В умовах локального ліміту

Система підбору виконавців, структура побудови гри та глобального розвитку команди дублюють із сезону в сезон не лише чесноти, але й одні й ті ж помилки

Попри всю критику, Мірча Луческу залишається тренером, який усе ще може давати результат із Шахтарем, що він довів у матчах кваліфікації до групового раунду Ліги чемпіонів, а підтвердив – у Києві минулої п’ятниці. Це сталося в момент, коли поразка від Динамо без суддівського фактору могла би давно породжені сумніви в доцільності роботи Мірчі Михайловича на чолі донецької команди розвинути у нову порцію неприхованих вимог невідкладних змін. Проте наразі в Шахтаря є всі шанси вийти до європейської весни (навіть Ліга Європи вважатиметься гідним результатом), а в чемпіонаті він уже перший. При цьому очевидно, що ситуація в команді абсолютно керована тренером, і Шахтар продовжує (хоч і з осічками) використовувати футбол автентичного стилю, котрий уже роками залишається щонайменше привабливим та, важливіше, ефективним.

Відтак головною претензією до румунського тренера наразі може бути інше: дедалі очевиднішим стає те, що його система підбору виконавців, структура побудови гри та глобального розвитку команди за його ж футбольним мисленням дублюють із сезону в сезон не лише чесноти, але й одні й ті ж помилки. А вони, у свою чергу, унеможливлюють прогрес.

Перші роки роботи з донецьким клубом у Мірчі Луческу пішли на пошук системи, за рахунок якої команда змогла би щосезону вигравати чемпіонство в Україні та бути, щонайменше, постійним учасником групового раунду Ліги чемпіонів. Так, у Шахтаря першого з українських клубів з’явилися інвертовані фланги атаки. Так, Мірча Михайлович поступово прийшов до висновку, що ставка на бразильців у реаліях нашого простуватого футболу приречена на успіх, а для звитяг європейського штибу якість легіонерів з часом лише зростала. Зрештою, все це перейшло на новий рівень і призвело до створення двох очевидно окремих ігрових груп: перша – створює видовище та результат, інша ж була та залишається необхідною, щоби не порушувати ліміт на легіонерів. Кажучи звично для всіх нас: бразильці – атакують, українці – захищаються та дозволяють витримувати ліміт. Зрештою, такий стратегічний поступ був ефективним упродовж не одного року. А коли ідентичну концепцію обрав і Мирон Маркевич у Металісті, завдяки результатам та якості гри харків’ян, стало очевидністю: така концепція теоретично може принести успіх будь-якому вітчизняному клубові. Інша річ, що ресурси для цього були тільки у грандів. А розум з-поміж них – тільки в обраних.

Якщо на шляху до здобуття звання міцного європейського бійця винахід Мірчі Луческу працював, то коли донецький клуб став таким бійцем остаточно, Шахтар почав тупцювати на місці

Однак, чи може ця лінія клубного поступу створювати передумови до глобального прогресу: як першої команди за принципом поділу на бразильців та решту, так і клубної структурованості загалом? Якщо Шахтар справді претендує на те, щоб отримати шанс поборотися за перемогу в Лізі чемпіонів, і це не просто порожні популістські слова його власника, то всі здобутки клубу після закінчення 2012-го, коли донеччани вийшли з групи ЛЧ, залишивши позаду Челсі, справедливо було би вважати локальними чи навіть подекуди й дріб’язковими на тлі озвучених амбіцій. І що вже точно не має жодного права протирічити цьому – вихід із групи минулого сезону, коли підбір суперників був би звичнішим для іншого європейського турніру нижчого рангу. Річ ось у чім: якщо на шляху до здобуття звання міцного європейського бійця винахід Мірчі Луческу працював, то коли донецький клуб став таким бійцем остаточно, Шахтар почав тупцювати на місці. Застій триває вже три роки. І хоч би якими значущими були проблеми клубу, пов’язані з війною та продажем кількох футболістів, за своєю роллю вони залишатимуться другорядними. Бо є суто ігрові негаразди, на які тренер роками заплющує очі. Хоча ці проблеми – з розряду тих, що вирішуються.

Аби далеко не ходити за прикладами, візьмемо до уваги матчі Шахтаря на європейському рівні за останні два сезони. При чому, поєдинки проти таких суперників, як Реал чи ПСЖ, оминемо увагою, і опиратимемося винятково на матчі проти суперників, клас виконавців яких не переважає клас футболістів Шахтаря.

Отож: у груповому раунді Ліги чемпіонів 2013/2014 (МЮ, Шахтар, Байєр, Реал Сосьєдад) ключовим для гірників було протистояння з Байєром у третьому та четвертому турах, а також – матч шостого туру в Манчестері. У підсумку, команда не забила в цих матчах жодного м’яча: 0:0 і 0:4 з Байєром, 0:1 – з МЮ, рівень якого на той час дозволяє нам порівнювати ту команду Мойєса з Шахтарем. Ось як пропускала м’ячі команда в Німеччині. Перший: навіс з флангу, удар головою Кіслінга; другий: довга верхова передача, фол Срни, пенальті; третій: довга передача верхом, програна боротьба на другому поверсі в зоні опорних півзахисників, скидка головою, вихід сам на сам; четвертий: простріл з флангу, помилка П’ятова, добивання з кількох метрів. В Англії команда пропустила після кутового. Шахтар посів третє місце, вийшовши в Лігу Європи, де грав проти Вікторії, і вилетів, зігравши 1:1 на виїзді (стандарт у чехів, навіс, скидка головою, удар головою з кількох метрів), та поступившись вдома – 1:2. Вирішальний, другий м’яч на Донбас Арені чехи забили так: довга верхова передача від воротаря, скидка головою з зони опорників Шахтаря, удар, гол.

Минулого сезону серед таких суперникiв, як Порту, Атлетик і БАТЕ командою із найбільшою ігровою дисципліною та чіткістю взаємодій відразу після жеребкування можна було з упевненістю назвати Атлетик, оскільки іспанці більше концентрувалися на захисті, ніж Порту. В підсумку, Шахтар не зміг у двох матчах забити Атлетику жодного разу, а вдома програв 0:1, пропустивши таким чином: навіс зі стандарту, удар височенного Сан Хосе в один дотик з чотирьох метрів. А вже цього року для гірників значно незручнішим суперником, ніж Фенербахче, прогнозовано виявився Рапід – чергова команда з високим підбором виконавців, яка нав’язує боротьбу, виграє багато єдиноборств та верхових м’ячів, чітко діє на своїй половині поля, не залишаючи суперникам простору для обіграшів один в один. Не дивно, що найбільше небезпеки біля воріт П’ятова було саме після навісів. Відтак, свій перший м’яч у Львові австрійці забили саме після удару головою з кількох метрів на добиванні, а на останніх хвилинах – пробачили Шахтар після звичної комбінації: навіс, удар головою з кількох метрів повз стійку – тоді Шахтар міг залишитися без Ліги чемпіонів… І якщо занурюватися в цю стару проблему команди Луческу, то прикладів таких пропущених м’ячів можна згадати безліч, а якщо дивитися в майбутнє, то можна їх не менше й очікувати. Тому що ця проблема є перманентною (це довів і ПСЖ під час першого та другого м’ячів у Львові). Як тільки Шахтар грає проти чітко організованої команди силового напрямку ведення гри європейського рівня, можна легко спрогнозувати, що в команди будуть проблеми. І вони, як правило, таки є в підсумку.

У загальному розширеному складі донеччан є в всього четверо футболістів, чий зріст – вище 185 (!) см: Гладкий, Кривцов, Ордець, Ферейра

Причин цьому є кілька: по-перше, в команді з групи півзахисту на відбір по-справжньому працюють тільки двоє футболістів: Степаненко та Фред. Решта, включно з Гладким із нападу, просто не вміє руйнувати та відбирати м’ячі. А тому ніхто надто й не намагається (всі бачили, як Тайсон зіграв проти Ор’є). По-друге, Шахтарю елементарно бракує зросту, фізичної міці виконавців. Відтак, команда жахливо грає при стандартах біля свої воріт, а біля чужих – змушена повсякчас розігрувати м’яч і повертати гру після тих-таки кутових у позиційні атаки. З цієї ж причини, суперники Шахтаря часто використовують довгі передачі в опорну зону, де Степаненко (181 см, та Фред (169 см) – дві солодкі булочки (Тарас, звісно, меншою мірою), якщо говорити про гру в повітрі, або в зону центрбеків, якщо у вас є такий нападник, як Кіслінг чи Ібрагімович. Вкупі з великою кількістю навісів з гри та будь-яких стандартів, кількість у матчах проти Шахтаря переростає в якість на регулярній основі.

Зрештою, звернімо увагу на такий факт: у загальному розширеному складі донеччан є в всього четверо футболістів, чий зріст – вище 185 (!) см: Гладкий (187), Кривцов (186), Ордець (194), Ферейра (186). При цьому, за замовчуванням присутність на полі Гладкого унеможливлює присутність Факундо, а Кривцова – Ордеця, чи навпаки. Та й без того, з названої четвірки регулярно за першу команду грає тільки Олександр. За звичного оптимального складу Гладкий з польових футболістів є найвищим. Також зростом понад 180 см можуть похвалитися Ракицький, Кучер і Степаненко. Решта футболістів (без Шевчука в старті) – нижчі. Тому Шахтар програє повітря практично в кожному матчі серйозного рівня: в Європі команда й так повсякчас є однією з найнижчих, а в Україні – значно поступається Динамо та Дніпру в цьому компоненті. Наприклад, у киян відразу 10 гравців зі зростом 185 см і вище, котрі претендують на потрапляння до основи: Ярмоленко (187), Гармаш (186), Данило (185), Драгович (190), Кравець (185), Хачериді (197), Сидорчук (185), плюс – Макаренко (186), Петрович (190), Теодорчик (191). А в Дніпра є Папа, Дуглас, Чигринський, Селезньов, а також група гравців, яка в зрості все одно вища, ніж атакувальні футболісти Шахтаря.

Сам тренер гірників, будучи великим противником ліміту на легіонерів, створив усередині Шахтаря свій локальний ліміт – штучні рамки дозволеного, які збіднюють гру команди у вкрай важливих її, передовсім захисних, компонентах

Таким чином, за останні роки стала помітна тенденція: найслабшими компонентами в грі Шахтаря є командна гра у відборі, на другому поверсі, при стандартах. Ясні річ, що у випадках, коли донеччанам вдається нав’язати супернику свою гру, низом, то перевага опонентів у зрості нівелюється, і ніщо не заважає Шахтареві відвантажити тому ж Динамо три м’ячі на Олімпійському. Проте навіть у випадках, коли в помаранчево-чорних усе виходить, все одно залишається ніша для покращення гри. У випадках, коли діватися нікуди, й потрібно багато боротися на другому поверсі, в центрі поля, після довгих передач – тим паче. Дивно, але після 11 з лишком років роботи Луческу з цієї командою, все ще залишаються елементарні футбольні речі, які Шахтар виконувати просто неспроможний. І, власне, тому, що сам тренер гірників, будучи великим противником ліміту на легіонерів, створив усередині Шахтаря свій локальний ліміт – штучні рамки дозволеного, які збіднюють гру команди у вкрай важливих її, передовсім захисних, компонентах.

Але найцікавіше у цій історії інше – вирішення дилеми за умов існуючого ліміту на іноземців у чемпіонаті. Імовірно, ви здивуєтеся, але історія Шахтаря останніх років приводить до такого висновку: Луческу може вийти з власноруч створеного лабіринту за рахунок збільшення позицій, на яких він системно може використовувати легіонерів. А саме – Шахтареві необхідні фактурні футболісти топ-рівня в опорну зону та, найважливіше, центр захисту (так само сумнівним є рівень Гладкого, проте йдеться про стратегічні зміни, в той час, як до нападника-іноземця за роки Адріано ми вже звикли). І якщо в опорній зоні місце в старті Степаненка не обговорюється і не обговорюватиметься ще не один рік (це фундаментальний гравець, найкращий руйнівник Шахтаря), то на позицію поруч варто було би пожертвувати Фредом (на якого й так найімовірніше чекає дискваліфікація) заради високого, фізично сильного опорника-легіонера. При цьому ротація та ймовірний у найближчому майбутньому трансфер Тейшейри із зони плеймейкера залишатимуть змогу надавати ігровий час Малишеву та Малиновському, а Коваленко, імовірно, гратиме й за нинішніх умов. А от щодо позиції центрального захисника, то слід визнати – схоже, найкращі часи 32-річного Кучера (насправді непоганого захисника) поступово згасають, і вже не так просто згадати бодай якийсь його видатний матч на серйозному рівні. Отож так само високий, сильний оборонець-легіонер європейського ґатунку зміг би надати Шахтареві новий стимул до розвитку: команда не втрачала би опцію феноменального першого пасу Ракицького, але при цьому мала би всі шанси додати у фізичній силі, грі на другому поверсі (одна з ключових вимог до потенційного новачка). При цьому, звичайно ж, не слід списувати Кучера взагалі, адже так само не у формі часто буває і Ракицький.

Ми повинні визнати, що всі центральні захисники донеччан – це не той рівень, який дозволить коли-небудь команді зробити суттєвий крок уперед. Тут потрібні радикальні зміни, і підсилити команду наразі на двох позиціях можуть лише легіонери. До того ж, нинішній рівень суперників по Прем’єр-лізі на довгі роки вперед точно дозволятиме наставнику Шахтаря в разі необхідності, пов’язаної з регламентованим лімітом, випускати на поле українців на атакувальних позиціях. Тим паче, маючи в розпорядженні таких футболістів, як Коваленко, Болбат (повернеться з оренди), Борячук, Зубков. В Україні це точно не зашкодить, а в той же час у Лізі чемпіонів команда отримала би двох необхідних виконавців на найпроблемніших позиціях.

Матчі, в яких команда знову пропускатиме після стандартів, програватиме боротьбу на другому поверсі на всіх ділянках поля та провально повертатиметься з атак у захист, повірте, не за горами

Також є підстави думати, що такі зміни можна було би провести без суттєвого зламу структури гри, де, як і раніше, погоду попереду могли би створювати бразильці, які, мабуть, за своєю природою, так само погано грали б у відборі та повільно бігли б до своїх воріт. А також – навіть без мінімальних проблем з лімітом на легіонерів. Проте за нових умов команда могла би розраховувати на тактичне багатство й спрощення життя в матчах із колективами, що вирізняються чіткою злагодженістю в обороні та наявністю гренадерів – останнім нарешті знайшлося б кому протистояти.

Втім, наразі все виглядає так: Мірча Луческу заявив, що клуб вирішив не купувати футболістів до повернення в Донецьк, а тому він планує розраховувати на тих, хто є, плюс – на молодь із клубної структури. Можливо, великою мірою, такий крок є виправданим. Також він є в будь-якому випадку позитивним для українських збірних, для молоді клубу, для вболівальників, котрі хочуть бачити Шахтар більш українським за складом. Але допоки сам Луческу або його наступник не наважиться на суттєвіший злам внутрішньої системи клубу, Шахтар навряд чи прогресуватиме в Європі, бо матчі, в яких команда знову пропускатиме після стандартів, програватиме боротьбу на другому поверсі на всіх ділянках поля та провально повертатиметься з атак у захист, повірте, не за горами.

Анатолій Волков, Football.ua

Склад Шахтаря для глобального розвитку за умов придбання новачків топ-рівня в опорну зону та центр захисту: