Ковач: Боруссія Дортмунд — це робітничий клуб, у ДНК якого — пристрасть, бажання, характер і важка праця
2025 рік для Ніко Ковача склався більш ніж вдало. У лютому, після звільнення Нурі Шахіна, саме йому доручили рятувати сезон Боруссії Дортмунд, який на той момент відверто котився в прірву.
Попереду залишалося 14 матчів Бундесліги, а команда йшла лише одинадцятою. Фініш же вийшов майже неймовірним — четверте місце і путівка до Ліги чемпіонів. Спортивний директор клубу Ларс Ріккен назвав це "однією з найсильніших тренерських робіт в історії Боруссії".
Ковач упорався з першим викликом і в нагороду отримав новий дворічний контракт. Це сталося в серпні 2025-го — і саме з цього моменту почалася його друга дія в Дортмунді. Завдання тепер було інше: не просто врятувати сезон, а рухати команду вперед. І з цим, загалом, теж вдалося впоратися.
До зимової паузи Боруссія підійшла другою в таблиці. Команда демонструє вражаючу гру в обороні — лише 17 пропущених м’ячів у 18 матчах Бундесліги — і перебуває у хорошій позиції, щоб вийти до плей-оф Ліги чемпіонів.
Та минулого місяця, вранці після перемоги 2:0 над Боруссією Менхенгладбах і перед поїздкою до родини в Зальцбург на різдвяні свята, Ковач озирнувся на минулі місяці.
"Коли ми прийшли, спортивна ситуація в клубі була абсолютно зрозумілою, — розповів він The Athletic. — Ми були одинадцятими й усвідомлювали, що потрібно щось змінювати. Перш за все — попрацювати над фізичною готовністю команди.
Футболіст грає найкраще тоді, коли не втомлений. Рішення стають швидшими, координація — кращою. Саме таку програму ми й вибудували разом з тренерами з фізпідготовки. Якщо поєднати якість гравців із високим фізичним рівнем, команду дуже складно обіграти.
Паралельно потрібно було навести лад в обороні. Ми спочатку перейшли на схему з чотирма захисниками замість трьох, але це не дало бажаної стабільності. Тому згодом повернулися до п’ятірки ззаду — нам бракувало балансу.
Головним пріоритетом була надійна оборонна база. Це було найважливіше".
Спочатку жодних дивідендів не було. У перших шести матчах Бундесліги під керівництвом Ковача Боруссія програла чотири рази. Тренера призначили посеред сезону, команда жила в режимі двох матчів на тиждень, тож часу для повноцінної роботи на тренувальних полях катастрофічно бракувало. Головне завдання, за словами Ковача, полягало в тому, щоб не перевантажити гравців. Дортмунд на той момент був крихкою командою, особливо на виїзді, і загартування характеру стало процесом, а не миттєвим рішенням.
"Ми хотіли змінити мислення. Як і будь-який новий тренер, я мав власні ідеї та власне бачення, але на такі речі потрібен час.
Ми погано провели перші шість матчів. Поразка 0:1 від Аугсбурга у березні, напевно, стала найнижчою точкою. Після неї у нас відбулася дуже відверта розмова — тренери й гравці чесно обговорили, що саме потрібно зробити, аби досягти наших цілей.
Водночас ми бачили, скільки якості є в цій команді. Ми розуміли, що певні корективи необхідні, але водночас треба було спростити підхід. Так і народилося наше гасло: KISS — keep it simple, stupid.
Це справді допомогло. Якщо намагатися змінити все й одразу розвернути команду на 180 градусів, це приречено на провал. Занадто багато інструкцій лягає на плечі гравців.
Вони й так перебувають під тиском результату, а тут ще тренери намагаються перекроїти все до дрібниць. Це занадто. У такій ситуації можна нашкодити більше, ніж допомогти.
Тож ми зосередилися на дрібницях. А якості гравців вистачило, щоб дуже швидко адаптуватися до цих змін".
Фініш сезону Боруссія провела без поразок — вісім матчів поспіль, сім із яких завершилися перемогами. У цю серію увійшла й яскрава перемога 3:1 над Барселоною у чвертьфіналі Ліги чемпіонів — вечір, коли Вестфаленштадіон буквально ожив, а команда була близькою до того, щоб відіграти дефіцит у чотири м’ячі після першого матчу. Дива не сталося, але, за словами Ковача, саме та гра дала потужний імпульс на решту сезону.
"Ви знаєте, якими тут є місто і вболівальники. Якщо в Дортмунді працювати чесно й важко, можливе все. Той матч подарував нам віру — не лише гравцям і тренерському штабу, а всьому клубу".
Втім, відтоді шлях не був рівним і безхмарним. Уже наприкінці матчу з Гладбахом було видно, що команда важка у ногах і виснажена — чергове нагадування про те, наскільки довгим видався цей рік. Боруссія стала одним із двох німецьких клубів разом із Баварією, які брали участь у Клубному чемпіонаті світу в США.
Дортмундці дісталися чвертьфіналу, де їх зупинив Реал Мадрид. У клубі визнали участь у турнірі позитивним досвідом, але ціна виявилася високою: значно скорочена передсезонка і набагато менше відпочинку для гравців. Для команди, чия гра багато в чому будується на фізичній інтенсивності, це було далеко не ідеально. До різдвяної паузи футболісти виглядали виснаженими.
З ідеологічного погляду цей період теж виявився непростим. Боруссія — складний клуб із завищеними очікуваннями, де навіть через 11 років після відходу Юргена Клоппа багато вболівальників досі мріють бачити той самий футбол. Його стиль залишається орієнтиром.
Коли Ковача призначили головним тренером, виникло логічне запитання: чи не вступить його філософія — з акцентом на оборонну дисципліну й гру на контратаках у конфлікт із ДНК клубу. Результати та місце в таблиці заглушили ці розмови, але остаточно вони так і не зникли.
Попри 104 забиті м’ячі у 49 матчах — у середньому більше двох за гру — Ковач і далі змушений відповідати на це питання.
"Передусім, що таке Боруссія Дортмунд?
Я багато разів грав тут ще до того, як став тренером. Це робітничий клуб, у ДНК якого — пристрасть, бажання, характер і важка праця. Але тут також хочуть бачити красивий футбол. Я пам’ятаю часи Юргена Клоппа з його “хеві-метал” футболом.
Та зараз інші часи, інші гравці й інша ситуація. Нам потрібно дивитися вперед, а не озиратися назад.
Водночас ми розуміємо, що можемо додати в усіх фазах гри: з м’ячем і без нього, у перехідних моментах. Окрема велика тема для нас — стандарти. Ми завжди можемо бути кращими.
Але зараз ці покращення не вимірюються 20 чи 30 відсотками. Йдеться про дрібні деталі, невеликі зміни.
Ми багато говорили з гравцями про те, що потрібно для успіху, побудували чіткий каркас на тренуваннях і відпрацювали все до автоматизму. Тепер важливо наповнити цю структуру індивідуальністю футболістів. Наступний крок — додати характер".
Окремою гарячою темою стала інтеграція Джоба Беллінгема, який улітку перейшов до Дортмунда з Сандерленда за 30 мільйонів євро.
Часом німецькі медіа ставилися до нього надто суворо. Джоб до переїзду в Бундеслігу ніколи не грав вище за рівень англійського Чемпіоншипу. Якщо не брати до уваги матч із Гладбахом та Айнтрахтом Ф, який Джоб Беллінгем пропускав через дискваліфікацію, він зіграв у кожній грі Боруссії цього сезону — у Бундеслізі, Лізі чемпіонів і Кубку Німеччини. Втім, сумарно він провів на полі менше ніж 1300 хвилин.
За словами Ковача, це свідомий і дуже обережний підхід. Півзахист Дортмунда переповнений гравцями міжнародного рівня — Фелікс Нмеча, Марсель Забітцер, Юліан Брандт — і Беллінгем паралельно звикає до значно жорсткішої конкуренції та іншого темпу чемпіонату.
"Перехід із Чемпіоншипу до Бундесліги — це величезний крок. Так, Чемпіоншип дуже фізично вимогливий, але з футбольної точки зору рівень якості в Бундеслізі значно вищий. Це очевидно. А в Боруссії ще й надзвичайно висока внутрішня конкуренція.
З мого досвіду, молодому гравцеві в новому клубі потрібно від трьох до шести місяців, щоб адаптуватися — хоча тут усе індивідуально. Це потребує часу, але часто до футболістів ставляться несправедливо, очікуючи миттєвого прориву.
До того ж він приїхав з-за кордону, де були інші мова й культура. Плюс його брат уже грав тут, а це додає зайвого тиску".
Водночас Ковач дуже тепло відгукується про Беллінгема. Час йому потрібен, але його фундамент як професіонала справляє сильне враження.
"Як людина він просто чудовий. Освічений, скромний хлопець, який хоче працювати і ставати кращим щодня — чи то переглядаючи відео, чи на тренувальному полі. Саме такого футболіста хоче бачити будь-який тренер. Іноді мені навіть доводиться його зупиняти й нагадувати, що ми граємо по два матчі на тиждень.
Мені це дуже подобається. Не лише тому, як це допомагає йому, а й тому, як він підштовхує інших гравців. Часом я кажу йому, що не варто їсти, пити й спати з думками про футбол — у житті мають бути й інші речі, щоб голова залишалася свіжою. Але загалом усе дуже позитивно.
Він уже зіграв у 23 матчах, і для його розвитку це добре. Він постійно рухається вперед і точно матиме хорошу кар’єру. Я дуже ним задоволений. Це класний хлопець і дуже сильний футболіст".
Прогрес Беллінгема — лише одна з багатьох інтриг, які супроводжують Боруссію у другій половині сезону.
Ганс-Йоахім Вацке, який очолював клуб на посаді генерального директора з 2005 року, нещодавно відійшов від справ. Його місце зайняв Карстен Крамер. Паралельно залишається невизначеність щодо майбутнього кількох ключових футболістів: центрального захисника Ніко Шлоттербека та вибухового форварда Каріма Адеємі. Обидва входять у фінальні 18 місяців своїх контрактів.
Матч із Гладбахом став для Адеємі важким вечором, сповненим розчарування. Його заміна в другому таймі була сприйнята надто емоційно, і технічному директору клубу Себастьяну Келю довелося стримувати гравця, щоб той не зник у підтрибунному тунелі. Схожа історія трапилася й у листопаді, коли в переможному матчі з Баєром (2:1) Сергу Гірассі також різко відреагував на заміну — і ця сцена кілька днів не сходила зі шпальт.
Коли Ковача запитують, як він справляється з таким інформаційним шумом, відповідь звучить спокійно й показово.
"Це дуже великий клуб. Після Баварії ми отримуємо найбільше медійної уваги в Німеччині, і з кожним матчем її стає лише більше. Але я намагаюся це ігнорувати. Я не читаю газети, бо вони відволікають від команди — а я не можу собі цього дозволити.
Можливо, інколи ми самі даємо журналістам і медіа занадто багато приводів, і це може дратувати. Але ми вчимося цим керувати й стаємо кращими. На це теж потрібен час. Найважливіше — клуб. Ми маємо триматися разом.
Спочатку потрібно збудувати фундамент, і лише потім — великий дім".