Приветствуем. Андрес Эскобар

У нескінченних розмовах про футбол регулярно можна почути словосполучення «залежний гравець». Найчастіше так називають форвардів, які вправно працюють у штрафному майданчику і яким для демонстрації найкращих своїх якостей потрібне відповідне «обслуговування». Хоча насправді у колективі з одинадцяти виконавців усі залежні одне від одного. Дії кожного впливають на ефективність футболістів на інших позиціях.

І буває так, що гравець, який блискуче виступав у одній команді, не може потім на тому ж рівні діяти в іншій саме через те, що змінюється оточення, змінюються умови, вимоги. Є безумовно футболісти талановиті, які генерують гру навколо себе, які визначають серцебиття команди. Але навіть їм не завжди до снаги лише завдяки своєму вмінню бачити й виконувати більше за інших, зробити команду сильнішою, аніж вона була до їхньої появи. (Марадона у Барселоні та Наполі — один з яскравих прикладів.)
 
Що вже говорити про тих, чиї здібності розкриваються у певному контексті, тих, хто може не впоратися, особливо у юному віці, із занадто різкою зміною декорацій. Заради таких футболістів ніхто гру команди не перебудовуватиме, вони самі повинні призвичаїтися до нових умов і знайти себе на новому місці. Суттєво посилити команду «негайно» гравці такого штибу навряд чи здатні, але за певних обставин можуть бути корисними. Саме таким гравцем є Андрес Ескобар.

Про його ігрові характеристики йтиметься далі, а поки що варто пояснити, чому Андрес не зіграв на молодіжному чемпіонаті світу попри те, що був у складі команди на чемпіонаті континенту, що на початку року відбувався у Перу.

Саме під час підготовки до першості Південної Америки, після двох тижнів безперервних тренувань, тодішній капітан команди Хуан Кабесас сказав партнерам, що проситиме тренера Едуарда Лару про дводенний відпочинок. Гравці підтримали це прохання й вирішили, що усі поїдуть зі зборів, якщо Лара не погодиться.

Коли ж тренер відмовився і в свою чергу почав погрожувати відставкою, то окрім Кабесаса лише двоє футболістів не змінили своєї позиції: Едвін Кардона та Андрес Ескобар. Обох Лара не взяв на чемпіонат світу, а Кабесас хоч і зіграв на домашньому мундіалі, капітаном команди вже не був. «Мене виключили зі збірної не через футбольні причини, і не через порушення режиму. Я постраждав за те, що боровся за інших. Мої партнери залишили мене «помирати», — сказав Ескобар. Насамперед він мав на увазі Майкла Ортеґу, який у розмові з тренером саме Андреса назвав заводіякою «бунту».

Ось такими «пригодами» сповнене було цього року життя Андреса Ескобара за межами поля. А що ж від нього слід чекати під час матчу?

Ескобар не шукає гру. Його не побачиш у вирі геть усіх наступальних ходів команди, але він і не претендує на роль всюдисутнього, багатоокого організатора атак. У нього є чітко окреслений «робочий» простір (у клубі це частіше був лівий фланг нападу, у молодіжній збірній — правий), у межах якого він діє. Пристойний контроль м’яча дозволяє йому оперувати кількома варіантами продовження атаки. У всіх випадках він покладається насамперед на свою швидкість. «Вибух» на початку маневру може дати йому перевагу над опонентом. Тоді він або розхитує захисника фінтами, або обирає значно простіший план: прокидає м’яч собі на хід й стрімко проноситься повз оборонця. Діагональні ривки з флангу у центр може завершити хвистким ударом, прохід флангом — різкою передачею до штрафного майданчика. Важливим недоліком у грі Ескобара є недостатня точність у завершенні маневру. Йому ніби не вистачає концентрації на втілення усього задуму. Тоді каскади фінтів закінчуються падіннями, удари бувають неточними, а передачі не стають максимально гострими і за уважної гри оборони впоратися з ними досить легко.

Коли Андрес зміщується трохи ближче до центру, йому вдається напрочуд вдало розташовуватися на одному рівні із захисниками, і тоді будь-яка точна і вчасна передача з глибини дозволяє йому уникнути офсайду й опинитися на ударній позиції. У його активі є голи-близнюки (за клуб у дербі з Америкою, у молодіжці проти Болівії на чемпіонаті континенту), забиті саме за такою схемою: вдале розташування, пас, що відрізає оборонців, вихід на ворота, правою ногою прокидає м’яч повз голкіпера, лівою спрямовує його у ворота.

У цих випадках Ескобар якраз демонстрував холоднокровність, якої йому буває бракує в інших ситуаціях.

Дмитро Джулай, спеціально для Football.ua

Примечание: в тексте использовано фото ФК Динамо.