте Андерсоне, ти теж тримайся ближче, бо в мене був Френк Лемпард, який накривав простір за спиною".
Непоганий спосіб розбавити атмосферу для зіркового екс-гравця, який стає тренером-початківцем та шукає зв’язок із командою.
А яким менеджером він бачить себе?
"Я буду лише самим собою, — каже Коул. — Енергійним, залученим, амбітним". Він відчуває готовність — шість років ретельно працював заради цього.