Як Німеччина виграла чемпіонат світу 2014 року: покоління талантів, геній Ноєра та 7:1 з Бразилією
До 2014 року жодна європейська збірна не вигравала чемпіонат світу на американському континенті. Уругвай тріумфував удома в 1930 році, а через 20 років — у Бразилії. Бразильці здобули титул у Чилі в 1962-му та в Мексиці в 1970-му. Аргентина перемогла на домашньому турнірі в 1978 році, а потім повторила успіх у Мексиці в 1986-му. Після цього Бразилія стала чемпіоном світу в США у 1994 році.
Тим часом ФРГ виграла свої три попередні чемпіонати світу в Швейцарії, вдома та в Італії. Після об'єднання країни у 1990 році німці були близькі до фіналу на мундіалі в ПАР у 2010-му, але в півфіналі мінімально поступилися Іспанії.
На той момент золоте покоління іспанців уже минуло свій пік і несподівано завершило виступи на турнірі ще на груповому етапі. Перед Німеччиною відкривався шлях до титулу.
Втім, для цього потрібно було пройти двох футбольних гігантів Південної Америки — Бразилію в півфіналі та Аргентину у фіналі.
Тренер
Йоахім Лев не мав видатної кар'єри футболіста. У 1980-х він переважно виступав на позиції атакувального півзахисника за Фрайбург. На тренерському рівні Лев досяг певних успіхів, вигравши трофеї в Австрії та Туреччині, але до числа найвідоміших наставників Європи не належав.
Все змінилося у 2004 році, коли він став асистентом Юргена Клінсманна в збірній Німеччини. Якщо Клінсманн був публічним обличчям команди, то Лев відповідав насамперед за тактичну роботу. Після домашнього чемпіонату світу 2006 року, де німці дійшли до півфіналу, Клінсманн залишив свою посаду, а його місце посів Лев. Ця каденція тривала п'ятнадцять років.
Можна стверджувати, що з таким поколінням футболістів одна перемога на семи великих турнірах — результат, який відповідає очікуванням, але не перевершує їх. Водночас варто пам'ятати, що збірна Лева дісталася фіналу Євро-2008 з доволі скромним за іменами складом.
До чемпіонату світу 2010 року команда зробила величезний крок уперед і дійшла до півфіналу. На Євро-2012 німці також могли претендувати на титул, але тактичний сюрприз Лева в півфіналі проти Італії не спрацював. Тому до 2014 року здавалося, що момент настав. І для Німеччини, і для самого Лева було важливо нарешті перетворити потенціал на великий титул.
Тактика
За стилем гри ця збірна Німеччини разюче відрізнялася від команди, яка востаннє дійшла до фіналу чемпіонату світу у 2002 році. Країна виховала покоління футболістів із винятковими технічними якостями — такими, на які німці не могли розраховувати багато років. Маріо Гетце, Месут Озіл, Тоні Кроос, Самі Хедіра, Матс Гуммельс, Жером Боатенг і Мануель Ноєр вважалися майбутніми зірками європейського футболу ще до своїх повноцінних дебютів за національну команду.
Втім, Леву знадобилося чимало часу, щоб знайти для них правильне місце на полі. Команда, яка розпочала турнір перемогою над Португалією з рахунком 4:0, мала небагато спільного з тією, що вийшла у стартовому складі на фінал.
На початку турніру Боатенг грав праворуч у захисті, Філіпп Лам діяв в опорній зоні, а Томас Мюллер виконував роль центрального нападника. До фіналу Боатенг уже перемістився в центр оборони, Лам повернувся на правий фланг, Мюллер змістився праворуч, а місце в складі отримав Мирослав Клозе — класичний форвард старої школи. Важливу роль також відіграв Бастіан Швайнштайгер, який набрав оптимальну форму вже по ходу турніру. У 2006 році він був вінгером, у 2010-му — плеймейкером, а в Бразилії став справжнім бійцем у центрі поля.
Проблемною зоною для Німеччини залишався лівий фланг. Туди перевели Месута Озіла, але на цій позиції він ніколи не виглядав повністю комфортно. Більшу частину часу він зміщувався в центр, а ширини атакам не вистачало, оскільки Бенедикт Геведес, правоногий центральний захисник, вимушено закривав позицію лівого фулбека.
Через це німці часто виглядали обмеженими саме на флангах оборони. Особливо помітно це було в нічиїй з Ганою (2:2) та непростій перемозі над США (1:0) на груповому етапі. Водночас було очевидно, що команда виглядала значно сильніше, коли капітан Лам грав на звичній позиції правого захисника, а не в центрі поля, де його часто використовував Хосеп Гвардіола в Баварії.
Головна зірка
Чимало німецьких футболістів провели чудовий турнір. Боатенг, Гуммельс, Лам і Кроос були серед найкращих на своїх позиціях, а Мюллер вкотре продемонстрував дивовижну здатність забивати багато, навіть коли його гра не завжди справляла яскраве враження. На цьому чемпіонаті світу він відзначився п'ятьма голами, повторивши свій результат із турніру 2010 року.
Проте найбільше уваги привертав Ноєр. Його давно вважали одним із найкращих воротарів світу, а в Німеччині добре знали про його схильність діяти далеко за межами штрафного майданчика. Але матч 1/8 фіналу проти Алжиру, який завершився перемогою німців 2:1 в додатковий час, став справжньою демонстрацією цього стилю гри.
Ноєр постійно вибігав далеко вперед, перехоплюючи передачі за спини захисникам. Він вибивав м'яч ногами або головою ще до того, як суперники встигали вийти на ударну позицію. В одному з епізодів воротар навіть був змушений мчати майже до кутового прапорця і виконувати підкат, немов крайній захисник, який рятує команду від небезпечної атаки.
У той вечір він більше нагадував ліберо, ніж воротаря. Через дванадцять років Ноєр усе ще продовжує виступати на найвищому рівні. Утім, з роками в його грі почали з'являтися помилки. Але в 2014 році він перебував на піку своїх можливостей — поєднуючи видовищність із надійністю, що для воротаря трапляється не так вже й часто.
🇩🇪🧤🏆
— FIFA World Cup (@FIFAWorldCup) March 27, 2020
The sweeper-keeper hero of Germany's 2014 #WorldCup triumph turns 3⃣4⃣ today 🎂
Happy birthday, Manuel Neuer! 🥳#HBD | @Manuel_Neuer | @DFB_Team_EN pic.twitter.com/jgizpL5O4k
Маловідомий факт
Може здатися дивним, але перед півфіналом проти Бразилії Німеччина не вважалася явним фаворитом. Коефіцієнти перед матчем були майже рівними. Бразилія не вражала на турнірі, а ще й залишилася без Неймара та Тьягу Сілви. Втім, команда впевнено проходила суперників на домашньому полі, і багато хто вірив, що цього може вистачити і проти Німеччини, яка до того моменту ще не виглядала беззаперечно переконливо. Але саме тому результат виявився настільки шокуючим — його ніхто не очікував.
Вирішальний момент
Третій гол? Четвертий? П’ятий? Вибрати один момент із цього матчу майже неможливо. Перемога Німеччини 7:1 над господарями турніру у півфіналі залишається найвідомішим результатом чемпіонатів світу XXI століття, а можливо, й одним із найгучніших в історії всього турніру — якщо враховувати масштаб сучасного футболу та глобальну аудиторію.
Ще більш приголомшливим, ніж фінальний рахунок, був той факт, що вже до 30-ї хвилини в Белу-Орізонті Німеччина вела 5:0. Якщо слабким місцем німців вважалася відсутність природної ширини зліва, то в цій грі вони майже всі атаки будували через правий фланг, постійно розриваючи зону за спиною лівого захисника Бразилії Марсело.
Перший гол забив Томас Мюллер після кутового, заробленого саме справа. Згодом він змістився в центр і п’ятою віддав передачу на Мірослава Клозе, який подвоїв рахунок. Далі Філіпп Лам підключився по флангу і зробив простріл на Тоні Крооса — 3:0. Після цього Кроос і Хедіра високим пресингом перехопили м’яч і вдвох завершили швидку комбінацію четвертим голом. Месут Озіл змістився зліва в центр і асистував Хедірі на 5:0.
Після цього гра фактично була вирішена. У перерві здавалося, що німці навіть вирішили не розвивати розгром далі — більше думали про фінал і збереження сил. Але вийшов на поле Андре Шюррле. Він не дотримався “тихого сценарію” і забив ще двічі, прагнучи закріпитися в основі на фінал. У компенсований час Оскар забив гол престижу — найменш значущий у цій історії. Із того моменту рахунок 1:7 назавжди означає лише одне — Бразилія проти Німеччини, 2014 рік.
The most memorable #FIFAWorldCup match of all time? 😱#OTD in 2014, Germany emerged 7-1 victors over Brazil!
— FIFA World Cup (@FIFAWorldCup) July 8, 2023
Фінал
Порівняно з півфіналом цей матч не виглядав таким видовищним, хоча на фоні попередніх фіналів чемпіонатів світу він був доволі відкритим і напруженим.
Аргентина почала краще. Гонсало Ігуаїн спочатку пробив повз ворота після невдалої передачі Крооса назад, а згодом забив, але з офсайду. Німеччина ж створювала моменти важче — Бенедикт Геведес мав шанс після кутового, але влучив у стійку.
Найнебезпечніший момент фіналу стався після перерви. Ліонель Мессі отримав м’яч, розвернувся і втік за спини захисників. На мить здавалося, що час зупинився — у нього був ідеальний шанс вирішити долю чемпіонату світу. Але удар пройшов повз ліву стійку Мануеля Ноєра. Це був той самий момент. Після цього гра поступово згасла і перейшла до додаткового часу. І саме там знову спрацювали заміни Німеччини. Андре Шюррле прорвався зліва і віддав складну передачу між захисниками. М’яч дійшов до Маріо Гетце, який замінив класичного форварда Клозе.
Гетце прийняв м’яч грудьми і в один дотик пробив з лівої ноги — технічно і без зайвих рухів. Гол, який приніс Німеччині четвертий титул чемпіона світу і завершив одну з найсильніших футбольних історій сучасної епохи.
13 July 2014: @MarioGoetze's moment.#FIFAWorldCup pic.twitter.com/mGp4AnzHXN
— FIFA World Cup (@FIFAWorldCup) July 13, 2025
Чи була Німеччина справді найкращою командою?
Більшість головних претендентів на титул на цьому чемпіонаті світу значною мірою асоціювалися з одним футболістом: Аргентина Мессі, Бразилія Неймара, Нідерланди Роббена, Колумбія Хамеса Родрігеса.
Німеччина не була такою командою. Водночас важко сказати, що вона виглядала бездоганно злагодженим механізмом, особливо якщо згадати постійні зміни Йоахіма Лева на старті турніру. Частково це можна пояснити поступовим поверненням Бастіана Швайнштайгера до основного складу, але, як ми вже не раз бачили на чемпіонатах світу, успішні тренери нерідко знаходять оптимальне поєднання гравців уже по ходу турніру.
У підсумку Німеччина виграла цей чемпіонат завдяки найсильнішому складу. Це стало результатом багаторічної роботи системи підготовки молодих футболістів, яка на той момент вважалася зразком для наслідування.