Як Західна Німеччина виграла чемпіонат світу-1974: лідер і тактик Беккенбауер, тотальний футбол по-німецьки
На мундіалі, зіпсованому дощовою погодою і, як наслідок, болотистими полями, приймаюча його Західна Німеччина (ФРН) не була надзвичайно популярним серед публіки переможцем. Збірна ФРН, яка виграла Євро-1972, грала у відкритий, атакувальний футбол, але цього разу той підхід поступився більш обережному й менш видовищному стилю.
Ключовою відмінністю став спад у грі зіркового хавбека Гюнтера Нетцера, який роком раніше зі скандалом перебрався до мадридського Реала з Боруссії Менхенгладбах, провівши в Іспанії катастрофічний дебютний сезон без голів. "Вони мають виконавців і підтримку трибун, але є й місце для загадки Нетцера, їхнього неймовірного півзахисника", — писав Алекс Янніс The New York Times у прев'ю до турніру. "Якщо Нетцер гратиме так само добре, як у 1972 році, збірна Західної Німеччини з такими гравцями, як Вольфганг Оверат, Герд Мюллер і Франц Беккенбауер, без сумніву, зайде далеко".
Це демонструє, наскільки саме Нетцера вважали ключовим для ФРН виконавцем. Тим не менш, погана форма Гюнтера зрештою коштувала йому місця в старті. Команда ж нівелювала його відсутність енергійністю й дисципліною.
Факт, що може здивувати
Збірна Західної Німеччини, яка в підсумку й виграла мундіаль у 1974 році, могла взагалі не зіграти на ньому. Напередодні турніру спалахнув конфлікт через преміальні. Подібна ситуація виникла й у збірній Нідерландів, тоді як згодом такі історії стали своєрідним кліше ЧС, але в 1974-му це вважалося чимось новим і свідчило про те, що футбол дедалі більше опиняється під впливом фінансових інтересів, навіть на рівні національних команд.
Переговори між колективом і федерацією досягнули такої напруги, що Гельмут Шен пригрозив піти у відставку, відрахувати весь склад і виставити резервістів. Капітан Франц Беккенбауер урятував ситуацію, переконавши гравців погодитися на трохи меншу пропозицію від федерації, відмовившись від тієї, на якій вони наполягали раніше. Втім, ситуація посприяла дещо слабкому рівню підтримки господарів турніру, особливо в поєднанні з невиразною грою в групі.
На старті ФРН недостатньо переконливо обіграла аутсайдерів квартету, а саме Чилі (1:0) і Австралію (3:0). Потім, як і під час минулого тріумфу збірної Західної Німеччини на ЧС, сталася символічна поразка.
Якщо в 1954 році це була невдача в поєдинку з Угорщиною, яку ФРН пізніше перемогла у фінальному протистоянні, то цього разу — у політично зарядженому матчі проти Східної Німеччина. Єдина повноцінна міжнародна дуель між цими збірними була доповнена безпрецедентними заходами безпеки.
Тренер
Як гравець, Гельмут Шен відзначився 17 голами в 16 матчах за німецьку збірну протягом 1937-1941 років, а вже в статусі тренера привів ФРН до другого й третього місць ЧС у 1966 і 1970-му відповідно, а також до перемоги на ЧЄ-1972.
Але це не пояснює справжньої історії, яка полягала в тому, що Шон народився в Східній Німеччині (Дрезден) і втік до Західної у 1950 році через політичні втручання в східнонімецький футбол. Він також тренував так звану "збірну Саару" в період французької окупації, коли гравцям забороняли представляти Західну Німеччину. Тоді його підопічні поступилися у відборі ЧС-1954 якраз ФРН.
"Я хотів бути ким завгодно, але не футбольним тренером", — казав Шен. "Я рано зрозумів, наскільки складною й часто невдячною може бути ця робота, наскільки вона залежить від багатьох факторів і обставин, над якими навіть найкращий тренер має мало або взагалі не має контролю".
Найскладніший для Шена етап припав на середину ЧС-1974, коли ФРН поступилася Східній Німеччині (0:1) у матчі, який він з очевидних причин відчайдушно хотів виграти. Після цього поєдинку Гельмут замкнувся в собі, наступного дня не зміг провести пресконференцію і, за описами, перебував на межі нервового зриву.
Ця невдача змусила Шена перебудувати команду, і, можливо, як поразка Іспанії швейцарцям у 2010 році чи аргентинців від Саудівської Аравії у 2022-му, зрештою вона принесла більше позитиву, зокрема тому, що відправила ФРН до слабшої половини сітки. На цьому турнірі замість чвертьфіналів і півфіналів проходила друга стадія групового етапу й для виходу до фіналу Західній Німеччині потрібно було фінішувати вище за Швецію, Польщу та Югославію, а не Бразилію, Аргентину й Нідерланди.
Ключовий гравець
Франц Беккенбауер вважається найкращим і найвпливовішим оборонцем у футбольній історії. Єдиний серйозний аргумент проти цього полягає в тому, що насправді він не був захисником у класичному розумінні цієї позиції. Спочатку відомий як розумний хавбек, здатний активно підключатися до атак, Франц став піонером ролі атакувального ліберо, і майбутні німецькі зірки півзахисту часто наслідували його, опускаючись у цю позицію.
Раніше роль "зайвого гравця" в обороні вважалася суто захисною, але Беккенбауер розглядав її інакше, вбачаючи можливість мати свободу з м'ячем і право починати атаки з глибини поля. Чотири роки до того бразилець Жерсон вважався незвичним плеймейкером, який діяв доволі глибоко, перед обороною, але Франц розташовувався ще нижче. Його описували як виняток із системного футболу, домінуючого в Європі в той час. Беккенбауер був гравцем із творчою свободою, який міг діяти на власний розсуд, хоча інколи його критикували за нібито неквапливу манеру гри.
Поза полем Франц був капітаном старої школи — і під "старою школою" маються на увазі часи, коли капітан відповідав і за вибір складу, і за тактику, ще до того, як роль тренера стала всевладною.
Після невдалого виступу ФРН у групі Беккенбауер переконав Шена залучити нові сили, а саме вінгера Бернда Гольценбайна, який пізніше заробив пенальті в епізоді з відновленням паритету у фіналі, та енергійного півзахисника Райнера Бонгофа, який відзначився асистом на переможний гол у вирішальній дуелі. Франц також почав з'являтися разом із Гельмутом на пресконференціях, беручи на себе тактичні питання.
Не дивно, що згодом унікальний футболіст і сам став тренером, а в 1990 році, наслідуючи Маріо Загалло, став другим в історії, кому вдалося виграти ЧС в обох можливих ролях.
Тактика
Роль Беккенбауера, який спочатку виконував функції "зайвого" захисника ФРН, а потім вів м'яч уперед, підключаючись до атаки й створюючи моменти для партнерів, була ключовою рисою цієї команди. У той же час вона була лише однією частиною загальної ігрової моделі. Тоді збірну часто порівнювали з Нідерландами, так само як і володарів Кубка європейських чемпіонів Баварію — з Аяксом.
"Стало очевидно, наскільки сильно німецький футбол наблизився до нідерландського", — писав про команду 1972 року Тобіас Ешер у своїй праці з історії німецької тактики Vom Libero Zur Doppelsechs. "Філософія Шена, домінування й контроль м'яча — все це було таким самим, як у Рінуса Міхелса".
Хоча команда 1974 року була менш видовищною й вважалася віковою/потребуючою молодших і більш рухливих гравців — особливо на старті турніру — вона все ж залишалася дуже гнучкою. Окрім постійних підключень Беккенбауера вперед, правоногий лівий захисник Пауль Брайтнер був універсальним гравцем, який атакував як бразилець, а захищався — ну, як німець.
Старт збірної ФРН змінювався протягом усього турніру, особливо на тлі поразки від НДР. У фіналі Берті Фогтс, який зазвичай грав праворуч в обороні, отримав завдання опікувати Йогана Кройфа, через що вінгера Юргена Грабовські, відомого впливом на гру після виходу з лави запасних (особливо в Мексиці чотирма роками раніше, під час першого ЧС із замінами), було відтягнуто глибше. Водночас Фогтс усе ще міг підключатися в атаку, обігруватися з партнерами й навіть опинятися перед воротами суперника в першому таймі. Тотальний футбол.
Гравці ФРН певною мірою прийняли цю характеристику. "Я знаю, що цей термін майже безперервно використовують десь із 1972 року, здебільшого люди, які не до кінця розуміють, що він означає", — казав Грабовські. "По суті, це не якась магічна формула, а просто ідея, що кожен гравець може атакувати й захищатися. На мою думку, ця концепція ще довгі роки визначатиме футбол".
Пасова структура їхнього фінального матчу показує Беккенбауера та Улі Гьонеса, що грали вище Вольфганга Оверата й Райнера Бонгофа в тріо півзахисту, як головних розігруючих. Мюллер виглядає відірваним від решти команди, але в цьому й полягала сутність Герда.
Фінал
Перший раз, коли гравець Західної Німеччини торкнувся м'яча в Мюнхені, мав місце тоді, коли воротар Зепп Маєр витягнув його зі своїх воріт. Саме Нідерланди розвели м'яч із центру, побудували терплячу комбінацію з передач, яка раптово прискорилася, коли Йоган Кройф — ніби демонструючи, що таке "тотальний футбол", — отримав м'яч як найглибше розташований гравець нідерландців, у стилі Беккенбауера, а потім із дриблінгом дістався штрафного майданчика, де його й збили. Йоган Нескенс потужно пробив пенальті просто по центру.
On this day, the 1974 #FIFAWorldCup Final was played... 🇳🇱🇩🇪 pic.twitter.com/xERm4wyaFn
— FIFA World Cup (@FIFAWorldCup) July 7, 2025
Але протистояння, яке подавалося як дуель між Кройфом і Беккенбауером, повноцінно так і не відбулося. Для обох матч не був видатним: Йогана здебільшого нейтралізував Берті Фогтс. У той час нідерландців критикували за те, що після гола на старті вони почали надто довго тримати м'яч і сповільнювати гру, а не намагатися забити більше, хоча із сучасної точки зору це виглядає цілком стандартною тактикою.
Так само пенальті, за рахунок якого ФРН відновила паритет, вважали сумнівним. Гольценбайн мав репутацію гравця, який легко падає, а Вім Янсен необачно пішов у підкат і взагалі не дістав до м'яча — і за сучасними мірками (2025 року) це був би очевидний пенальті.
Пауль Брайтнер спокійно реалізував другий у фіналі 11-метровий і рахунок на табло знову був нічийним.
"Можливо, вони подумали, що після пропущеного на першій хвилині гола ми будемо легкою здобиччю", — сказав Шен після поєдинку. "Але матч триває 90 хвилин, і виграли ті, хто краще боровся".
Кульмінація
Зважаючи на те, що це був переможний гол у пам'ятному фіналі, вирішальний удар Герда Мюллера незадовго до перерви — хороший удар із розвороту, одна з його фірмових якостей — не здається настільки популярним, як просто "переможні" голи у фіналах 1966 і 1970 років, наприклад.
Втім, Мюллер був гідним автором вирішального результативного удару; він був найкращим завершувачем атак цієї епохи. Цей гол дозволив йому відірватися від Жюста Фонтена й досягнути позначки в 14 голів на ЧС, забитих у 1970 і 1974 роках. Рекорд тримався до 2006 року, коли його побив Роналдо з 15-ма, а потім і Мірослав Клозе в 2014-му (16). Також варто зауважити, що в другому таймі фіналу ФРН — і особисто Герд — були позбавлені чистого гола через помилкове рішення про офсайд, тоді як зарахований опинився на першій шпальті The New York Times наступного дня після матчу.
Чи справді це була найкраща команда турніру?
Безумовно? Точно ні. Але Західна Німеччина була ближчою за Нідерланди, ніж це показували чимало сучасних їм оцінок — і за стилем, і за рівнем гри.
Це точно не було схоже на 1954 рік, коли Угорщина була очевидно найсильнішою командою, і перемога ФРН сприймалася цілковитою несправедливістю. Тут же йшлося про те, що Нідерланди поступилися менш яскравій команді, яка, однак, мала технічну якість, тактичну організацію й надійність в обороні — все те, що притаманне чемпіонам. Деякі ж сучасні звіти стверджують, що найцікавішою командою ЧС-1974 була Польща, а не будь-хто з фіналістів.
У журналі World Soccer Браян Гленвілл припустив, що обидва фіналісти 1974 року поступилися б збірній Бразилії 1970 року, а також ФРН зразка Євро-1972.
Його колега Ерік Бетті в типовій для себе песимістичній оцінці назвав тріумфаторів ЧС-1974 "посередньою збірною Західної Німеччини... дуже вдачливими переможцями... як англійці вісьмома роками раніше, я сумніваюся, що вони досягнули б успіху будь-де в світі, крім як у себе вдома".
Якщо Бетті втомився від перемог господарів чемпіонату світу, то наступний турнір в Аргентині (1978) аж ніяк не покращив би його настрою.