Football.ua

Вкрасти у себе

Анатолій Волков — про черговий неоднозначний трансферний хід київського Динамо — підписання Олександра Гладкого.
23 May 2016, 19:50
Україна

У липні Гладкому виповниться 29. Він виявився непотрібним Шахтареві, який вирішив надати перевагу Селезньову. Олександр переходить у Динамо в статусі нещодавнього глибокого резервіста донецької команди. При цьому кияни дають Олександру відразу трирічний контракт.

Так, це реальність. Оповита сумнівами, розчаруванням одних і саркастичними дотепами інших. Але реальність.

***

Втім, щоби зрозуміти зміст і глибину підписання Гладкого, потрібно спробувати поглянути на ситуацію якраз з іншого боку. Для цього необхідно на найближчі кілька хвилин читання абстрагуватися від того, що Динамо підписало саме екс-гравця Шахтаря з лави запасних. Зробити це практично неможливо, зважаючи, що для абсолютної більшості прихильників киян цей трансфер – величезний удар. Але якщо в спробі розібратися "навіщо?" не виходити за рамки суто футбольної команди, не говорити про іміджеву складову, різницю між очікуваннями та реальністю від трансферної роботи клубу та купу інших складових, то є речі пріоритетніші.

Отож, Сергій Ребров вирішив підписати вікового нападника, якість якого є беззаперечно сумнівною для всіх. Кх… Маже всіх. Бо сам Ребров, звісно ж заперечив би зараз, сказавши щось на зразок такого: "Гладкий – професіонал дуже високої марки. Він прийшов завоювати місце в стартовому складі. Я бачу в ньому потенціал". Це, до речі, цитата. Щоправда, так Сергій Станіславович говорив про Петровича.

***

Склад киян зразка минулого сезону можна розділити на три частини. Перша – кулак команди, її сутність у ресурсах. До цієї когорти входять 17 футболістів, котрі й тягли плуга впродовж року. Йдеться про 16 виконавців, які зіграли понад 10 матчів у чемпіонаті та Лізі чемпіонів, а також Олександра Рибку, котрий також є важливою персоною для колективу. Власне кажучи, всі заслуги команди – результат роботи на футбольному полі саме цього першого сорту виконавців, і прізвища цих футболістів можна навіть не згадувати – всі й так знають, про кого йдеться.

До другої частини футболістів Динамо входять резервісти, котрі в кращому випадку справді створюють певну глибину складу та омріяну Ребровим конкуренцію, але подекуди (і це в гіршому випадку) про окремих "з високим потенціалом" панів можна говорити в контексті радше тягаря. Загалом, представники другої когорти не грають у важливих матчах. Їхній ігровий рівень залишається загадкою впродовж усього сезону для сторонніх. Але вони «викладаються на кожному тренуванні на сто відсотків», і цього, виявляється, буває достатньо. Морозюк, Петрович, Яковенко, Корзун – представники другого сорту в Динамо. Донедавна компанію їм складав ще Кравець. А в разі продовження угоди, всі шанси потрапити до цієї групи має Федорчук.

І є в Динамо третя категорія футболістів – молодь. Ну, як є… Формально. Можливо, через затьмарення успіхами киян в Лізі чемпіонів та чемпіонаті хтось перестав помічати сумну тенденцію в клубі, проте стрімко й навідруб кількість молодих вихованців на перспективу в першій команді зменшилася практично до нуля за останній рік. Пам’ятаю, як солодко співали президент та тренер у першому сезоні Реброва на чолі команди про те, що динамівські традиції відновлюються, і що молодь, як ось Бурда та Чумак, повсякчас отримуватиме шанси й надалі. Рауль Ріанчо незадоволено залишає Київ, говорячи про незрозумілу йому кадрову політику клубу, продиктовану президентом. Іспанцю не вистачає в команді азарту, вогню в очах, він говорить про регрес кількох футболістів і необхідність оновлення складу. Однак при цьому саме тренерський штаб киян наглухо зачинив двері для молоді цього сезону (Буяльський набагато раніше почав отримувати свої шанси в основі). Бєсєдін, Мякушко, Бурда, Макаренко (все ж молодий у контексті першої команди Динамо) у цьому сезоні виявилися непотрібними (так, Бєсєдін був лише півроку в Києві, а Бурда та Макаренко певний час лікувалися, та все ж). А ніхто зі справді талановитої молоді дубля та команди U-19 свій шанс так і не отримав.

***

Так ось, прихід в Динамо Гладкого – це не підсилення команди. Навіть якщо Олександр адаптується в Києві, його ігрова доля тут відома всім. Його значимість не можна буде побачити, проаналізувати й оцінити об’єктивно. Бо місія Гладкого – звична для нього впродовж років у Дніпрі та Шахтарі – створювати передумови, аби основний нападник команди перебував у тонусі.

Очевидно, що запрошення енного нападника за задумом тренера – укріплення когорти другосортників, яке нібито зможе підвищити рівень конкуренції. Як показала практика, запрошення вільних агентів другого ґатунку, що стало вже трендом для клубу, має право на життя, зважаючи на результати. Проте навіть на прикладі Шахтаря можна усвідомити елементарну річ: прихід кожного такого Петровича/Гладкого – футбольний злочин в умовах нинішнього чемпіонату України. У жодному, за своєю природою складному, футбольному механізмі немає ідеального симбіозу між різними групами футболістів. І у випадку з Динамо згадана друга когорта просто пожерає глобальний потенціал усього клубу, бо унеможливлює розвиток гравців із третьої групи виконавців. Нинішній рівень чемпіонату зобов’язує всі без винятків клуби збільшувати кількість молодих вихованців у команді. На цей крок наважився навіть Мірча Луческу, повіривши у Малишева та Коваленка, бо це елементарно розумно. Насправді для цього треба не так уже й багато – просто вміти дивитися на крок уперед. І ось прихід Гладкого – подія прикра і сумнівна саме тому, що віддає недалекоглядністю. Схоже, він розрахований на найближчий сезон, і баста.

… Уявіть собі кінець літа. Умовний Львів, Карпати – Динамо. У старті киян – все ті ж футболісти, що й зазвичай, а на лаві запасних – Рибка, Петрович, Морозюк, Яковенко, Федорчук, Корзун, Кравець, Гладкий… У той же час Хльобас, Хобленко, Бєсєдін, Яремчук роз’їдуться по орендам, а ще з десяток справді якісних молодих виконавців зі структури знову не отримають свій шанс. Укупі з очевидними фактами того, що Гладкий ніколи не буде основним у Динамо, вболівальники ніколи не вважатимуть його своїм, а київський клуб пішов на невдалий іміджевий крок, цей «трансфер» вже є неприродним для всіх, бо несе в собі руйнівний характер.

У прихильників столичних наразі одна втіха: "ну, хоч безкоштовно…". Та чи втіха це?

Анатолій Волков, Football.ua