Аль Капоне з Ноттінгема: історія Пола Скарротта — головного футбольного хулігана Європи 80-х
Зараз ім'я це людини навряд чи комусь щось говорить, але у 80-ті воно реально гриміло у фанатських, а заразом і поліцейських колах усієї Європи. Пол Скарротт — одна з найодіозніших постатей британського навколофутболу 80-х років, футбольний хуліган №1 в Англії, а значить і у всій Європі, і лідер англійських фанатських угруповань на міжнародних турнірах.
У 80-ті роки минулого століття термін «англійська хвороба» перестав бути суто медичним. Якщо раніше в медицині таким терміном називали потливу гарячку, то в 80-ті роки минулого століття цим терміном почали називати навколофутбольне хуліганство, яке досягло свого піку саме в той час. У тому числі і «завдяки» Полу Скарротту.
Англійська преса називала його «найпоганішим головорізом у британському футболі» та «головним футбольним хуліганом», американці – «обличчям хуліганства», німці – «Аль Капоне з Ноттінгема».
Пол Скарротт народився в 1956 році і ріс у робочому районі Снейнтон у Ноттінгемі в сім'ї таксиста, завзятого вболівальника Ноттінгем Форест. Любов батька передалася синові, і вже з дитинства Пол регулярно відвідував матчі улюбленого клубу. Молодість Пола Скарротта припала на найкращі роки в історії Ноттінгема, який із приходом легендарного Брайана Клафа на тренерський місток у 1975 році, став одним із найсильніших, а то й просто найсильнішим клубом не лише Англії, а й світу. У 1978 році він став чемпіоном країни, а в 1979 та 1980 роках завоював два Кубки чемпіонів.
На той час Пол Скарротт вже працював електриком, був одружений і став батьком. Одружився він у 18 років, проте не став розсудливим, як багато хто після весілля, а скоріше навіть навпаки. Скільки позашлюбних дітей він мав, не знав і він сам. Коротше кажучи, образ крутого хлопця та вуличного бійця помітно переважував сімейні та батьківські обов'язки.
Ще в 70-ті Скарротт став членом одного з фанатських угруповань Forest Mad Squad. Це угруповання в 1984 році спровокувало грандіозне побоїще в Міддлсбро, після чого кілька її членів опинилися за ґратами, у тому числі й лідери «Божевільної команди». Ці арешти стали приводом до об'єднання угруповань Ноттінгема в єдину команду. Скарротт організував у ноттингемському пабі зустріч 16 лідерів, які прийняли рішення об'єднатися в єдине ціле під назвою FEC. На стадіоні ця група закріпила за собою місця біля секторів із уболівальниками гостей, щоб усіляко їх провокувати. Дуже швидко FEC стала в один ряд по крутості зі знаменитими фан-угрупованнями Вест Гема, Челсі, причому Скарротт як один з лідерів FEC не тільки організовував фанатські розбірки, але й налагоджував відносини з фанатами низки інших клубів і його навіть бачили на матчах Челсі в колі знаменитої Chelsea Headhunters.
Сам Скарротт у фанатських колах не вважався найкрутішим бійцем чи забіякою. За словами та його товариша по FEC: «Пол була забавним хлопцем, який любив випити більше, ніж слід. Його можна назвати бійцем — він не відступав від бійки, але він не був великим забіякою». А фанат «Вулвз» Тоні Кертіс каже: «Технічно він не найкращий боєць, але все одно був дуже крутий». Поважали його не лише за бійцівські якості, сміливість, за «сталеві яйця», готовність до бійок, за багаторічний стаж у фан-руху, а й за організаторські якості. Скарротт був замішаний у всіх відомих зіткненнях між уболівальниками «Форест» у 80-х, як на домашніх, так і на виїзних матчах. У його послужному списку 40 обвинувальних вироків, 13 разів він відбував ув'язнення. Найдовшим було шестимісячне за те, що він під час півфіналу Кубка УЄФА навесні 1984 року кинув пляшку на поле та травмував арбітра.
Він мав заборону відвідати основні стадіони графства – арени «Ноттінгем Форест», «Ноттс Каунті», «Дербі Каунті». Але заборона не заважала йому ці арени регулярно відвідувати. Він відкрито хвалився на телебаченні, що ця заборона для нього нічого не означає, і він може проникнути на стадіон у будь-який час.
А ще його поважали за неухильне дотримання кодексу фанатської честі, як у бійках, так і просто у житті. Журналістка Джуді Каллімор, яка висвітлювала суди в Ноттінгемі, згадувала, як під час одного із судових засідань друзі Скарротта з задніх рядів почали знущатися з неї. Пол, справа якого в той момент розглядалася, передав їм записку через судового пристава: «Дайте їй спокій або ви трупи». Знущання припинилися, а сама Джуді згадувала, що після цього з неї довго жартували на роботі, мовляв, сам Пол Скарротт у неї втулився. Фанат Боро Пол Кервін назвав Скарротта «найкращим хлопцем, якого він зустрів у в'язниці Лестера 1989-го».
Але, звичайно, є й ті, хто називає його безмозким дурнем: «Ми жили в одному районі. Я з ним неодноразово зустрічався, зокрема в пабах. Він просто божевільний». Ще один вислів, що запам'ятовується: «В одній з бійок я отримав від нього пляшкою по обличчю. Так, був час… Як добре, що мої діти не ростуть у Ноттінгемі 70-80-х»
Після «Ейзеля», коли англійські клуби отримали п'ятирічний бан на участь у єврокубках, єдиним шансом фанатів побуянити у Європі стали ігри збірної. Скарротт цим користувався на повну. Тим більше він, що невластиво британцям, знав кілька мов, і ці знання допомагали йому та друзям у поїздках. Взагалі друзі вважали його цікавим співрозмовником і розумним мужиком. Але знову ж таки були й зворотні думки: «Він був кумедним, відданим хлопцем, але при цьому ідіотом. Я знаю його особисто, ми разом пили у пабі «Форест». Там усі його знали».
Так ось, під час Євро-88 він взяв участь у бійках з ірландцями та голландцями. Після останньої його депортували з ФРН з анулюванням закордонного паспорту. Сам Скарротт після депортації дав вдома інтерв'ю, сказавши: «Я найгірший хуліган в Англії, і пишаюся цим». Після цього інтерв'ю відомий німецький журнал Der Spiegel зобразив його як «квінтесенцію футбольного анархіста: сильного, жорстокого, багато питущого і лінивого, який пишається цим»
Перед чемпіонатом світу 1990 року він знову з'явився в газетах, пообіцявши італійській владі хаос. І справді, незважаючи на заборону, на анулювання його закордонного паспорта, до Італії на ЧС-90 він потрапив. Тепер під виглядом журналіста Daily Star. Але його підвела епатажність. Тiльки ось питання: чи пiдвела насправдi? 4 червня 1990 року він відправив у газету фотографію, на якій тріумфально стоїть перед Колізеєм у Римі. Супроводжувала фото провокаційна заява: «Вони мене ніколи не зупинять. Ми чекаємо на голландців, надеремо їм дупи і розстріляємо їх сльозогінним газом на вокзалі Терміні». Подейкують, що зробив він це спеціально, щоб закріпити за собою статус найвідомішого футбольного хулігану. В результаті поліція, дізнавшись про плани, добре підготувалася і зустріла фанатів на вокзалі в Терміні у всеозброєнні. Бійки вдалося уникнути. Самого Скарротта затримали, причому із практично порожньою п'ятилітровою пляшкою вина. Його депортували з країни, а шляхом до літака, він розмахував британським прапором і співав «Боже, зберігай Королеву». Сталося це за три дні до старту ЧС, і він став першим фанатом, депортованим з того мундіалю.
Зазвичай футбольні хулси не люблять, коли їхні імена та фотографії з'являються в газетах, але Скарротту це сподобалося. Він любив грати зі своїм іміджем. За словами одного з його друзів FEC Тома, він навіть приймав гроші від деяких газет в обмін на сенсаційні інтерв'ю або сфабриковані сенсації, а деякі газети навіть оплачували йому квитки та алкоголь, щоб він давав привід та інформацію для гарної статті. Скарротт умів себе піднести та створити собі легенду.
Останнім «виступом» Скарротта стала бійка у пабі Саутгемптона після чергового матчу «Ноттінгем Форест» у 1995 році. На той час, як кажуть, під впливом алкоголю та анаболіків, Скарротт почав здавати. Подейкують навіть, що у бійці фанати Дербі Каунті його так добре відмітили, що він посоромився повертатися до Ноттінгема. До того ж англійська поліція продовжувала активну боротьбу з футбольними хуліганами, а зі Скарротта з його популярністю і зовсім не зводила очей, тож навіть на футбол для нього потрапити стало величезною проблемою.
У середині 90-х Скарротт нелегально залишив країну і осів у Барселоні, де бродяжував, жебракував під ім'ям Пола Купера і навіть отримав субсидію від британського посольства з благодійного фонду. У травні 1996 року ввечері, перебуваючи у стані сильного сп'яніння, блукаючи вулицями Барселони, він тяжко впав на камінь. Суміш алкоголю та наркотиків, яку він прийняв того дня, виявилася смертельною. Його смерть деякий час залишалася непоміченою: місцева влада спочатку думала, що це просто ще один безпритульний. Лише приблизно через два тижні була встановлена його справжня особистість. У молодості Скарротт на нижній губі зробив собі наколку з назвою улюбленого клубу: ось за написом «Forest» його і впізнали.
Англійська Daily Mirror назвала статтю про смерть колишнього фаната №1 «П'яний кінець для бандита», підкресливши, що у віці 40 років Пол Скарротт помер п'яним і без гроша в кишені в Іспанії, іронічно підкресливши, що найнебезпечніший з англійських хуліганів у підсумку став бродягою-алкоголіком, жебракував під вигаданим ім'ям і помер на самоті на вулиці.
Times у статтi: «Життя закінчується в 40 років для головного футбольного хулігану» зазначив, що, проживши життя, повне насильства та надмірностей, Скарротт просто згорів, а його історія, відзначена насильством, непокорою і падінням, залишається суворим нагадуванням про крайнощі тих часів і трагічну долю її найбільш екстремальних лідерів.