Football.ua

You’ll Never Walk Alone. Частина VІІ. Стівен Джеррард: в моїх жилах тече червона кров Ліверпуля

Football.ua разом з партнером проекту Carlsberg продовжує цикл, присвячений історії Червоних. На черзі матеріал про Стівена Джеррарда, в кар’єрі якого було багато поразок, але всі вони нічого не варті, в порівнянні з стамбульським фіналом.
31 October 2019, 13:15
Особистості Ліверпуля

Стівен Джеррард, Містер Ліверпуль, капітан, ікона та символ "Енфілда". Він розповідав всім та усюди, що з дитинства вболівав за Червоних і народився з гербом LFC, витатуйованим на серці. Однак не все так просто, адже папараці всюдисущі. Якось вони відкопали фото маленького Стіва на першій сторінці однієї з газет, де він красувався в ненависній для всіх фанатів Ліверпуля синій формі Евертона. Через цю невинну світлину Джеррарду довелося виправдовуватись, пояснюючи свої дитячі гріхи. Як з’ясувалося, Стівен говорив правду. Його родина не могла жити без футболу, адже Ліверпуль був для них сімейною релігією.

Це фото стосувалося тих часів, коли дорослі воювали за душу дитини. Батько Стівена обожнював Ліверпуль, а його дядько Леслі вболівав за Евертон. Він постійно спокушав малюка – дарував йому футболки та брав з собою на матчі. До 9-го року життя серце Джеррарда належало і Ліверпулю, і Евертону. Це шалено не подобалось татові, який відчайдушно боровся з Леслі. Він купив синові кілька касет про великі часи Червоних, наклеїв на стіні кімнати Стівена величезну світлину Кенні Далгліша та брав з собою малого на The Kop. Якось Стівен неподалік від дому ганяв м’яча з однолітками в футболці Манчестер Юнайтед з написом Браян Робсон. Коли батько побачив, що одягнув син він розійшовся не на жарт: "В чому ти до біса граєш? Ти що збожеволів? За що мені така кара? Ану негайно додому і не повертайся, поки не знімеш з себе це лайно".

"Я маю багато кузенів, які не можуть жити без футболу. Один з них, Ентоні Джеррард, був настільки хорошим, що навіть грав за Евертон. В лізі завжди виступало повно моїх кузенів та дядьків. В нашій родині футбол передається від дідів до внуків. Ми часто зустрічаємось по вікендах не "Енфілді" чи "Гудісоні". Якщо ми йдемо в гості до когось з нашої родини, то можу дати голову навідруб, що там буде ввімкнений футбольний матч", – пише Стівен в автобіографії. Батьки одразу побачили в синові майбутню футбольну зірку. Він вирізнявся серед своїх однолітків, як алмаз на фоні простих каменів і стрімко підіймався кар’єрними сходами – від дворових баталій аж до стамбульського фіналу. Хоча, що б там не планували собі батьки Стівена – життя прожити – не поле перейти. З Джеррарда міг би і не вийти футболіст топ-рівня.

Якось діти ганяли м’яча. Коли сфера полетіла в кущі, Стівен пішов її шукати. На жаль, замість м’яча він наступив ногою на іржаві вила. Травма виявилася настільки серйозною, що лікарі наполягали на негайній ампутації пальця, оскільки в малого могла розвинутись гангрена… Ще один з найгірших днів в своєму житті Джеррард пережив, коли його не взяли в Ліллесхолл, головну кадрову кузню Червоних. Стів на цьому не зупинився та спробував здати тести вдруге, втретє … вдвадцяте. Його найкращого товариша Майкла Оуена одразу забрали з руками і ногами, а Джеррард був занадто крихітний та слабкий, щоб пройти надвузьке сито відбору. Він ревів протягом кількох днів та хотів зав’язати з футболом… Одного разу малий "відзначився", вкравши кілька зошитів з супермаркету. Юному бовдуру влетіло від батька: "Що про тебе подумає Стів Хайвей (тодішній бос Академії Червоних), цим ідіотським вчинком ти поможеш зруйнувати свою кар’єру. Тебе можуть вигнати й ти втратиш усе".

Добре, що янгол-охоронець Джеррарда не дрімав. Після випадку з вилами Хайвей примчав до ескулапів та переконав їх відмовитись від ампутації. Цей випадок показує, наскільки сильно Стів вірив в велике майбутнє свого тезки. Те, що перед ним зачинили двері Ліллесхолла – не проблема. Адже Джеррарду відмовила не Академія якогось заштатного клубу, а одного з найкращих не лише в Англії, а й в світі. До речі, одразу після провалу з вступом Алекс Фергюсон,  що завжди тримав носа за вітром, запропонував Стівену трирічний контракт, однак Джеррард-старший прогнозовано відмовився підписувати угоду з Червоними дияволами. Він не пережив би, якби його син виступав в футболці МЮ. Крадіжка зошитів з супермаркету – просто дурна витівка підлітка, якого підбили на цю авантюру старші хлопці. Кілька міцних слів від батька переконали його більше не порушувати восьму заповідь.

Стівен чудово розумів, ким він хоче стати, а тому впевнено крокував до своєї мети та більше не відволікався на різні дурниці, які могли збити його з курсу. Взяти хоча б школу. Уроки були для нього відпочинком від матчів, які він грав з однокласниками під час перерв. В плані науки Стів не видавався абсолютно безнадійним та досить непогано проявив себе на гуманітарній ниві. Вчителька навіть якось похвалила його твір, в якому хлопець розповідав, що стане чемпіоном світу в футболці збірної Англії. Однак з точними науками в Джеррарда була повна катастрофа. Щоправда, мама не переймалася цим, оскільки розуміла, що син по-справжньому живе лише на футбольному полі.

Батьки вірили в Стівена та робили все, що було в їх силах, щоб полегшити йому тернистий шлях в світ великого футболу. Мати постійно прасувала сину десятки футболок, хоча розуміла, що це сізіфова праця – адже хлопець повертав їх пожмаканими та в багнюці. Це в кращих випадках, в гірших же – розірваними в шмаття. Однак мама розуміла, наскільки актуальною в сучасному світі є фраза: "Зустрічають за одягом". Тому одного разу, коли син хотів їхати на тренування в туфлях, які давно просили каші, вона розбила одну зі свиней-скарбничок та купила Стіву нове взуття. Тато ніколи не давав синові байдикувати: "Пам’ятай, якщо ти пропустиш тренування, інші діти цим скористаються, адже тебе там не буде. Це ж не хобі. Якщо ти хочеш стати профі, ти завжди мусиш бути здоровим, навіть тоді, коли жахливо почуваєшся". Справи Стівена повільно йшли вгору. Він підписав свій перший контракт з Червоними, отримуючи 50 фунтів на тиждень. Це не були захмарні гроші, але Джеррард переконався, що футбол може бути не лише приємним проведенням часу, а й дає непоганий прибуток.

На перших порах юний Стівен з захопленням спостерігав за своїми кумирами. Він був радий виконати будь-яку забаганку гравців основи Червоних. Одного разу Пол Інс дав юнаку своє спортивне Audi, щоб той якомога швидше доставив йому сигарети. Джеррард чистив бутси Роббі Фаулеру та Стіву Макманаману. Коли Жерар Ульє почав підпускати нашого героя до основи, опіку над ним взяв Джеймі Реднапп. Стівен уважно спостерігав за своїм ідолом та намагався копіювати його не лише під час матчів, тренувань, а й в побуті. 29 листопада 1998 року Джеррард отримав кілька десятків секунд в матчі з Блекберном. Однак це важко назвати повноцінним дебютом. Перший серйозний екзамен чекав на юнака через три дні в матчі з Тоттенгемом. І Стівен провалив цей іспит. Хоча в цьому немає нічого дивного, адже хлопцеві довірили опіку самого Давіда Жиноли.

"Вже на 5-й хвилині гри я хотів провалитися крізь землю. Він встиг обіграти мене разів сім. Я не міг сконцентруватися на грі, адже страшенно нервував, коли м’яч опинявся неподалік від мене". Джеррард думав, що після такого "успішного" дебюту його відішлють назад до Академії. "Мене, як щеня, кинули у воду, і я каменем пішов на дно. Давід Жинола зруйнував мою кар’єру", – думав Стівен. На щастя, його побоювання виявились безпідставними. Жерар Ульє дав юнаку ще один шанс. 8 грудня 1998 року Червоні приймали в матчі-відповіді Кубка УЄФА Сельту з Віго. Ліверпуль сподівався відіграти виїзні 1:3. Та не так сталося, як гадалося. Англійський клуб покинув поле на щиті. Попри поразку, Джеррарда визнали одним з кращих гравців матчу. Того дня Стівен довів усім і в першу чергу собі, що може бути повноцінним гравцем Ліверпуля, а не запасним колесом в червоному боліді.

Його кар’єра стрімко набирала обертів. З кожним новим матчем Джеррард почав щоразу більше нагадувати того футболіста, який стане MVP стамбульського фіналу. В квітні 1999 року він вийшов на заміну та не дав Ірискам вирвати нічию в дербі, вибивши сферу з лінії воріт. В іншому поєдинку Гаскойн почастував хлопця своїм ліктем, а після фінального свистка привітав Стіва з чудовою грою. Джеррард, мов губка, вбирав нові знання від своїх старших колег. Від шотландця Маккалістера він навчився ніколи не здаватись. В фінського мага Літманена позичив трішки магії. Уже в 2000 році Стівен заслужив комплімент від самого сера Алекса: "Мене бісить думка, що тепер Ліверпуль має свого Роя Кіна".

Також юнак абсолютно не боявся боротьби, інколи емоції брали над ним гору й він пускався берега: "Мій бікфордів шнур був занадто коротким, тому дуже швидко згорав, через що я часто вибухав". Щоправда, цю агресію тренери Червоних ставили в плюс Стівену, оскільки жовторотик не боявся навіть такого тафгая, як Денніс Вайз. У 2004 році, після кількох успішних років в Валенсії, Червоних очолив Рафаель Бенітес. Ліверпулю ж було нічим похвалитися. В сезоні 2003/04 він вилетів з Кубка Ліги від Болтона, з Кубка УЄФА від Марселя, з Кубка Англії від Портсмута. А в Прем’єр-лізі непереможний Арсенал привіз Червоним 30 очок.

"Бенітес був дуже привітним. Але я не впевнений, що його цікавили футболісти, як люди. Рафаель майже ніколи не розмовляв з нами про особисте. Ми просто шестерні в його машині. Однак я не маю нічого проти цього. Ми – професіонали, а завдання Бенітеса – вигравати матчі. Коли хтось запитав мене, чи є Рафаель чуйною людиною, я відповів: однозначно "ні". Його цікавить лише футбол. Для Бенітеса я є Стівеном Джеррардом, гравцем Ліверпуля, а не Стівеном Джеррардом, тілом і кров’ю, думками та емоціями. Я віддаю перевагу більш людському ставленню, проте, як показує список його досягнень – методи Бенітеса також мають право на існування. Рафаель завжди дуже вимогливо ставився до мене. Уявіть собі, що Ліверпуль виграє матч, а я роблю хет-трик та виконую 98 корисних дій, помилившись лише двічі. Бенітес відреагував би на мою гру приблизно так: "Стівен, я б хотів поговорити про дві твої жахливі помилки", далі він читав би мені нотації хвилин десять", – згадував Стівен в автобіографії.

30 очок відставання від чемпіона – це ціла прірва. Постійні поразки мучили Стівена. "Ми програємо Канонірам 30 балів, як можна мріяти про чемпіонство". Хоча Джеррард був улюбленцем "Енфілда", йому бракувало перемог. Команда перестала відповідати його амбіціям. Він хотів трофеїв. Перемога в неймовірному фіналі Кубка УЄФА 2001 року над  Алавесом з рахунком 5:4 та тріумф в Кубку Ліги не могли задовольнити трофейну спрагу Джеррарда. Він давно мріяв про титул чемпіона АПЛ чи про вухатий футбольний Грааль. Роки йшли, а Стівен усвідомлював, що в Ліверпулі він дійсно може хіба що мріяти про всі ці титули. У 2004 перехід Майкла Оуена в Реал теж змусив Стівена задуматися про трансфер. На щастя, в тому ж таки році в клуб прийшов спаситель Рафаель, який нагадав усім, що ніколи не можна недооцінювати Ліверпуль.

Під керівництвом нового тренера Ліверпуль шкутильгав, як і раніше. З Кубка Англії його вибив Бернлі. Фінал Кубка Ліги з Челсі закінчився поразкою Червоних в овертаймі, у який перевів гру саме Джеррард, забивши на 79-й хвилині м’яч у власні ворота. Ліверпуль ледь пройшов кваліфікацію в Лігу чемпіонів, поступившись скромному австрійському ГАКУ на "Енфілді" 0:1. Добре, що на виїзді LFC забив двічі, зберігши свої ворота на замку. У заключному матчі групової стадії Ліверпулю потрібно було перемогти грецький Олімпіакос мінімум в два голи. На 26-й хвилині нестаріючий Рівалдо шокував "Енфілд". До кінця першого тайму Червоним не вдалося пробити Нікополідіса.

За другу половину гри Ліверпулю потрібно було забити три м’ячі (нічого не нагадує?). Отримавши неймовірний заряд від "Енфілда", окрилений Ліверпуль помчав на штурм грецьких редутів. До 86-ї хвилини елліни тримали бажаний для себе результат 1:2. І тут, в найкритичнішу для команди мить, капітан сказав своє вагоме слово. М’яч потрапив до Стівена перед штрафним майданчиком Олімпіакоса. Джеррард пробив з льоту, без роздумів. Він вклав в цей постріл всю свою злість. І влучив. В Нікополідіса не було жодного шансу на сейв. Згодом Стівен назве цей гол найкращим та найважливішим в своїй кар’єрі. З ним важко не погодитись, адже без цього м’яча не було б стамбульського дива.

У 1/8 фіналу Червоні розтрощили леверкузенський Баєр 6:2, а в наступному раунді образили Стару синьйору. В півфіналі на Ліверпуль чекав Челсі. The Blues виглядали стовідсотковим фаворитом цього протистояння. Так, в Прем’єр-лізі 2004/05 Челсі набрало 95 очок, а Ліверпуль лише 58. Незважаючи на те, що на "Стемфорд Брідж" Ліверпуль зумів відстояти нульову нічию, Сині не сумнівалися в своєму проході в фінал. Вони навіть забронювали нічний клуб для святкування свого чергового тріумфу. Однак гол Луїса Гарсії розбив ілюзії Челсі. Тепер Джеррарду залишилось зробити лише один крок до жаданого трофею. Всі вболівальники Червоних також хотіли побачити на власні очі чергову коронацію улюбленого клубу, на яку вони чекали більше 20 років. "Складалося враження, що ніхто не залишився в Ліверпулі. Всі приїхали в Стамбул. Тут клекотіло справжнє Червоне море. Звичайно, добре, що так багато фанатів приїхало, щоб підтримати нас. Але в цьому були й мінуси. Перед фіналом ми практично не спали. Біля вікон готелю стояв неймовірний галас. З подібним успіхом ми могли б намагатися заснути на The Kop", – розповідав Стівен в одному з інтерв’ю.

Джеррард зізнавався, що мав комплекс Мілану. Він почував себе учнем неготовим до екзамену, якого обов’язково завалить професор Мальдіні. В першому таймі видавалося, що Ліверпуль надолужував згаяне в готелі. Команда просто спала на стадіоні "Ататюрк". Після свистка на перерву табло показувало безнадійні для Червоних 0:3. В роздягальні скаузерів панувала жалоба. Каррагер говорив про те, щоб не зганьбитися: "Давайте хоча б заб’ємо гол престижу!" Якщо вірити Стівену, 25 травня 2005 року їх врятував холоднокровний Бенітес. Він абсолютно спокійно почав диригувати діями командами так, наче в неї ще залишалися якісь шанси. "Шміцер – ближче до захисту, Стівен –повний вперед. Відріжте Пірло від м’яча". Ця коротка промова повернула нашу віру в себе: "Граємо далі, ми знаємо як грати і маємо ще цілих 45 хвилин, щоб здобути той бісовий трофей. На завершення Бенітес додав: "У Вас сьогодні є шанс увійти в історію, якщо Ви справжні герої"", – читаємо в автобіографії Стівена.

Ліверпуль також отримав неймовірний допінг від вболівальників. "Коли ми поверталися на поле після перерви, то здивувався, що було чутно лише наших фанатів. Вони співали так, ніби це ми перемагали 3:0. Це завело нас усіх", – згадував Джеррард. Саме гол капітана на 54-й хвилині повернув Ліверпуль в гру. Через два повні оберти секундної стрілки, Шміцер скоротив відставання до одного м’яча. А на 60-й хвилині Хабі Алонсо відновив статус-кво. "Пропустивши три голи від Мілана, я думав, що фінальний свисток зустріну в сльозах, однак ми заслужили іншу кінцівку. Ми дотягнули до додаткового часу, незважаючи на судоми.

Головним героєм овертайму та серії пенальті став, безсумнівно, Єжи Дудек. Коли за дві хвилини до кінця м’яч потрапив під ноги Шевченко, я подумав, що це кінець. Але він не забив. Я не міг в це повірити. Ніхто з присутніх на "Ататюрку" не міг цього зрозуміти. Шевченко думав, що забив гол головою, але Єжи відбив. Андрій думав, що доб’є мяча, але наш голкіпер  парирував і цей удар. Це були неймовірні сейви, а не такі, які можна відпрацювати на тренуваннях. Цього дня надприродні сили охороняли Ліверпуль. Я насправді в це вірив. Не дивно, що Дудек вкотре врятував наші задниці в серії пенальті", – згадував Стівен в автобіографії.

Зранку 26 травня Ліверпуль не на жарт налякався. Під час гучного святкування Червоні загубили трофей. Побоювання виявились марними. З’ясувалося, що кубок випадково прихопив з собою Джеррард. Він заніс його в свій номер та поставив біля столу. І Стівен заслужив на цю незабутню ніч з кубком, адже став кращим гравцем одного з найепічніших камбеків в історії футболу.