ФК Полтава: за крок від мети

Завітати до Полтави заради матчу однойменного клубу-претендента на першу лігу, що наразі виступає у групі Б другої ліги, хотілося вже кілька тижнів. Команда Анатолія Безсмертного знову претендує на підвищення у класі, у Полтаві хочуть бачити не тільки Ворсклу в Прем’єр-лізі, але й ФК Полтава у першій лізі! Більше того ­ доводилося читати чимало втішних відгуків про гру ФК Полтава зразка весни 2012 року. Та і про інфраструктуру клубу, що був створений у 2007 році, говорять чимало. Загалом рішення було ухвалено однозначне – треба їхати і відчути усе це на собі. Як там кажуть? Краще один раз побачити, аніж сто разів почути! Тим паче привід був що треба: Полтава приймала міцний горностаївський Мир (колега Артур Валерко у своєму традиційному анонсі охрестив цю зустріч матчем туру в групі Б). Що ж, побачив! Враження склалося, поділюся. Пропонуємо Вашій увазі матеріал дещо забутої рубрики Глобус України.
 
Вирушити на стадіон Локомотив, де ФК Полтава проводить свої домашні матчі, вирішив завчасно, бо аж надто хотілося побачити увесь процес підготовки арени до гри. Вашому покірному слузі, людині, яка кілька місяців свого дитинства провела у Полтаві, знайти жадану місцину особливих труднощів не склало. Близько п’ятнадцяти хвилин руху автобусом, сім хвилин млявим кроком на своїх двох – і перед нами відкриваються центральні двері стадіону Локомотив.
 
До речі, роблячи поправку на температуру (у Полтаві ввечері було трішки менше тридцяти градусів), розуміючи, що без водички провести кілька годин під сонцем буде важко, прийняв рішення завчасно придбати жадану пляшку мінералки у найближчому магазині. Придбав, а разом із тим став свідком цікавого діалогу українського продавця та темношкірого хлопця (ймовірно, африканського студента одного с полтавських вишів). Останній теж хотів втамувати спрагу і пальцем вказав на пляшку у холодильнику. Дівчина-продавець років тридцяти байдуже дістала товар і оголосила ціну. «Семь». Хлопець протягує через прилавок десятигривневу купюру, на що русява господарка «всея отдела» дотепно, на її думку, відповідає, жартуючи: «Так семь долларов!» Ледве вимовивши це, працівник галузі торгівлі заходиться реготом і посміхається своїй колежанці, яка сиділа поруч. Хлопець, іронічно посміхнувшись, забрав воду та пішов геть.
 
Ну то добре, повертаємося до центральних воріт стадіону. Підійшовши до них та завбачивши афішу звітного футбольного поєдинку, дізнаєшся, що вхід на матч є вільним. Дрібничка, але ж приємна. Кілька кроків - і до поля твого зору потрапляють трибуни, ще крок - перед очима зелений газон, а за правими воротами відгороджена сіткою парковка для автотранспорту. Окинувши оком панораму полтавської арени, перше, що звертає на себе увагу - це саме високої якості газон. Його спочатку бачиш, а потім хочеться відчути на дотик. Вдалося мені і останнє – враження, зізнаюсь, винятково позитивні. Ба більше – згадався одеський Совіньон, газон якого минулого літа вразив своєю довершеністю.
 
У той час поки трійко дідусів (вже за годину до матчу вони обійняли свої «бойові пости» на центральній трибуні) сперечалася, визначаючись із оцінкою Анатолію Тимощуку за вчорашній фінал Ліги Чемпіонів, я вирішив оглянути туалет. Підтрибунних приміщень як таких на Локомотиві немає - є будівля за одними з воріт. Там, власне,  розташовані і роздягальні команд, і туалет для глядачів. Проте, не думаю, що це створює кому-небудь дискомфорт. Усе досить компактно і зручно. Навряд чи можна бути оригінальним, облаштовуючи громадську вбиральню. Отож і на полтавському Локомотиві у чоловічому туалеті два унітази та один умивальник. У жіночому, думаю, ситуація аналогічна. У туалеті чисто, що вже приємно, враховуючи реалії деяких стадіонів команд не тільки другої, але й першої ліг.
  
Протягом години, яку я провів у межах стадіону до стартового свистка арбітра, із динаміків лунав музичний супровід. Ніби й чудово, все правильно, так як має бути. Але ж супровід цей був настільки одноманітним, що це звернуло на себе не тільки мою увагу. Російські пісні про шалене кохання змінювалися тими ж російськомовними піснями, але вже про нещасливе кохання. Чомусь згадалися касетні збірки пісень «Союз». Квінтесенцією стала пісня, смислове навантаження якої розгадати із першої спроби, принаймні мені, не вдалося. А слова: «Подруга друга - моя подруга» вказують на те, що у цій музичній композиції приховано глибокий, імпліцитний сакральний зміст.
 
Трибуни на цьому стадіоні розташовані у безпосередній близькості до футбольного поля (ближче, мабуть, тільки у Плисках). Вболівальники чують усе, що вилітає з вуст головних дійових осіб. У свою чергу усі «думки уголос» від уболівальників також знаходять своїх адресатів. Арбітр матчу ФК Полтава - Мир,  харків’янин Дмитро Крівушкін та його асистенти з Чернігова неодноразово відчули це на собі, мимовільно вислухуючи вболівальницькі оцінки трактування того чи іншого спірного епізоду. А таких у цьому матчі вистачало?
 
Продовжуючи тему, наголошу на тому, що є інформація, згідно з якою, керівництво ФК Полтава найближчим часом планує реконструювати арену. Це безпосередньо позначиться на зовнішньому виглядові трибун та місткості стадіону. Ймовірно, цей процес значно пришвидшиться, якщо у наступному турі полтавчани обіграють Металург-2, гарантувавши таким чином собі місце у першій лізі.
 
Час плинув непомітно, а люд поступово заповнював центральну трибуну стадіону. І мало-помалу вона заповнилась десь відсотків на сімдесят п’ять. Кількість глядачів збільшувалась за рахунок полтавчан, які мають змогу спостерігати за матчами ФК Полтава з вікон власних квартир. Цікаво, що біля стадіону наразі зводиться нова багатоповерхівка, з вікон якої відкриватиметься просто-таки ідеальний вид на поле.
 
Не дивлячись на порівняно чималу кількість глядачів, принаймні я не побачив жодного працівника правоохоронних органів у формі. Звісно, цілком можливо, що недодивився, проте міліціянтів, якщо вони і були, було небагато, і це відверто здивувало. Не властиво це нашому футбольному сьогоденню. Було натомість близько двох десятків стюардів у помаранчевих маніжках, функції котрих на цьому стадіоні, одначе, для мене особисто так і залишились загадкою. Вболівальники пили на трибунах стадіону пиво зі скляних і пластикових пляшок, і жодних доглядів на вході на стадіон, жодних «шмонів» не спостерігалось. Цивілізація чи недостатні заходи безпеки? Неоднозначне запитання, точніше немає однозначно відповіді на нього.
 
Сам матч проходив під абсолютним контролем команди-господарки. Полтавчани із перших хвилин захопили ініціативу, і, радуючи свого вболівальника приємним, гостроатакуючим футболом, ефектно досягли впевненої перемоги. Схоже, що у першому таймі Безсмертний зробив акцент на правий фланг, і коуч не помилився. Зозуля і Обревко чудово взаємодіяли на своєму крилі, організовуючи гострі моменти один за одним. Захисники Миру тільки й встигали подих переводити. Гості відповідали не часто, переважно дальніми пострілами.

І Полтава досягла-таки свого. Зеленевич передачею знайшов Радіонова у карному майданчику Миру, і цей момент, на відміну від попереднього, Євген не змарнував, перегравши голкіпера Ерещенка. Цікаво, що буквально за хвилину до взяття воріт до «роботи» активно взялися ультрас ФК Полтава. Виходить, що і вони взяли участь у цій атаці. До перерви господарям вдалося завдати ще однієї пробоїни корпусу гостей з Херсонщини - один з героїв матчу Олександр Обревко, тільки-но увійшовши у гру після того, як лікарі надали йому допомогу, ударом голови змусив горностаївського воротаря вдруге виймати м’яч з сітки власних воріт.
 
У другому таймі Мир виглядав значно пристойніше, аніж у першому, і дозволяв супернику вже не так багато. Проте ні захисники, ні воротар не змогли нічого вдіяти із Віталієм Момотом на вісімдесят четвертій хвилині. Син відомого у Полтаві тренера Анатолія Момота краще за інших зорієнтувався у штрафній суперника, і вже на сьомій хвилині свого перебування на полі забив гол, встановивши підсумковий рахунок зустрічі. 3:0 – Полтава робить черговий крок до gершої ліги. Залишився лиш один, останній!
 
Після матчу вдалося відчути домашність атмосфери, що панує у полтавському колективі. Гравці виходили з роздягальні, вільно спілкувалися із уболівальниками, вітали одне одного із перемогою. Поруч із командою повсякчас і президент клубу Леонід Соболєв. І це важливо, погодьтеся. То що, за п’ять років клуб виріс з капців розміру «друга ліга»? Час перевзутися? Відповідь за п’ять днів у Запоріжжі.
 
Дмитро Шпірко, Football.ua
Фото автора