Екс-гравець Чорноморця: Війна для українських дітей стала великим стресом, але у Польщі повертають їх до звичайного життя

Колишній захисник Десни, Чорноморця та деяких польських клубів Валерій Соколенко розповів, як допомагає українцям у Польщі та дітям, які прибули до країни займатись футболом.

"З першого дня до Любачова почали приїжджати люди з України, почали дзвонити знайомі, що когось треба зустріти, заселити, допомогти з їжею, речами. Люди приїжджали перелякані, з дітьми, торбами. Треба було їх забирати з кордону. Там були величезні черги, доводилося чекати, або їхати серед ночі. Ми 24 години на добу були на зв'язку і знали, що щохвилини маємо бути готовими виїхати на кордон. Не спали, лише чекали дзвінків. Футбол відійшов на другий план. Багато дзвонило знайомих футболістів з України.

Так тривало цілий березень. Ми буквально жили в машині. Згодом, потік людей став меншим, а автобуси почали працювати краще, тому уже такої нагальної потреби не було. Потім почали збирати їжу, ліки, речі для військових і висилали в Україну. Багато людей хотіло допомогти. Не лише українці, але й поляки відразу відгукнулися. В тому числі, пропонували допомогу й знайомі футболісти з якими я грав в різних клубах. Хтось пропонував взяти людей додому, хтось пропонував гроші, хтось – речі".

Соколенко зараз є тренером ФК Вьонзовніца. Він зміг вивести клуб з Четвертої в Третю польську лігу.

"Від першого дня президент і хлопці з клубу хотіли допомогти, тільки вони не знали що і як можуть зробити. Питали мене, яким чином можуть допомогти. На початку збирали гроші, речі, а потім зрозуміли, що треба діяти масштабно. Тому почали збір коштів в інтернеті, збирали також в спортивних залах, школах в Любачові та в околицях міста. Приїжджало багато машин з допомогою з Німеччини і Голландії, адже ми маємо спонсора з Голландії.

Президент і хлопці розуміли, що це значно важливіше, ніж наші футбольні завдання. Футбол відійшов на друге місце. Кожен питав, як справи в України. Ранок починався з інформації з України, якою ми ділилися між собою. Більше того, чотири наших футболісти працюють військовими й їздили на службу на кордон".

"До міста приїжджають діти. На початку загалом з Західної України, але згодом все більше дітей приїжджало з інших куточків України. Були діти з Харкова, навіть з Донецька пару чоловік приїхало. На початку було видно, що діти дуже перелякані цією ситуацією. Вони були мовчазні і замкнуті. Не спілкувалися з польськими тренерами й доводилося нав'язувати цей контакт. Війна стала для них великим стресом. Ми намагалися їх повернути до звичайного життя. 

Після війни в Україні, без сумнівів, треба будувати академії. Зараз в Україні не вистачає стратегічного планування, яке є в Польщі. На дитячому рівні є бажання виграти сьогодні, але немає бачення, що буде пізніше. Поляки пішли іншим шляхом. Федерація футболу Польщі близько десяти років тому виробила систему, згідно з якою всі сертифіковані футбольні школи навчають дітей грати у футбол за єдиною програмою", — розповів Соколенко в інтерв'ю Naszwybir.pl.