26.02.12: про природу часу змінювати

Два роки тому я нізащо не повірив би в актуальність нині написаного. Проте події передовсім останніх місяців змусили добряче покопирсатися в схронах коробки на плечах і згадати побачене й почуте 26 лютого 2012 року.
 
…П’єрлуїджі Колліна завітав на місце дислокації Анжи приблизно за півгодини до початку матчу. Поруч стояв його перекладач Роман, готовий увімкнутися в роботу в будь-який момент. Попри те, що поблизу Белека звичні зимові збори проходили десятки команд: від Терека нашого Ярослава Годзюра, до Газіантепспора, мені здавалося, що людина, котра претендує на звання найбільш утомленої, це саме перекладач Колліни. Коли цього дня він виходив з залу для теорії на вулицю палити з Лучано Лучі, для помічника П’єрлуїджі це була одна зі звичних цигарок, натомість перекладач, як мені здалося, ставився до двох-трьох хвилин спокою з набагато більшою повагою, для нього це був відпочинок із великої літери – минали останні, найважчі, дні турецького збору й українських арбітрів, роботу котрих курував безпосередньо уславлений італійський рефері. Окрім усього, Колліні був потрібен один журналіст, який би висвітлював події з тренувального збору людей, яких сам же Колліна пильно ховає від ЗМІ. Так сталося, що тим журналістом був я.

Київський Арсенал базувався неподалік, і на контрольний матч проти росіян прибув навіть пізніше італійця: футболісти були вже переодягнені й готові до спарингу. З-поміж гравців українського клубу єдиним, хто вирішив привітатися з Колліною рукостисканням замість кивання головою чи словесними "добрий день", був Шоаве, натомість серед представників російської команди було чимало знайомих Колліни: з Роберто Карлосом у нього склалися хороші стосунки вже давно – після того, як бразилець після одного з матчів, на якому працював Колліна, попросив у італійця футболку. Тож не дивно, що Роберто поспішав привітатися з другом першим. А за ним вишикувалася невелика черга: Самюель Ето’о, Гус Хіддінк…

Гра розпочалася доволі гаряче. Десь усередині першого тайму Ярославу Козику, роботу якого і завітав оцінити куратор, довелося навіть поговорити з капітанами команд після жорсткого фолу на Володимирові Гоменюку. Але на початку другого тайму грубощі продовжились. Ззаду по ногах у центрі поля отримав Польовий. Леонід Кучук, сфокусувавшись на подіях на полі, абсолютно спокійно, але гучно викрикнув: "Ребята, отдайте, но не сильно! Макс, слышал?" Але це почули всі. У тому числі Шацьких, який мав проконтролювати процес. Поруч зі мною стояли співробітники Анжи, котрі звернулися до мене: "Вы журналист? Из Украины?" (я був із фотоапаратом). Після ствердної відповіді вони із незадоволеними гримасами, одночасно і сумбурно допитувалися: "А что это у вас за тренер? Больно умный, что ли? Слышишь, "отдайте ему". Ему сейчас здесь "отдадут"". Кажу: "Леонід Кучук", не додаючи нічого. "А кто это? Ваш, украинец?" "Ні, білорус". "Аааа, все понятно", – у відповідь. Розмова закінчена. Здається, Симоненко за кілька хвилин б’є в центрі поля по ногам Махача Гаджиєва.

За Сергія одразу ж горою стають українці, румуни, узбек, африканці. Гравців Арсеналу тоді поєднувала дружба і безмежна довіра тренеру, кожна підказка якого тут-таки сприймалася футболістами як наказ найавторитетнішої для них людини у світі. Було помітно, що кожен із гравців Арсеналу до дрібниць знає, що йому потрібно робити в кожному з епізодів. Такого сильного враження щодо тренерської команди у мене більше не було донині. Зрештою, Кучук жестом попросив вибачення у Хіддінка. Всі помирилися. Баланс справедливості.

За кілька хвилин потому я знову підійшов до Колліни. Він уважно дивився на поле і сказав щось італійською, а перекладач тут-таки подивися на мене і пояснив сказане: "Каже, що Ето’о уже не той. Став повільнішим. Раніше його було не зупинити". Думку Колліни я поділяв, тому що Самюель відверто ходив по футбольному полю, глибоко зміщувався у центр, де приймав першим дотиком, віддавав другим. Бігати він не хотів. Як стане відомо за півгодини, робити це йому було не обов’язково: він відкрив рахунок, віддав результативний пас на Ангбву і заробив пенальті для Гаджиєва. 0:3 – поразка, на яку явно не заслуговував Арсенал. 3:0 – перемога, на яку заслуговував хіба Ето’о. Ето’о, який догравав…

Після гри я підійшов до Кучука з проханням про невелике інтерв’ю по мотивам поєдинку. Хто мав змогу дивитися в очі цій людині зблизька і розмовляти з нею, має мене зрозуміти – здалося, що він одним поглядом "прочитав" усі мої дурнуваті питання. Я усвідомив, що зараз відчую себе найбанальнішим журналістом у світі, спитавши про рівень готовності футболістів до чемпіонату, чи якусь іншу нісенітницю саме у нього. Це людина – глибоченної щонайменше футбольної ерудованості, у чому я мав змогу пересвідчитися згодом, а тоді ж я просто відчув, що йому нецікаво відповідати на мої питання, але з ввічливості він пересилив себе. Це теж були враження.

По завершенні збору Колліна не повертався в Україну. В першому ряду на борту літака сидів Лучано Лучі. Відразу за його спиною двоє відомих арбітрів однієї крові пили Hennessy, знаючи, що це бачу я, і що про це знає Лучі. Святкували. До початку жнив залишалося зовсім трохи часу, а найгірше уже було позаду. Лучано не оглядався назад, занурившись у роздуми й неодмінно знаючи, що відбувається за його спиною…

Тепер за спиною всіх згаданих у тексті людей шматок часу. П’єрлуїджі Колліна в сприйнятті мас за два роки встиг остаточно перетворитися з засобу проти колорадського жука в такого ж шкідника. Анжи з його копальнями золота більше не існує у старому форматі. Немає Арсеналу. Роберто Карлос реалізував себе у ранзі самостійного тренера. Самюель Ето’о забиває тричі МЮ, повернувшись у великий футбол. Максим Шацьких дограє в Говерлі. Володимир Гоменюк виступає у топ-клубі. Махач Гаджиєв встиг створити величезний скандал в українському футболі. Гус Хіддінк, перебуваючи на той час одним із найкращих тренерів Європи, виявився не потрібним бодай середнякові європейського футболу.

А допитливі працівники Анжи точно знають у деталях, хто такий Леонід Кучук.

Природу часу змінювати не в змозі ніхто. Події в країні не можуть оминути це химерне явище – сучасний український корумпований до нитки футбол. А як показує практика, навіть два роки можуть змінити все.