Перемоги всупереч усьому: яким був попередній сезон Кривбасу в еліті
Кривбас прямо зараз – один із головних ньюсмейкерів літа. Команду очолив Юрій Вернидуб, який раніше неодноразово виходив до єврокубків із Зорею, а під нього клуб посилився Віталієм Вернидубом, Дмитром Хомченовським та кількома іншими дуже сильними за мірками УПЛ виконавцями.
При цьому навіть такому Кривбасу буде складно перевершити власне досягнення останнього сезону в УПЛ. На відміну від переважної більшості команд, для котрих поняття “останній сезон у еліті” означає провал за результатами, Кривбас провів його у верхній половині таблиці. Про нього ми й вирішили розповісти.
Старт сезону: будні фарм-клубу, сумніви у чесності матчів, дві зміни тренера за одне міжсезоння
Сезон-2012/13 Кривбас зустрічав у не смертельній, але в той же час абсолютно незавидній долі команди, яка зберігає місце в УПЛ за рахунок оренд. Як правило, непотрібних гравців у Кривий Ріг відправляв Дніпро, який кожне міжсезоння визначав, кому зі своїх дочірніх активів – Кривбасу чи Арсеналу – потрібніший кожен конкретний гравець. Безумовно, у певні моменти найкращі з них були в нагоді і Дніпру: так, у звітному сезоні Джаба Канкава встиг взяти участь у семи матчах криворіжців – і лише наприкінці серпня був повернутий до головної команди.
Необхідність працювати за залишковим принципом, звичайно, дратувала тренерів Кривбасу. Юрій Максимов за підсумками сезону-2011/12 пішов у відставку, а подавав до неї навіть до його закінчення – просто посеред сезону її не задовольняло керівництво. Юрій Вільович сказав в інтерв'ю: “Вважаю, що потрібно уникати тенденції брати гравців в оренду. Коли у нас грає свій виконавець, він викладається на повну. А коли людина приїхала в команду на деякий час, то вона просто може відбувати номер”.
Влітку 2012-го головним тренером Кривбасу було призначено Віталія Кварцяного, але єдиним його досягненням на новому місці став рекорд, який неможливо перевершити: 0 матчів на чолі команди. Кварцяний ще до початку сезону посварився з керівництвом клубу – і причини залишають на репутації клубу ще одну пляму.
В інтерв'ю програмі “Профутбол” Віталій Володимирович сказав: “Ми залишимо Штанька, який здавав ігри? Я не боягуз, але грати з порожніми воротами я не буду”. У тому самому сезоні-2011/12 Кривбас йшов зимувати на п'ятому місці, але в 10 матчах другої частини чемпіонату набрав лише два (!) очки, мимоволі порушивши питання фейр-плей. При цьому одним із двох набраних очок Кривбасу була виїзна нічия з дуже сильним на той час Металістом – тобто в потрібний момент команда змогла зібратися та здобути результат.
Заради справедливості, замінити того ж таки Штанька Кварцяний вимагав неодмінно заради свого підопічного Андрія Тлумака – і його самого потім у Кривбасі звинувачували у сірих схемах з агентами. Президент Кривбасу Олександр Лівшиць: “Віталію Володимировичу не було відмовлено у придбанні виконавців, але якщо гравець коштує 1 млн. євро, із них 400 000 – послуги якогось комерсанта, то для мене це дивно”.
Але так чи інакше людина, яка готувала команду до сезону, пішла посеред передсезонної підготовки. Кого можна знайти з таким бекграундом, ще й після “рекомендацій” від двох попередніх тренерів? Ще раз слово Лівшицю: "Кривбас співпрацює з Дніпром, а Олег Анатолійович [ Таран ] працює в системі дніпропетровського клубу". Олег Таран і до цього двічі приходив до Кривбасу – і він врятував клуб, очоливши його першу команду за три дні до кінця сезону. Щоправда, навіть він на прес-конференції після першого туру кинув фразу: "Іноді, щоправда, просто не хочеться повертатися..."
Перша частина сезону: будні середняка
Втім, навіть таким будням Кривбасу могли позаздрити багато клубів. Що б не казав Таран, він це сказав після виїзної перемоги над Ворсклою – і підбір його гравців був явно не таким, щоб називати це сенсацією.
Крім Канкави, у старті вийшли Младен Бартулович, Павло Пашаєв, Богдан Шершун, Віталій Федорів, а на позиції форварда Олексій Антонов змінював Сергія Самодіна – згодом ця сама зв'язка допоможе досягти величезних висот одеському Чорноморцю. Деякі завдання було вирішено одразу після відходу Кварцяного: наприклад, уже після першого туру Кривбас посилив Віталій Рева. Частково Кривбасу допоміг і цей місяць Кварцяного: Денис Дедечко, який провів найкращий сезон у кар'єрі, не приховував, що приїхав у Кривий Ріг саме під нього.
Старт сезону Кривбас провів на практично топовому рівні: у перших п'яти турах здобув три перемоги, а також мінімально програв Шахтарю та Динамо. Причому поразка як мінімум від гірників була на тлі суддівського скандалу: Сергій Бойко видалив Бартуловича та Лисицького, і навіть за таких умов Фернандіньо провів переможний гол лише на 93-й хвилині.
Кварцяний заклав команді хорошу фізичну базу, а Таран поставив просту (на зимову перерву команда йшла у статусі, що робить найменшу кількість передач у середньому за гру), але ефективну гру. Це, начебто, дозволить Кривбасу провести черговий спокійний сезон у середині таблиці. Причому "спокійний" у жодному разі не означало "нудний": Кривбас, наприклад, виграв принциповий матч у запорізького Металурга Кварцяного 5:0, а вже наступного туру програв не менш принциповий Металургу (Донецьк) Максимова 2:6.
Можливо, вирішальним матчем для всієї історії Кривбасу стала непомітна нульова нічия з Дніпром у шостому турі. Дуже важливо відзначити: статус фарм-клубу абсолютно не означав практику “допомоги” “головному” клубу. Кривбас, навпаки, регулярно відбирав очки у Дніпра, а гравці, які йому належать, демонстрували проти нього найкращий футбол, намагаючись довести, що заслуговують грати в його лавах. Очки Кривбас відбирав і раніше, але після кожного з таких разів Коломойському це могло набриднути.
Проблеми настали з початком календарного 2013-го.
У березневому інтерв'ю 2013 року Лівшиць сказав “...Наразі всі розмови про неблагополучний стан справ у Кривбасі – не більше ніж чутки”, але водночас зазначив: “Заборгованість із зарплат? Борг становить три місяці. Але я не вважаю це плачевною ситуацією”.
Також президент зазначив: “Чи потягнемо ми утримання клубу без Коломойського? Ні. Проте не виключаю, що нам допоможе хтось інший. Інакше ми готові до конструктивної розмови з роботодавцями про продаж клубу. Але ми можемо піти й іншим шляхом, задіємо в іграх молодь криворіжців. Для першої ліги нашого бюджету вистачить. Але можу запевнити всіх уболівальників, що Кривбас ми не кинемо”.
До зникнення клубу залишалося чотири місяці.
Хроніки пікіруючого бомбардувальника
У 2012-2017 рр. процедуру банкрутства пережила двозначна кількість клубів, але доля Кривбасу унікальна тим, що жахливі ігрові умови клуб поєднував із відмінним результатом. Ось, наприклад, слова Младена Бартуловича у квітні:
“На поєдинок з Металургом ми вийдемо. Однак плани підготовки вже змінилися. Спочатку ми думали вирушити до Запоріжжя за добу до гри та оселитися в готелі. Тепер стало відомо, що грошей на таку розкіш нам не виділили. Тому виїдемо автобусом вранці в день матчу". Вода тут [ на базі ] , як і раніше, дуже холодна – проте, незважаючи ні на що, наша команда проводить повноцінні тренування”.
Так ось, ці слова Бартулович виголосив після шестиматчевої серії, протягом якої Кривбас здобув чотири перемоги та зіграв унічию з Металістом та Динамо. Заради справедливості, у Запоріжжі команда таки програла, але це була стадія, коли становище в клубі почало бити і по кадрах. Їржі Єслінек пішов задовго до закінчення сезону, оскільки не отримав робочої візи і змушений був залишити Україну.
Складалася парадоксальна ситуація: клуб абсолютно обґрунтовано претендував на участь у єврокубках, поки все більш реальними ставали чутки про його, клуб, зникнення. Напевно, найкраще ставлення до такої ситуації охарактеризував у одному з інтерв'ю капітан Віталій Лисицький: “Протягом трьох місяців нам не платять не лише зарплатню, а й преміальні. Звісно, це напружує. Проте ми хочемо своїм ставленням до справи довести всім, що гідні кращого звернення”.
Спочатку клуб розраховував урятуватися цілком. Чутки якийсь час пов'язували його з ім'ям Олександра Ярославського, який теоретично теж міг хотіти придбати фарм-клуб в УПЛ. Втім, дуже скоро власник “Металіста” ці чутки розвіяв. Гравці почали по одному знаходити нові команди: наприклад, Дедечко ще до фінішу сезону перейшов у Ворсклу. Щоправда, за підсумками сезону Ворскла відстала від Кривбасу на 12 очок, а реальних шансів обійти команду Тарана втратила задовго до переходу.
На початку травня Таран сказав: “У мене деякі люди навіть по вісім місяців не одержують зарплати. Це ті, що прийшли з Арсеналу. У відсотковому співвідношенні Кривбас залишився 1% на порятунок від зникнення. Фінанси дуже плачевні”. Після цього Кривбас обіграв удома Карпати та Говерлу – команди, кожній з яких були виключно необхідні очки для збереження місця в еліті, та піднялися вже на шосте місце у чемпіонаті. Тільки вихід Чорноморця у фінал Кубка України робив це шосте місце непрохідним до єврокубків, і позбавляв УПЛ неприємного казусу: команда могла фактично вийти до Ліги Європи та в небуття одночасно.
Браві виступи не залишилися непоміченими й у національній команді: наприкінці сезону Дедечка було викликано та зіграло свій єдиний матч за збірну України. Щоб підготуватися до матчу збірної, він мав більше часу, ніж решта: на останній тур Кривбас просто не вийшов. Таран подав у відставку після 29-го туру (“Ми з моїми помічниками чесно виконали свій обов'язок, але більше працювати в такій ситуації не можемо. мені дуже прикро за хлопців. Вони виходять на поле, віддають усі сили. щось із них щось трапиться...”), а на виїзд до Луцька команда не приїхала. Тільки через цю технічну поразку команда опустилася на сьоме місце і дала себе обійти дуже сильному Чорноморцю Романа Григорчука.
Що було далі?
Зняття Кривбасу і лише одна готова до УПЛ команда з першої ліги (нею став Севастополь) призвели до того, що з еліти не вилетів ніхто – запорізький Металург, який навіть набрав смішні 11 очок в 30 матчах. Його Таран під час наступного сезону з очолив. Йому вдалося досягти прогресу: тепер команда із Запоріжжя у 28 матчах набрала цілих 12 очок.
Якщо серйозно, то в той час українська Прем'єр-ліга почала плавно перетворюватися на лігу живих мерців, в якій команди, що вмирають, могли становити до половини учасників. Так, запорізький Металург здобув 2 перемоги у 28 матчах, але в той же час виліт йому і близько не загрожував: Таврія, Севастополь та Арсенал з різних причин не змогли продовжити виступи ні в УПЛ, ні в будь-яких інших професійних турнірах. Таран, м'яко кажучи, у Запоріжжі не блиснув, але за умов існування клубу (теж глибоко нездорового) питань до нього могло бути небагато.
Глибока криза ліги завадила проявити себе, окрім тренера, ще й багатьом гравцям тієї команди. Наприклад, у Віталія Лисицького, який відіграв чудовий сезон, після вмираючого Кривбасу були вмираюча Говерла і вмираючий Металург (З). Після цього він провів сезон за Колос ще у першій лізі та закінчив кар'єру. Богдан Шершун після Кривбасу провів один сезон у такій же кризовій Волині, Євген Боровик грав за Арсенал та запорізький (Металург).
Не у всіх долі після Кривбасу були такі сумні. Самодін та Антонов вже наступний сезон розпочали, конкуруючи у Чорноморці, домоглися з клубом виходу у плей-офф ЛЕ. Джаба Канкава повернувся до Дніпра, якому дуже допоміг на шляху до фіналу Ліги Європи. Младен Бартулович після Кривбасу пограв за Карпати, Ворсклу, Волинь та Інгулець, ставши першим легіонером в історії, який приміряв футболку 7 різних українських клубів.
Забавно, що один із небагатьох футболістів із того складу, які ще не закінчили кар'єру – Віталій Рева, який був ветераном уже тоді. Перший сезон, який відіграв у Кривбасі, зараз грає за київський футбольний клуб Лівий Берег, який виступає у Другій лізі. А у листопаді Реві виповниться вже 48 років!
Але для багатьох футболістів той Кривбас дійсно став піком кар'єри. Той-таки Дедечко за минулі 9 років міняв клуби 10 разів: Ворскла, Олександрія, Маріуполь, а також команди з Росії, Казахстану, Вірменії та Естонії. Прямо зараз Дедечко грає за Транс із Нарви і дуже давно зник з радарів збірної. Багато гравців вже на момент того подвигу були віковими і не отримали запрошення до серйозних команд.
Кривбас, як і будь-яка інша команда, відображав обличчя свого часу. В даному випадку – особа епохи олігархів, завдяки якій провінційне місто побачило класних легіонерів та дуже непоганих місцевих гравців, але за це було змушене взяти на себе зобов'язання фарм-клубу. З того часу гроші з нашого футболу давно пішли, а про олігархів кожен все вирішить для себе сам.