"Футбол був його релігією": шлях Родрі від табору в США до тріумфу на ЧС і трансферу в Барселону

Тридцять підлітків-учасників табору зібралися навколо нашвидкуруч встановленого телевізора, щоб подивитися, як збірна Іспанії виграє чемпіонат світу. Один із них не міг приховати захвату. Через 16 років він сам підніме над головою цей трофей — уже в статусі капітана збірної Іспанії.

Влітку 2010 року Родрі, який тоді займався в академії Атлетіко, вирушив до табору Incarnation у Діп-Рівер, штат Коннектикут. Це було місце, де перегляд футболу вважався чимось нечуваним, навіть попри те, що в Південній Африці саме проходив чемпіонат світу.

Але того року все було інакше. Серед учасників табору був 14-річний іспанець, який нещодавно приєднався до Барселони після того, як отримав Золотий м'яч найкращому гравцеві ЧС-2026. Ніщо не могло завадити йому подивитися перший в історії фінал чемпіонату світу за участю його збірної.

"Йому потрібно було подивитися цей матч так само, як людині потрібно дихати, — розповідає The Athletic його колишній сусід по намету Майлз Сміт. — Керівники табору знали, що він просто збожеволіє, якщо не зможе цього зробити. Було б жорстоко позбавити дитину того, чого вона так сильно прагне".

З огляду на навмисно віддалене від цивілізації розташування табору, організувати трансляцію було непросто. Але керівник табірної програми Кріс Гарретт-Вільямс знайшов вихід і дозволив юному Родрі подивитися фінал між Іспанією та Нідерландами того недільного дня.

Гарретт-Вільямс купив телевізор у місцевому Walmart, плануючи повернути його наступного ранку. Він тимчасово підключив кабельне телебачення, а потім протягнув дроти від єдиної будівлі на території табору, де було електропостачання, до кімнати відпочинку, де й зібралися учасники.

Всередину занесли матраци та пляжні крісла. По колу передавали попкорн. Світло приглушили, хоча багато дітей того вечора більше стежили за схвильованим іспанським товаришем по табору, ніж за самим матчем.

Гра вийшла напрочуд жорсткою. Англійський арбітр Говард Вебб показав 14 жовтих карток — рекорд фіналів чемпіонату світу, який залишається чинним і досі. Джонні Гейтинга отримав другу жовту та був вилучений, а Найджел де Йонг якимось чином залишився на полі після моменту, коли він влетів шипами в груди Хабі Алонсо.

Матч залишався напруженим, запеклим і безгольовим майже до самого кінця. Але за чотири хвилини до завершення додаткового часу Андрес Іньєста забив переможний гол для Іспанії. Не дивно, що Родрі вибухнув від радості.

"Він так сильно бив руками по столу від захвату, що екран телевізора хитався, — згадує Джиммі Крістенсен, керівник поїздки табору. — Кріс кричав: "Ні, ні, ні! Нам же завтра його повертати!""

Щодня Родрі хотів знати останні новини з турніру, а перед кожним матчем збірної Іспанії вимагав розповісти йому всі подробиці. Навіть перебуваючи в глухому куточку Нової Англії, за дві години їзди на північ від Нью-Йорка, він не збирався пропускати чемпіонат світу. Однак на стадії чвертьфіналу Родрі вирушив у п'ятиденний сплав на каное, де дізнатися результати матчів було неможливо — навіть якби керівники табору захотіли перевірити їх для нього.

Два дні він чекав, перш ніж дізнався, що Іспанія перемогла Парагвай з рахунком 1:0.

"Напевно, для нього це було справжньою мукою", — каже Крістенсен.

У півфіналі проти Німеччини просто почути результат після матчу було недостатньо. 

"Зазвичай ми намагаємося тримати дітей подалі від зовнішнього світу, — розповідає Крістенсен. — Але цього разу дозволили йому разом із Крісом подивитися півфінал на ноутбуці".

Для фіналу й цього вже було недостатньо. Тому організований Гарреттом-Вільямсом спільний перегляд досі залишається одним із найяскравіших спогадів того літа для тих, хто був у таборі.

Родрі був одним із приблизно 20 іспанських підлітків, які приїхали до Incarnation Camp у 2010 році. Він потрапив до Pioneer Village — найстаршої групи для дітей віком від 14 до 15 років. Там разом із ним було ще десятеро іспанців, але Родрі завжди прагнув спілкуватися з усіма.

"Спочатку між нами був невеликий мовний бар'єр, — згадує Сміт, який уперше зустрів Родрі в спільному наметі. — Я міг говорити іспанською на дуже базовому рівні, але він дуже швидко перейшов на англійську й без проблем подолав цю перешкоду".

Сміт і Крістенсен згадують, що вони з Родрі були нерозлийвода. Вони разом готували їжу, виконували щоденні завдання й зблизилися завдяки спільній любові до мультсеріалу "Губка Боб Квадратні Штани".

У таборі його називали Родріго — повне ім'я футболіста Родріго Ернандес Касканте. Він із захопленням брав участь у будь-яких активностях: плавав, лазив, катався і ходив на сплави. Родрі добре співав і часто влаштовував для всього табору імпровізовані концерти англійською та іспанською. Найчастіше виконував I Like It Енріке Іглесіаса.

Вони зі Смітом часто влаштовували епічні битви за столом для настільного тенісу, але лише один вид спорту справді захоплював Родрі.

"Єдине, на що він скаржився, — коли у розкладі на день не було футболу, — каже Крістенсен. — Я не був великим фанатом футболу, але Кріс і мій друг Феліпе часто грали з ним. Ми дивилися на нього й думали: "Цей хлопець якийсь ненормально талановитий". І навіть почали замислюватися, чи всі діти з Іспанії мають такий талант".

Виявилося, що ні. Інші іспанські учасники табору теж грали у футбол і дивилися фінал, але їхня пристрасть була зовсім іншою. Родрі був винятком.

"Він хотів грати у футбол щодня. Пам'ятаю, як казав друзям, що це найкращий футболіст, з яким я коли-небудь грав, хоча йому було лише 14 років", — розповідає Гарретт-Вільямс.

"Не знаю, чи важив він тоді хоча б 45 кг, — жартує Гарретт-Вільямс. — Якби він мене обіграв, я міг просто підняти його й віднести вбік".

Родрі не виставляв напоказ свої футбольні здібності. Він ходив у формі з символікою Атлетіко Мадрид, аж до рюкзака, але про те, що займається в академії клубу, розповів лише після запитання Сміта.

Як і всі інші учасники табору, Родрі приїхав до Діп-Рівер, щоб на літо залишити дім позаду та відпочити від футболу. Його батьки розуміли: для талановитого сина це могла бути одна з останніх можливостей провести літо далеко від футболу.

"Ми до кінця не розуміли, у якій ситуації він перебував, — каже Сміт. — Ми розповідали йому, що можемо просто повболівати за США на Олімпіаді, але якщо вони програють, це ніяк не вплине на наш день. Для нього все було зовсім інакше. Футбол був його релігією".

Після історичної перемоги Іспанії Родрі в захваті бігав територією табору, і усмішка не сходила з його обличчя. За кілька днів після фіналу учасники вирушили на пляж. Із собою взяли футбольний м'яч, і весь день Родрі наслідував своїх іспанських кумирів.

Під час серії пенальті він сам зголосився стати у ворота й оголосив усім, що він — капітан збірної Іспанії та воротар Ікер Касільяс. А коли залишив ворота й забив гол, то вже перетворився на Іньєсту.

Того юного учасника табору, який згодом у 2024 році отримає Золотий м'яч, а ще через два роки виведе збірну Іспанії на поле з капітанською пов'язкою на чемпіонаті світу, Крістенсен згадує як "дуже доброзичливого й щирого хлопця з чудовою усмішкою, який завжди прагнув спробувати щось нове".

До кінця тієї зміни Родрі поступово став значно відкритішим. А коли настав час їхати додому, прощання не обійшлося без обіймів і сліз.

Наступні два літа Родрі знову приїжджав до Діп-Рівер: у 2011 році ще як учасник табору, а у 2012-му, вже у 16-річному віці, — як волонтер.

Сміт згадує, як у 2011 році вони з Родрі знову зустрілися й стали ще ближчими. Вони потайки залишали табір під приводом "спостереження за зорями": опівночі вирушали на прогулянки, полювали на білок, а одного разу навіть провернули секретну операцію — перетворили одну з душових на різдвяний куточок посеред липня.

Через те, що Родрі жив по той бік Атлантики, на відміну від багатьох інших учасників табору, його електронну адресу не зберегли, коли він поїхав, щоб розпочати професійну кар'єру.

Це сталося у 2015 році, коли Родрі дебютував на дорослому рівні після переходу до Вільярреала. Але лише після повернення до Атлетіко, а згодом переходу в Манчестер Сіті у 2019-му випускники табору зрозуміли: мрія Родрі стала реальністю.

"У 2022 році моя подруга Аллегра дивилася матч Сіті й написала в нашому чаті випускників: "Цей Родрі виглядає точнісінько як хлопець, з яким ми були в таборі", — розповідає Сміт. — Нам знадобився деякий час, щоб у це повірити, але Аллегра мала рацію".

"Зараз кумедно бачити цього 190-сантиметрового велетня, адже тоді він був таким маленьким, — продовжує Сміт. — Було неймовірно спостерігати, як його шлях замкнувся: від хлопця, який вдавав із себе гравця збірної Іспанії, до людини, яка здійснила свою мрію".

Після того, як Родрі підняв над головою Кубок світу, колишні учасники табору намагаються зв'язатися з ним.  У Гарретта-Вільямса досі зберігається фотографія Родрі, зроблена наприкінці його першого літа в таборі. Він давно хотів надіслати її футболісту. На знімку Родрі лежить на піску у великих сонцезахисних окулярах, а поруч, звісно ж, лежить футбольний м'яч.

"На ній зображений один короткий момент із життя 14-річного хлопця, — каже він. — На пляжі. Можливо, він тоді просто мріяв".