Каррік йде всупереч тенденціям: чи дійсно Манчестер Юнайтед лінивий?
Проблема з розмовами про слабку гру Манчестер Юнайтед в обороні в тому, що щотижня вона виглядає по-різному.
У матчі з Галлом команда провалювалася на стандартах. Проти Іпсвіча дозволяла супернику переводити м'яч на дальню штангу. З Евертоном пропустила лише після двох чудових ударів. У грі з Манчестер Сіті втратила контроль у ситуації, де, здавалося б, мала спокійно захищатися проти десятьох. А в матчі з Брайтоном надто легко віддавала м'яч — часто у своїй схемі під час володіння — і просто не встигала перебудуватися у розташування для гри без м'яча.
А в матчі проти Фулгема виникли проблеми з Алексом Івобі та Джошем Кінгом, які знаходили вільні зони між лініями. Щоправда, єдиний гол Юнайтед у цьому матчі пропустив через курйозний автогол.
Тож увага поступово змістилася до більш загальної критики — насамперед щодо інтенсивності. А звідси вже недалеко до розмов про бажання та самовіддачу. Чи достатньо активно й проактивно Юнайтед грає без м'яча?
У студії Sky Sports Гарі Невілл жорстко розкритикував один із епізодів у матчі з Фулгемом, звинувативши півзахисників та нападників команди в тому, що без м'яча вони буквально "ходять пішки".
"Двоє центральних півзахисників ходять, двоє гравців атаки ходять, четвірка захисників теж ходить. Ми справді вважаємо, що це нормально?"
Але зачекайте. Насправді в цьому епізоді Юнайтед не робить нічого особливо неправильного.
Команда обороняється зонально, використовуючи середній блок. Півзахисники не рвуться вперед, тому що фактично вже займають правильні позиції. Приблизно так протягом останніх кількох десятиліть діяли багато сильних команд без м'яча на найвищому рівні: схема 4-4-2, вузька від флангу до флангу, компактна від захисту до атаки, з акцентом насамперед на контроль зон, а не на персональну опіку.
Але ця критика цікава з іншої причини. Вона добре показує, чого ми тепер очікуємо від футболу Прем'єр-ліги.
Сьогодні багато команд роблять величезний акцент на персональній опіці в центрі поля. Старі позиційні принципи значною мірою відійшли на другий план. Тепер головне — висуватися вперед, пресингувати конкретних суперників, грати один в один у центрі поля, а іноді й по всьому периметру.
Колись такий підхід вважали надто простим і примітивним. Тепер він став стандартом. Прем'єр-ліга загалом перетворилася на силову боротьбу з високою інтенсивністю: команда без м'яча зосереджується на тому, щоб закрити суперника, а команда з м'ячем майже не має варіантів для передачі, окрім як віддати її гравцеві, якого щільно тримають. А той уже має вміти майстерно ставити корпус між м'ячем і суперником.
Не випадково минулого сезону просіли майже всі показники, які зазвичай асоціюються з видовищним футболом — обведення, створені моменти з гри, дотики в штрафному. Просто простору для творчості майже не залишалося. Схоже, саме так тепер і має виглядати сучасний футбол.
Каррік, утім, не до кінця погоджується з цією тенденцією. Він більше зосереджений на структурі команди, ніж на персональному пресингу.
У цьому підході немає нічого неправильного. Але коли всі навколо грають у надінтенсивний футбол, Юнайтед на їхньому тлі може виглядати пасивно.
За кількістю подоланої дистанції гравці Юнайтед посідають п'яте місце з кінця серед усіх 20 команд Прем'єр-ліги. Сам по собі цей показник виглядає не надто добре, але одна з чотирьох команд, які бігають ще менше, — Манчестер Сіті. І водночас саме Сіті очолює таблицю, вигравши всі п'ять матчів.
Щоправда, є різниця між пасивністю команди, яка більшу частину сезону проводить у статусі переможця, як Сіті, та пасивністю команди, якій регулярно доводиться відіграватися, як Юнайтед.
Не надто вражають манкуніанці й за кількістю швидкісних ривків та спринтів. Але знаєте, хто ділить із ними останнє місце за цим показником? Той самий лідер чемпіонату — Сіті.
Втім, тут є важливий нюанс: дуже складно знайти прямий зв'язок між цими показниками та ймовірністю перемоги в матчі. Немає жодних доказів, що команди, які виграють, долають більшу дистанцію або частіше спринтують, ніж їхні суперники. Ці цифри радше показують стиль команди, ніж її якість.
Водночас очевидно, що нинішній основний склад Карріка дещо повільний. Якщо не враховувати флангових гравців — Маркуса Рашфорда та Браяна Мбемо, — складно назвати когось із нинішніх футболістів Юнайтед швидким за сучасними стандартами Прем'єр-ліги.
Нестача мобільності завжди була однією з головних слабкостей Гаррі Магвайра. А трійка в центрі поля з Коббі Майну, Юрі Тілемансом і Бруну Фернандешем навряд чи зможе перебігати більшість тріо півзахисників із команд верхньої половини таблиці.
З іншого боку, три якісні плеймейкери в центрі поля — це ковток свіжого повітря. Цього сезону робота Юнайтед з м'ячем у центрі поля часто справляє хороше враження. Особливо вирізняється Майну: він чудово знаходить передачами простір між лініями й регулярно доставляє м'яч Фернандешу або гравцям атаки.
Це саме той підхід до гри в центрі поля, який Карріку, напевно, припав би до душі ще з часів його кар'єри футболіста. І загалом він приносить результат у вигляді цілком якісного футболу.
Якщо чесно, рівень видовищності в Прем'єр-лізі зараз залишає бажати кращого. Але матч на Крейвен Коттедж був зовсім про інше: команди намагалися грати через передачі й доставляти м'яч креативним футболістам у вільний простір. Стандарти та силова боротьба цього разу відійшли на другий план.
За кількістю ударів цей матч став другим у сезоні серед 50 зіграних у Прем'єр-лізі — більше було лише в домашній перемозі Юнайтед над Іпсвічем з рахунком 5:2.
Можливо, Юнайтед і не варто прагнути до матчів із такою кількістю ударів — частково це свідчить про те, що в обороні команда залишає забагато простору. Але в обох цих матчах манкуніанці виграли за ударами: 29:12 проти Фулгема та 33:9 проти Іпсвіча.
Цілком можливо, що більш "розслаблений" підхід Карріка до гри без м'яча більше не працює в сучасній Прем'єр-лізі. А можливо, він нічим не гірший за альтернативний варіант.
Проблема в іншому: коли Юнайтед втрачає очки, звинуватити команду в лінощах надто легко. І саме це зрештою може стати слабким місцем Карріка.
Зрештою, Каррік насамперед хоче бачити в центрі поля футболістів, які добре працюють із м'ячем. Він розуміє, що ці гравці не пристосовані до футболу на шалених швидкостях. Тому й будує гру всупереч нинішній тенденції.
Бо футбол — це все-таки щось більше, ніж бездумно й безперервно бігати за суперником.