Кого купило Динамо?
28 голів у 58 матчах за півтора роки у Леху, відкритий лік голів за збірну своєї країни та статус одного з найкращих бомбардирів Екстракляси – усе це зробило 23-річного Лукаша Теодорчика одним із найперспективніших молодих гравців Польщі. Можна було б припустити, що він піде шляхом інших зіркових форвардів Леха, – Яцека Дембінського, Анджея Юсков’яка, Роберта Левандовського, – та опиниться у німецькій Бундеслізі. Однак у підсумку він обрав київське Динамо, і тепер нам усім належить дізнатися, чи вийде щось особливо корисне із цього союзу.
– Олександре, Лукаш Теодорчик став єдиним новачком київського Динамо цього літа. Для України цей трансфер несподіваний, тому що мало гравців переходять до нас із чемпіонату Польщі, та й ми небагато знаємо про рівень тамтешнього футболу. Вам доводилося грати проти Теодорчика в Екстраклясі?
– Доводилося, і не раз. Я добре пам’ятаю його не лише за виступами у складі Леху, а й у Полонії.
– Яку характеристику дасте цьому гравцеві? Динамо не помилилося, запросивши цього футболіста?
– Ви знаєте, мені так здається, що Динамо уже стільки помилялося з цими легіонерами… Польща – це слов’янська країна, яка знаходиться неподалік від нас. Менталітет у нас споріднений. Ігрові якості у Лукаша хороші – 23 роки, високий. Саме такого нападника десь і не вистачало Динамо. Звісно, зараз важко спрогнозувати, як він заграє у Києві, але я думаю, що все має бути Оk.
– До якого типу нападників можна віднести Теодорчика: він більшою мірою форвард таранний, чи більше опирається на швидкісні, просторові атаки?
– Він має якості і для гри у штрафному майданчику, і для гри на просторі. З одного боку, у нього хороші габарити, добре грає головою, може нав’язати суперникам боротьбу. З іншого – гарно рухається, має швидкість, і не можна сказати, що він без техніки (хоча особливо філігранною її не назвеш). Думаю, Динамо встигло добре проаналізувати його гру – за чотири мільйони євро вони мали придбати хорошого нападника. Я можу судити з того, що я відчував на собі і бачив на екрані під час підготовки до матчів із його командами.
– Коли Теодорчик протистояв Ґурніку у складі Полонії та Леха, він забивав вашій команді?
– Мені так здається, що у тих матчах, коли я безпосередньо проти нього грав, він не забивав. Полонію з ним у складі ми перегравали, а коли він грав проти нас за Лех, то й у його команді відзначалися інші гравці. Цього сезону, коли у мене ще була травма, він забивав нашій команді у складі Леха. Маю сказати, ситуація була файна. У нього було лише метр-півтора простору, але Лукаш встиг прибрати нашого молодого захисника і обвідним ударом покласти м’яч у дальній кут. Особливо несподівано це було тому, що він із лівої ноги забивав. А ще пам’ятаю, як він забивав моїй команді у Забже навесні (я також пропускав ту гру через травму).
– Граючи за Полонію, Лукаш забив 10 м’ячів за три сезони. А тут навіть за менший період – 25. З чим пов’язана така метаморфоза?
– Мені здається, коли потрапляєш до кращого клубу – це додає крила. Лех завжди бореться за перші місця, до того ж, тут є особлива мотивація – цей клуб продає гравців на більш високий рівень.
Та й сам Лех, до речі, славиться умінням підготувати нападників. Не забуваймо: саме з цього клубу у дортмундську Борусію перейшов Роберт Левандовський. Також Лех у Гамбург продав Артемса Руднєвса – цей латвійський форвард на вигляд нічим таким особливим також не відзначався, але голи забивав шалено. Зараз прийшов час Теодорчика, якого Лех взяв із Полонії, і він відразу почав забивати.
– Як у Польщі сприйняли той факт, що Теодорчик перейшов не в ту ж Бундеслігу, а саме в київське Динамо?
– Можливо, і є якесь здивування, але Динамо – це Динамо. У Польщі знають його як клуб із іменем. Плюс – фінансова сторона і те, що контракт доведеться відпрацьовувати у сусідній країні, а не десь дуже далеко. А стосовно рівня гравця, то я думаю, що якщо він буде добре грати, то в Європу ще встигне переїхати.
– В Україні чомусь заговорили про те, що Лукашеві потрібен буде час на адаптацію при тому, що він у новому сезоні за Лех встиг забити три м’ячі у чотирьох матчах. Це у нас вважають, що наша Прем’єр-ліга настільки вищого рівня за польську Екстраклясу, що тут треба більше часу на «розкачку»?
– Я з цим категорично не погоджуюся. Порівнюючи з моєю ситуацією: я, як тільки прибув у Польщу, пройшов зимові збори – й одразу уже грав. І ставлення було хоч і доброзичливе, але з мене, як із легіонера, вимагали вдвічі більше. Так, можуть підказати, пояснити, але ж легіонер знає, куди й чому приїхав. І має робити ту роботу, задля якої його найняли.
Тому я навіть не знаю, чому так в Україні прийнято так ставитися до іноземців. Часовий пояс той самий, клімат той самий – до чого тут півроку звикати? Це працює якийсь стереотип: коли легіонер тільки приїздить у наш чемпіонат, чомусь вважається, що перших півроку треба для нього «перекреслювати». Він починає дізнаватися, які у місті є цікаві міста, заводить друзів і потім взагалі перестає грати.
Лукаш Теодорчик – молодий гравець, який уже багато пограв. Йому уже не треба «пелюшок» – він здатен з перших матчів уже показувати свій клас. Тим більше, що він сам казав, що готовий приступати до тренувань і матчів.
– Тим часом в Динамо «сватали» і ще одного гравця Леха – Марціна Камінського. Яка ваша думка з приводу цього оборонця?
– Це молодий гравець, я від самого початку звертав на нього увагу, бо ми граємо на одній позиції, і він, як і я – високий, лівша. Але, якщо чесно, тут більший ризик для киян. Він має свої беззаперечні плюси, але щоб так відразу прийти і заграти в Динамо… Це хіба що на розсуд і відповідальність головного тренера і президента клубу.
Мені доводилося його бачити не лише у чемпіонаті, а й у збірній (коли взимку Адам Навалка його вперше викликав), і на тому рівні було видно, що він трішки загубився, припустився кількох помилок – з-під нього забили м’яч суперники. Після того, до слова, його поки не викликали у національну команду.
З точки зору ігрової Камінський має однозначні плюси, але в Україні футбол жорсткіший, і на захисників лягає велике навантаження. Марцін для нашого футболу трішки м’який, і для того, щоб в українському чемпіонаті заграти сходу, йому ще треба набратися досвіду, зміцніти.
Наводять як аргумент – мовляв, він уже грав у єврокубках, чого йому в Україні боятися? Але, повірте, тут є різниця. В єврокубках команди більше грають у футбол, вмикають інтелект, а от у нашому чемпіонаті – «всі види зброї хороші», і жорсткість боротьби тут навіть серйозніша.
– Схоже, що наші гранди повертають погляд на польський чемпіонат. Як гадаєте, є в Екстраклясі гравці, які могли б посилити навіть наших грандів?
– Розумієте, тут мені треба дивитися уже не як гравцеві, а як скауту, тренеру. Але, з моєї точки зору, назвати, щонайменше, п’ятірку футболістів, які могли б посилити українських грандів, можна легко. На жаль, в Україні часто думають, що в Польщі футбол більш низького рівня. З точки зору організації вони нам фору дадуть, та й в ігровому плані вони піднімаються. Наприклад, коли я зараз дивлюся окремі ігри нашої Прем’єр-ліги, і в них важко побачити якусь тактичну думку. У Польщі в цьому плані інколи навіть цікавіше…
Артур Валерко, Football.ua