Марущак: "Будем играть, чтобы побеждать"

- На мою думку, процедура визначення кращого гравця туру це більше забава для журналістів, - взяв слово герой туру. – Як на мене, то на подібне визнання заслужила уся команда спільно з тренерським штабом і керівництвом клубу, а ми гравці на полі лишень зробили завершальну роботу.

- І виконали її доволі успішно…

- Старалися як могли. Забили два голи, супернику не надали шансу на жоден.

- І саме у цьому твоя заслуга…

- (Сміючись) Так, не я ж забивав. Це зробили Вадим Панас і Валерій Федорчук.

- Але свої ворота ти тримав надійно на замку…

- Така у мене робота.

- Гаразд. Тим не менше прийми наші вітання.

- Дякую за таку увагу, але чесно кажучи, я приємно здивований, бо не очікував на такий сюрприз від преси.

- Перед грою, якого результату сподівався?

- Був переконаний, що не програємо.

- Мар’яне, як сьогодні сприймаєш результат матчу проти Шахтаря?

- Все закономірно. Ми були сильніші на голову. Свідченням цьому два м’ячі у воротах гірників. Хоча й визнаю, що з нашого боку також траплялися помилки, які, на щастя, не мали впливу на результат. Проти такої команди, як Шахтар зіграти без помилок неможливо. Однак ми більше вложили сили волі та бажання задля успішного результату.

- Оборонці додавали тобі роботи?

Бувало, але це робочі моменти. Головне, що ми виявилися сильнішими за донецьких нападників. На загал, усі зіграли на високому рівні. Як би цього не це, то результат гри не був би на нашу користь.

- З Ващуком стало легше?

- Це відчула уся команда. Людина пограла на найвищому рівні. Його вміння і досвід це найбільше надбання. Владислав здорово вписався у наш колектив. За його підказок наша оборона своєчасно і надійно справлялася з атаками суперника. Більше того, Влад виконавши свої оборонні функції, часто підключався в атаки і навіть міг відзначитися гольовим ударом.

- Найбільша небезпека біля твоїх воріт?

- Не зауважив таких. Хоча від кожного гірника очікував підступного удару. Та ще раз наголошую, що ми вистояли і заслужено перемогли.

- Який удар був найважчим?

- Важких м’ячів не було. Усі були з розряду беручих.

- Твоя гра на виходах вселяла впевненість у дії партнерів…

- Я бачите, знаю що таке гра воротаря. Після першого дотику з м’ячем набрав впевненості, а далі усе пішло, як по-маслу. Проте, я продовжую вчитися грати на високому рівні. Адже попередні понад дві сотні першолігових поєдинків не йдуть у порівнянні з грою проти такого суперника. Добре, що вік дозволяє набиратися досвіду.

- Це пік гравців ФК Львів?

- Ні, на разі звичайна звичайний рівень готовності команди до сезону. Зрештою, по одному матчу не варто робити поспішних висновків.

- Можливо хтось уже зазнався?

- Що ви, в команді таких немає, але є хлопці, які ставлять усіх на місце.

- У партнерів залишився резерв сил?

- Аякже. Більшість з них молодь, для яких ця гра стала знаковою. Щодо сил, то вони є, бо у молодому організмі ця проблема швидко регенерується.

- На грі був присутній Веремєєв, який стежив за кандидатами до національної команд України. Кого із партнерів порадив би фахівцеві?

- Пропоную обійтися без прізвищ. Але є у нас хороші хлопці з середньої ланки і оборони, яким ще необхідний час для становлення. Наша команда молода, але дуже перспективна. Хлопці мають ще час і можливості для покращення майстерності.

- Чим, на твою думку, стала перемога ФК Львів для міста?

- Я бачив, як львів’яни уболівали за нас і раділи нашій перемозі посадовці міста та області. Ми зробили велике свято рідному місту, і хотілося щоб Карпати у такому ж стилі справили свято своїм уболівальникам. Наша перемога сала черговим поштовхом для позитивної реклами місту і всьому тому, що є львівське. Це була не просто перемога однієї команди, а команди рідного міста.

- Як тобі львівський глядач?

- Страшенно здивував, але приємно. Я не думав, що глядач такий прихильний до нашої молодої команди. Мені приємно, що нам вдалося завоювати прихильність уболівальників. Так було в Добромилі, так буде й у Львові. Люди на Львівщині однаково пристрасно люблять футбол.

- Серед глядацької аудиторії були й твої найвірніші прихильники…

- Мій тато і брат – Ростислав, дійсно, найближчі мої уболівальники. Відвідують усі матчі ФК Львів. Тож нічого дивного, що приїхали з Дрогобича і на цей поєдинок.

- А як же дружина?

- Вона не футбольний фанат. З дочкою Владиславою сиділи вдома біля телевізора і, звичайно, переживали за мене та нашу команду. Але на стадіон їх не витягнути.

- Що на майбутнє?

- Будемо грати, щоб перемагати.