Шуст: "Іде п’ятий місяць боргів, завдання — дограти до літа"

Розмова з Богданом розпочалася з приємнішого – екзотичних зборів команди, про які в ЗМІ було не так уже й багато інформації. Далі обговорили проблеми клубу, і веселий настрій діалогу змінився миттєво.

"Якби не Індія, залишилися б у Луцьку. Але у всій Волинській області немає жодного поля стандартних розмірів зі штучним покриттям"

- Ваша перша реакція, коли дізналися, що тренувальний збір команда проведе в Індії?

- Події в нашому клубі розвиваються не найкращим чином. Потрібно відштовхуватися від цього. І змінити обстановку в цій ситуації було просто необхідно. Поїхали, подивилися на країну, зіграли міжнародні матчі. Втім? потрібної кількості спарингів ми не провели. Якщо проаналізувати середньостатистичні збори команд, то контрольних матчів усі грають більше. Ми, на жаль, той план зборів, яким він має бути, не виконали, оскільки нам не оплатили збори в Туреччині, і ми змушені були летіти в Індію. Та й те – завдячуючи Сергієві Кравченку, який за допомогою своїх зв’язків домовився про цей турнір (організатори повністю оплатили все необхідне для Волині. – Ан.В.).

- Нормальні такі зв’язки у Сергія – може організувати безкоштовні збори для команди…

- Футбольна карта насправді вузька по всьому світі. У Сергія є знайомий, який знав організаторів. Він йому зателефонував. Далі з’ясувалося, що є змога полетіти до Індії. Потім повідомили тренера, що є така ось можливість, адже в будь-якому випадку все залежало від нього. Віталій Володимирович подумав сам, порадився з нами, і ми ухвалили рішення, що варто спробувати.

- Якби у Кравченка не було таких зв’язків, як би Волинь готувалася до чемпіонату?

- Ми ж починали підготовку в Луцьку. Мабуть, там би й залишилися. Це виглядало би так само, а робили ми все, що тільки можна: аеробіка, акробатика, басейн, бігали кроси. Загалом, робили все, що дозволяють робити умови в місті. Але штука в чому – у всій Волинській області немає жодного поля стандартних розмірів зі штучним покриттям. Тобто з пізньої осені до ранньої весни все простоює в тих-таки юнацьких командах, які тренуються на паркеті або бігають по болоті чи снігові. На жаль, ніхто цього питання не підіймає.

- Чи легко та якісно були узгоджені всі організаційні моменти індійської подорожі?

- Все пройшло гладко: клуб по запрошенню від організаторів швидко оформив усі документи. А сама організація турніру була на найвищому рівні: починаючи від перельоту, продовжуючи проживанням, харчуванням і так далі. У готелі був басейн, невеличка тренажерна зала – все було організовано дуже добре. На матчі ходило дуже багато людей, оцінили культуру країни. Враження залишилися найкращі.

- Дорога до Індії далася важко?

- Чотири години летіли до Еміратів, далі стільки ж до самої Індії, і по країні автобусом ще чотири години. В принципі, дісталися місця дислокації нормально. Назад було добиратися трішки важче, бо стиковка між літаками під час пересадки була довшою. Триваліших подорожей у моєму житті ще не було. Але нічого – вдосталь поспілкувалися з партнерами.

- Перша річ в Індії, яка вас здивувала?

- У водіїв на дорогах немає прав (сміється). Усі їдуть лоб в лоб, обганяють так, як хочуть. Дуже хороша практика для екстремального водіння. Хочеш швидко і якісно навчитися їздити? – Тобі потрібно в Індію. Щоправда, кермо буде праворуч у твоєму автомобілі.

Друге – величезна кількість людей. Чи це дванадцята година дня, чи дванадцята ночі – постійно відбувається рух. Індія – великий мурашник. Люди ніколи не зупиняються, постійно хтось куди йде чи їде, куди не глянеш. Але при цьому, варто зазначити, що за умов превеликої кількості людей, немає ні крадіжок, ні сварок, ні криків, ні бійок. Люди живуть дуже м’яко в стосунках один до одного. Бачив ситуацію: їде чоловік на мотоциклі, стукнувся з іншим водієм, впав. І ніхто ні до кого не кричить, не летить з кулаками. Спокійно встав, почухав голову, поїхав далі. А якщо є пошкодження – страховка компенсує. Люди на вулицях дуже доброзичливі, приємні. І це при тому, що різниця в класі між ними – прірва. Так, з мінусів – багато сміття, яке всі просто оминають, але люди – це головне. Думаю, терпеливості та взаємоповаги ми, українці, можемо повчитися в індійців. У нас часом не пропустиш машину, як її водій вже готовий тобі рознести голову. Там ніхто кривого слова не скаже. І це при тому, що ні в кого немає прав.

- Якщо детальніше, в яких умовах жила команда, порівняно зі звичними для українських клубів турецькими зручностями?

- Можу сказати, що різниця значна. Коли команда оселяється в Туреччині, там зазвичай усі обирають готель, де поруч відразу є тренувальне поле. Ми ж жили в місті, але до тренувального поля потрібно було їхати хвилин двадцять. Друга відмінність – при досить високій температурі була високою й вологість повітря. Тому тренуватися потрібно було або з самого ранку, або пізніми вечорами. А ввечері можливості займатися не було, оскільки не було освітлення на полі.

- Отже, Волинь тренувалася один раз на день?

- Так.

- А зазвичай у Віталія Кварцяного на зборах тренуєтеся скільки разів?

- Тричі: ранкова зарядка, перше тренування на полі, друге тренування на полі. Так було б і цього разу, але не склалося. Ну, і при цьому, я так думаю, тренер міг би знайти можливість дати величезні навантаження, але він певною мірою жаліє нас, розуміючи, що моральний стан гравців далеко не найкращий – величезні борги, незрозуміла ситуація в клубі. Команда добросовісно працює лише завдяки тому, що колектив підібрався дуже хороший. Стараємося виконувати всі завдання тренера.

"Ми ж на турнірі провели три матчі. Найменша кількість людей на одному з них – 22 чи 25 тисяч"

- Як вам індійська кухня?

- При перельоті ми користувалися індійськими авіалініями, і в літаку якраз була їхня традиційна їжа. Це було щось схоже на хачапурі, з м’ясом всередині та з дуже гострим соусом. Комусь сподобалося, комусь – ні. Але загалом впродовж збору більше вживали звичну для нас їжу.

- На матчі турніру ходило багато людей? Судячи по відео, це були тисячі.

- В Індії люди люблять футбол. Ми розмовляли з організаторами. Вони розповідали, що на матчі їхнього чемпіонату приходить по 40-50 тисяч, на стадіонах немає вільних місць. Ми ж на турнірі провели три матчі. Найменша кількість людей на одному з них – 22 чи 25 тисяч. На матчі відкритті – понад 40.

- Чесно кажучи, підсумовуючи, складається враження, що поїздка вийшла для футболістів більше курортно-оздоровчою.

- Ну, тренувалися все-таки, відштовхуючись від можливостей поля та погоди. Ясно, що одного тренування замало, але разом з тим всі футболісти відвідували тренажерну залу, оскільки кожен відчуває, чого йому не вистачає. Якщо бракує навантажень – була можливість займатися індивідуально. І майже всі, власне, нею користувалися. Сподіваюся, що за час, який будемо в Луцьку, підтягнемо всі необхідні компоненти.

- Одвічне питання: чи потрібні українським футболістам двомісячні важкі збори взимку, чи достатньо такого ось режиму?

- Річ у тім, що індивідуальні тренування, якими ми добирали потрібний рівень навантажень, дуже відрізняються від колективних, на полі. Коли відсутній командний механізм у роботі – це не зовсім те, що потрібно. Тому я за те, щоби темп підготовки поступово підвищувався, і навантажень у підсумку було більше. Так, як це зазвичай відбувається на зборах. Серйозні навантаження необхідні, бо пауза взимку занадто довга. Треба попотіти, бо полегшений режим більше підходить для чемпіонатів, коли всі грають впродовж цілого року, а не лише восьми місяців.

- В якій формі перебуваєте наразі особисто ви? Що, якби завтра – офіційний матч?

- Чесно – зараз взагалі тяжко оцінити рівень готовності нашої команди і персонально свій рівень. Ми працювали в умовах зовсім іншого клімату. А тепер побачимо, що до чого, коли почнуться тренування в Луцьку. Головне – аби дозволяла працювати погода. Якщо погоди не буде, то в умовах відсутності поля з підігрівом, або штучного газону, доведеться працювати в залі.

- Під кінець перебування в Індії, хотілося додому, чи було бажання залишитися – якби була така можливість?

- Бажання залишитися було. Коли грали останній матч, була дуже велика надія на вихід до півфіналу. Однією ногою ми вже там були, але нас не пустили – суддя поставив пенальті, якого не було і близько, тому зіграли внічию і довелося їхати додому.

- Виходить, арбітри "вбили" Волинь навіть під час зборів?

- Та ні. Ну, так вийшло просто, та й усе, нічого страшного.

- Скільки автографів роздали за ці кілька тижнів? Відчували себе зірками?

- Та ми практично й не ходили гуляти за межі готелю. Бажання було, але все відкладали на час, коли буде якась пауза, день відпочинку. Але зрештою після останнього нашого матчу організатори дуже швидко повідомили нас, що ми повинні виїжджати, тому довелося буквально за годину зібрати речі – і в дорогу.

- Віталій Кварцяний не пожалкував, що повіз команду в Індію? Він залишився задоволеним?

- Звичайно, про це краще запитати в нього. Але, хтозна, що увесь цей час відбувалося б у Луцьку з нашою підготовкою? Нам же весь час щось обіцяли, обіцяли, але ми зрештою приїхали, а обіцянки так і залишилися такими.

- Ви про борги по зарплатні?

- Так. Нас запевняли, що все буде добре. Пані Жуховицька, генеральний директор Волині, яка відповідає за фінанси в клубі, завірила, коли ми ходили до неї командою, що вона двічі зустрічалася з інвесторами, і її запевнили, що перед усіма футболістами, котрі залишаються в клубі до літа, будуть погашені заборгованості. Загалом, нам обіцяли гроші, але ми чекали-чекали, повернулися вже і з Індії, а й далі доводиться чекати. І це при тому, що в деяких гравців були пропозиції від інших клубів, але пані Жуховицька сказала, що ми можемо спокійно залишатися дограти чемпіонат, а гроші будуть. Але поки це лише слова.

- Поїздці в Індію передували чималі проблемі й багато тривожних новин з табору клубу: зняті очки, заборона на трансферну діяльність, чутки про можливе припинення існування клубу. Особисто для вас цей період не був критичним щодо небажання залишатися в Луцьку?

- Зняття очок – це не самий критичний момент ситуації. Ми знали, що це станеться. Ключовий момент – що тут може зникнути футбол, може не бути Прем’єр-ліги в Луцьку. Очки зняли – так, прикро, бо ми націлювалися на п’яте місце. Але це не найгірше.

- Ви не ставили перед собою та агентом завдання – знайти інший варіант для продовження кар’єри? Зрештою, трансферне вікно все ще відкрите.

- Ні, такого завдання не ставив. Ми домовилися, що я дограю сезон у Луцьку. Якщо людина запевняє, що борги будуть повністю виплачені, то ти стараєшся довіряти їй. А як усе буде на ділі – покаже час. Ми просили відповісти прямо, чи буде все добре – так чи ні. Бо ці люди несуть фінансову відповідальність за велику кількість сімей, даючи обіцянки. Адже в команді є чимало футболістів, як орендують житло за власні кошти та не мають змоги допомагати своїм родинам. І ось під час такої розмови нам сказали, що гроші будуть.

- В умовах, коли клуб не має права реєструвати нових футболістів, є розуміння того, що команда значно ослабла після відходу кількох гравців (Матей, Шарпар…), і що тепер, ще й в умовах боргів, завдання стануть дуже скромними?

- Та зараз про які турнірні завдання взагалі можна говорити? Залишилося просто показувати гідну гру. Звичайно, можна сказати, що Віталію Володимировичу в цій ситуації, мабуть, найгірше. Оскільки йому насправді важко щось нам говорити й вимагати. Він не має доступу до грошей, не може ними розпоряджатися, відповідно, не може нам допомогти, хоча й дуже хоче. За всі роки, які він присвятив роботі задля розвитку Волинського футболу, він був у різних ситуаціях, пройшов чимало проблем. Але нинішня ситуація, мабуть, найскладніша за весь цей час.

- В’ячеслав Шарпар говорив в інтерв’ю, що після зняття очок йому були би складно шукати мотивацію, якби він залишився у команді. У колективі існує така проблема?

- Звичайно, мотивація є в кожного з нас. Тому що наразі ми володіємо інформацію, що клуб існуватиме до літа, а що далі – незрозуміло. Тому всі налаштовані на те, що влітку доведеться шукати нове місце роботи. А відтак треба якісно провести другу частину чемпіонату – аби легше було шукати команду. Тим паче, за умов скорочення кількості команд в Прем’єр-лізі це буде зробити ще важче, ні тепер. Хоча й нині це завдання з надскладних. У нашому футболі ситуація стає все гіршою та гіршою.

- Які останні новини щодо подальшого функціонування клубу? Футболісти живуть у відносному спокої та впевненості у завтрашньому дні, чи навпаки – не можна виключати, що клуб може припинити існування за тиждень чи за місяць?

- Ми так розуміємо, що потрібно дограти до літа. А що буде далі – від нас, на жаль, нічого не залежить. Потрібно про це запитувати в інвесторів, які займаються клубом. Повторюся, що нас запевнили, що всі футболісти, які гратимуть до літа, свої гроші отримають повністю. З іншого боку, нам обіцяли погасити борги ще до вильоту в Індію, але вже минув місяць із того часу, а нічого не заплатили. Тому робити якісь висновки зараз було би неправильно. Тим більше, затримки по зарплатні у Волині – це звична справа. Влітку нам теж були винні кошти за кілька місяців, і враз усе заплатили.

- Які зараз борги перед футболістами?

- Іде п’ятий місяць. Все, що нам залишається, — це вірити людям. А як воно буде – побачимо.

Анатолій Волков, Football.ua