You’ll Never Walk Alone. Частина ІIІ. Король Кенні
Після перемоги в Кубку європейських чемпіонів сезону 1976/77 Ліверпулю потрібно було негайно вирішувати велику проблему. Головний бомбардир Червоних Кевін Кіган перейшов в Гамбург, і Пейслі розумів, що без гідної заміни скаузери можуть залишитись без титулів. Такий перебіг подій аж ніяк не входив в плани Боба. Тому він одразу почав діяти. Пейслі гадав, що лише Кенні Далгліш може гідно впоратись з, на перший погляд, нереальним завданням замінити Кігана. Боб, мов справжній гросмейстер, завжди все прораховував на кілька ходів наперед. Тренер цікавився бомбардиром Селтіка ще в 1976 році, коли до нього дійшли чутки, що Кенні хоче покинути "Паркхед", оскільки бажає спробувати себе в топ-чемпіонаті. До того ж, зарплатня, яку платили в чемпіонаті Шотландії, не йшла ні в яке порівняння з тими захмарними сумами, які отримували футболісти Англійського Першого дивізіону.
Пейслі зателефонував тренеру Селтіка Джоку Стіну та поцікавився в нього, за скільки той готовий відпустити Далгліша. Шотландець відповів: "Тільки через мій труп! Кенні не продається!" Трішки заспокоївшись, Джок додав: "Якщо мені не вдасться переконати Далгліша залишитись в Селтіку, ти будеш першим, хто про це довідається". Як справжній шотландець, тренер дотримав слова і в 1977 році Джок зустрівся з Пейслі. Почувши суму в 300 000 фунтів, Стін розсміявся. Подібну реакцію викликали в шотландця й "казкові" пропозиції в 330 та 360 000 фунтів. Тоді втомлений Пейслі промовив: "Давай зупинимось на 400 000, я думаю, що це чудова ціна за Кенні".
Боб думав, що ця сума стане для Джока пропозицією, від якої той не зможе відмовитись. Однак він помилився. Стін сказав: "Бобе, дай мені ще 10% від цієї суми й ми вдаримо по руках" (Стін знав, що в Червоних є гроші, адже вони підняли півмільйона на трансфері Кігана). Пейслі переконав голову правління Ліверпуля Джона Сміта розлучитися з 440 000 фунтів, адже чудово розумів, що Далгліш – безцінний. "Забираймося звідси геть, поки Джок не зорієнтувався, що трапилось", – сказав Пейслі Джону, після того як вони домовились зі Стіном. Це був рекордний трансфер, укладений між двома британськими клубами. Кенні хотів грати саме в Ліверпулі. Так, Манчестер Юнайтед запропонував форварду більшу зарплатню. Однак Далгліш мав велику жагу до перемог, а тому вибрав мерсисайдців, з якими хотів стати королем не лише Англії, а й всієї Європи.
Незважаючи на неймовірні бомбардирські подвиги Кенні в Шотландії, не всі вірили в успіх форварда в Англії. Песимісти стверджували: "Звичайно, легко забивати десятки голів в чемпіонаті Шотландії, а ось в Першому дивізіоні його чекають захисники зовсім іншого рівня. Цілком ймовірно, що хвалений Кенні може провалитися в Ліверпулі. Він далеко не перший шотландець, який приїжджає в Англію в ореолі супергравця. Але чомусь більшість з цих "топ-футболістів" після кількох матчів в складі наших грандів потрапляли на лаву запасних, з якої вставали лише по великих святах".
Цього разу скептики помилилися. Далгліш одразу почав забивати з частотою кулемета. В своєму дебютному матчі Першого дивізіону Кенні вразив ворота Мідлсбро: "Далгліш показав, чому Ліверпуль не пошкодував за нього 440 000 фунтів. Шотландець уникнув офсайдної пастки та, вискочивши тет-а-тет з голкіпером Платтом, не залишив йому жодного шасну. Прекрасний гол, і гравці Червоних емоційно привітали Кенні з його першим м’ячем в новій команді", – писала The Liverpool Echo.
На цьому Далгліш не збирався зупинятися. Він не покидав поле без забитого м’яча в перших чотирьох іграх. Однак цього разу в Червоних був серйозний конкурент на внутрішній арені, Ноттінгем Браяна Клафа. Пейслі не сидів, склавши руки, і купив у січні одну з майбутніх легенд клубу – Грема Сунеса. Цього не вистачило для того, щоб наздогнати Лісників, тому Пейслі вирішив сконцентруватися на КЄЧ. В матчі за титул Червоних чекали старі знайомі з Брюгге. Фінал радше нагадував битву, аніж футбольний матч. В ньому було багато брутальних зіткнень, чого не скажеш про красиві атаки. Ключовою стала 64–а хвилина. Сунес віддав точний пас на Кенні. Далгліш дочекався, поки голкіпер Єнсен вискочить на нього, а потім спокійно відправив сферу за комірець воротарю. Щасливий Далгліш, святкуючи гол, перестрибнув через рекламні щити. А ось повертаючись на поле, форвард забув, що вміє літати і обережно їх обійшов: "Адреналін зробив мої коліна більш еластичними", – пояснював Далгліш.
Цей гол став вишенькою на торті неймовірного дебютного сезону форварда. Супербомбардир взяв не лише вухастого, а й Кубок ліги. Також йому вдалося закрити роти тим песимістам, які стверджували, що чемпіонат Англії – це зовсім інший турнір і Кенні нічого хорошого в Ліверпулі не світить. Далгліш забив 31 гол в 62 матчах та довів, що він не перший хлопець в Глазго, а один з кращих форвардів світу.
"Завдяки Кенні команда домінувала. Він ідеально читав гру. Далгліш створював для партнерів багато нагод своїми ідеальними пасами та вмінням блискавично приймати правильні рішення" , – не шкодував компліментів на адресу бомбардира Пейслі. Червоні вражаюче розпочали сезон 1978/79 – вони перемогли в 10-ти з перших 11-ти матчів, забивши 35 голів, а пропустивши лише чотири. Особливо ефектним вийшов розгром Тоттенгема 7:0. Цей матч вважається одним з кращих в історії Червоних. Кенні продовжував робити свою справу – 10 голів в 10 матчах. Але, як це часто буває, після ефектного тріумфу прийшла шокуюча поразка. Фортуна зіграла поганий жарт з командою Пейслі та підкинула Червоним вже в першому раунді КЄЧ єдиного суперника, якого вони побоювались – Ноттінгем. Хлопці Клафа здобули комфортну домашню перемогу з рахунком 2:0, а на "Енфілді" припаркували кілька автобусів біля своїх воріт та відстояли нульову нічию.
В цьому ж сезоні Далгліш вперше в своїй ліверпульській кар’єрі приміряв капітанську пов’язку. Щоправда, Кенні недовго капітанив, Пейслі швидко зрозумів, що така відповідальність – великий психологічний тягар для форварда і саме тому Далгліш часто нагадував лише блідну тінь самого себе. Прикрий виліт з КЄЧ аж ніяк не вплинув на чемпіонський темп Червоних. Ліверпуль набрав рекордні 68 очок (і це при двох балах за перемогу), привізши найближчому переслідувачу, тому ж таки Ноттінгему, аж 8 очок. Далгліш ідеально взаємодіяв з форвардом Девідом Джонсоном, на двох вони забили 37 голів в чемпіонаті Англії. Перші два сезони Кенні довели, що Пейслі не помилився, коли готовий був віддати за шотландця все золото світу. Журналісти теж не були сліпими і визнали нашого героя кращим гравцем 1979 року.
Проте непереможних не буває. В цьому переконався Ліверпуль в сезоні 1980/81. Червоні фінішували на ганебному, як для себе, п’ятому місці. Далгліш також почувався, наче риба, викинута на берег. В 1980 році вболівальники Червоних переконалися, що Кенні не робот, а людина. 27 серпня Кенні травмувався. Це було його перше ушкодження з моменту переходу в лави Червоних; Далгліш відіграв нереальні 180 матчів поспіль. Коли Кенні повернувся на поле наприкінці листопада, його наче підмінили. Чорна смуга Далгліша включила в себе 16 матчів у чемпіонаті без забитого гола. Однак ніколи не варто недооцінювати справжніх чемпіонів. В сезоні 1982/83 Кенні став головним архітектором чергового тріумфу Ліверпуля в чемпіонаті Англії.
Його визнали гравцем року не лише журналісти, а й футболісти. Кенні не просто забивав, але й став чудовим ментором для перспективного напарника Іана Раша, який згодом наводитиме жах на всіх захисників світу. Хтозна, можливо, без Кенні валлієць би ніколи не став кращим бомбардиром в історії Червоних. Ліверпуль завжди цінував Кенні і в березні 1984 року запропонував 33-річному форварду чотирирічний контракт. За словами Далгліша, це був один з найемоційніших моментів в його кар’єрі. Через кілька місяців Король вийшов на свій третій фінал КЄЧ, але, на жаль, навіть залізний Кенні не зміг протриматися 120 хвилин під палючими променями римського сонця. Добре, що партнери не підвели і в серії пенальті залишили вовків без жаданого трофею.
У сезоні 1984/85 Далгліш вперше після переходу в Ліверпуль, опинився на лаві запасних. Без "старого" Кенні Червоні виглядали беззубими в атаці та програли Тоттенгему 0:1. Джо Феган після матчу визнав свою помилку: "Це було найбільш ідіотське рішення в моїй тренерській кар’єрі". Відтоді наставник не робив подібних дурниць й Кенні пропускав матчі лише через травми. За тиждень до фіналу КЄЧ проти Ювентуса на стадіоні "Ейзель" Кенні зателефонував виконавчий директор Ліверпуля Пітер Робінсон та поцікавився чи може він та Джон Сміт зайти до нього в гості. "Так, без проблем", – відповів Далгліш. Кенні так описав подальший діалог в автобіографії: "Я думав, що на цьому розмова закінчиться, але Пітер додав: "Ти хочеш знати, чому ми хочемо бачити тебе? Так, відповів я, якщо можеш, то скажи мені. Добре, ми хочемо запропонувати тобі посаду граючого тренера. Добре. Гаразд. До речі, я все ще чекаю вас до себе в гості"".
За горнятком чаю, Кенні погодився за однієї умови, якщо протягом перших двох років йому допомагатиме Боб Пейслі. Наступного дня після сумнозвісного фіналу на "Ейзелі", під час якого загинули 39 вболівальників, Ліверпуль провів прес-конференцію, на якій представив нового боса. "Хоча Кенні немає досвіду роботи, але ми повністю довіряємо йому та віримо, що він має усі якості для того, щоб бути успішним. Далгліш має розум не по роках", – пояснив свій вибір Сміт. Після закінчення прес-конференції Далгліш знайшов багаторічних помічників Пейслі Ронні Морана та Роя Еванса: "Я сподіваюся, ви не підете?" Обоє похитали головами. "Це добре. Ви завжди матимете роботу, поки я буду тренером", – сказав капітан Далгліш, заручившись підтримкою своїх вірних лейтенантів.
Багато хто сумнівався в доцільності рішення керівництва Ліверпуля зробити Кенні першим граючим тренером в історії Першого дивізіону. Один з його найближчих друзів Грем Сунес згадував: "Люди трохи бояться його. Він кричить на них та змушує проливати відра поту на тренуваннях". Коли новий наставник вперше оглянув свій офіс, його секретарка Шейла, яка працювала на всіх менеджерів Червоних від Пейслі до Бенітеса, запитала чи не потрібен йому новий стіл. Кенні детально зупинився на цьому епізоді в автобіографії: "Я оглянув свій офіс та відповів. Це ж був робочий стіл Боба, а це крісло Джо. Навіщо мені потрібні нові? До того ж, вони, мабуть, дорогі. "Так, вони обійдуться нам в чималеньку суму", – зазначила Шейла. Тоді навіщо мені ці цяцянки? Просто поставте бар заввишки з мене".
У свій перший день на новій посаді Кенні сидів в офісі та кілька годин дивився на телефон, сподіваючись, що той от-от задзвонить і дасть йому якусь роботу. Боб Пейслі, ставши свідком цієї картини, пояснив Королю, що це чекання – частини тренерської праці. Відтепер Далгліш не відчував жартівливої атмосфери в роздягальні. Він мусив по-новому будувати взаємини з гравцями, з якими колись товаришував. Найбільше конфліктів виникало з Філом Нілом. Чому ж правий захисник не сприймав нового тренера? Все дуже просто. 34-річний Філ сам сподівався вмоститися в тренерському кріслі. А Далгліш не лише позбавив його роботи мрії, а й забрав в Ніла капітанську пов’язку.
Коли розлючений Філ запитав в Кенні, чому він втратив статус капітана, тренер спробував віджартуватися. "Алан Гансен просто народився під щасливою зіркою. І такий капітан приносить нам кілька додаткових очок в тих матчах, в яких ми не заслуговуємо на перемогу". Очевидно, що Ніл не оцінив жарт Далгліша. Він вперто продовжував називати тренера "Кенні", що не додавало йому авторитету. "Я чудово розумів, що він ніколи не ставитиметься до мене, як до наставника", – розповідав Далгліш. На щастя, багаття потенційного конфлікту загасило призначення Ніла на посаду граючого тренера в Болтон.
Кенні вкотре вдався фантастичний дебютний сезон. Під його керівництвом Ліверпуль наздогнав лідируючий Евертон, а коли Червоні дещо забуксували, тренер вийшов на поле та забив кілька напрочуд важливих голів. В останньому турі чемпіонату 1985/86 для чергового тріумфу Ліверпулю була потрібна перемога на "Стемфорд Брідж". Мабуть, Ви вже здогадалися, хто забив в тому матчі "золотий" гол в ворота Челсі.
Через тиждень Ліверпуль в фіналі Кубка Англії обіграє своїх заклятих "друзів" з Евертона та зробить чемпіонський дубль. Кенні знову втер носа експертам, які не вірили в нього: "Вони не ставили на мене жодного фунта. Ці спеціалісти стверджували, що не пам’ятають жодного граючого тренера, який досягнув би серйозних успіхів. Багато хто думав, що я лише створюю видимість роботи, а насправді лише б’ю байдики. Я відчув неймовірну радість, коли переконав "експертів", що вони глибоко помилялися", – розповідав Далгліш.
Боб Пейслі казав: "З усіх футболістів, з якими я грав та яких тренував за більше ніж 40 років на "Енфілді", Кенні був найталановитішим. Коли Далгліш виблискує, вся команда яскраво світить".