Скандал у східному дербі, провал Динамо та відставка Лавриненка: підсумки 13-го туру УПЛ

Перша реакція на те, що сталося в турі: ураган. Синхронні осічки всіх трьох грандів, 19 голів, красивенні сейви, камбеки та інтрига до останніх секунд майже в кожному матчі – УПЛ під кінець видала тур, що ніби рекламує саму себе. Два наступні тури вже пройдуть на тлі ЧС – і багато матчів були такими, що заради них можна і пропустити гру збірної Ірану.

І, як і належить насиченим подіям, питань вони залишили більше, ніж відповідей.

Де ж має бути машина VAR, якщо не на центральному матчі туру?

І одразу до скандалу, які, на відміну від решти, український футбол завжди дарує дуже щедро. У матчі Шахтаря та Зорі через сумнівні офсайди не було зараховано два голи “гірників” – і було зараховано один дуже підозрілий в цьому компоненті.

Можна довго мучити коліщатко власної миші, виглядаючи точний момент пасу – і приходити кожному до своїх висновків. Найважливіше інше: лайнсвумен (саме “-вумен ”, тому що на матчі працювала жіноча команда суддів) не мала можливостей переглянути повтор і просто намагалася вгадати, на сантиметри до або після невидимої лінії був конкретний гравець у конкретний момент. На матчі першої та третьої команд чемпіонату минулого сезону не було системи VAR.

Це, взагалі, як? Навіщо тоді в Україні в принципі з'являлися відеоасистенти , якщо їх не використовують навіть у таких матчах? Гра Зорі з Шахтарем вийшла окрасою не тільки туру, а й усього чемпіонату (порівняною здається тільки гра тих же “гірників” з Олександрією), й її відверто зіпсувало погане суддівство. Особисто моє припущення: у перерві арбітрині подивилися зарахований Шахтарю гол у першому таймі, вирішили, що зарахували його неправильно – і у другому таймі вирішили повернути борг.

Чи є у Патріка ван Леувена суперники у боротьбі за звання найкращого тренера року?

Можна довго хвалить Йовічевіча або, наприклад, Кучера за швидку адаптацію новачків, але треба розуміти: вони отримали під свій початок висококласні профі. Зоря ж влітку комплектувалася або гравцями, які нікому сильному не потрібні, або просто дублерами. І коли так поспіхом зібрана команда грає так – це викликає справжнє захоплення.

Сантиметрові офсайди взагалі нічого не повинні змінювати в оцінці тренера: тим більше, якщо пам'ятати, що Зоря грала в неоптимальному та знекровленому складі оборони. А щоб поставити таку класну комбінаційну гру, при цьому не загнавши гравців у рамки, потрібно бути справжнім майстром. У матчі Шахтар – Зоря футболіст на дриблінгу декласує оборону і віддає передачу на чистий гол – це не тільки про Мудрика, за якого донеччани скоро проситимуть мільярд. Це ще й про Ігоря Кірюханцева, який Шахтарю навіть у нинішні складні часи виявився непотрібним.

Динамо вже змирилося з відсутністю ЛЧ наступного сезону?

Немає жодних виразних аргументів на користь наявності київського клубу навіть на другому місці за підсумками 30 турів. Динамо програло Дніпру-1, програло Шахтарю, більше втрачає очки з пелотоном – але річ навіть не в цьому. Динамо просто слабше: це видно неозброєним оком.

Гравці Динамо набагато повільніше приймають рішення з м'ячем, набагато рідше беруть ініціативу на себе, набагато частіше катають м'яч упоперек поля. Причому настільки “набагато”, що за подібними показниками кияни зараз поступаються не лише лідерам, а й Зорі з Олександрією. Той самий Колос не зміг показати нічого особливого, але все одно відібрав очки у 15-кратного чемпіона країни. Олександрія в ідентичній ситуації обіграла Колос з рахунком 4:1.

Окей, якщо починати порівнювати із Зорею та Олександрією, то свої козирі у киян простежуються. Вони стабільніше набирають очки та не дозволяють собі провалів на зразок програшу Інгульцю (як Зоря) або Металісту (як Олександрії). У суперництві з Дніпром-1 та Шахтарем – вже не простежуються.

А пам'ятаєте, як Луческу критикували за недовіру українцям?

Зараз здається, що в Донецьку працював якийсь інший Луческу – і не лише тому, що дуже багато чого змінилося за самих обставин. Тепер Мірча Михайлович швидше виглядає апологетом підходу “щоб іноземець грав у основі, він має бути на три голови сильнішим за українця” – причому найзатятішим апологетом.

Важко уявити, що ще має зробити і як грати Лонвейк , щоб нарешті отримати місце в основі. Гострота з'являється за його участю моментально, варто Джастіну ступити на поле. Він яскраво виділяється швидкістю прийняття рішень, кращою культурою поводження з м'ячем – і, тим не менш, знову і знову розпочинає матч у запасі. Тому що не проходив збори з командою? Так, судячи з результатів Динамо, краще їх і не проходити.

Щоправда, заради справедливості: голландець міг сильно підвищити свої позиції, якби просто забив із метра у порожні ворота. Незабаром після виходу він мав усі шанси забивати переможний гол, але пробив вище.

А Колосу за нульову нічию точно не повинно бути соромно?

Міцний середняк приїжджає в гості до явно кризового гранду. Середняк має мінімум проблем зі складом, а в середині другого тайму він ще й залишається в більшості. При цьому навіть у грі 11 на 10 команда залишає за лінією м'яча по 11 осіб, намагаючись зберегти нічию. Тренер робить заміни чисто за позицією: опорника на опорника, форварда замість форварда.

Щось мені підказує, що якби на примітивний відбій, навіть у більшості, проти Ліверпуля грав Брайтон – його фанати були б незадоволені, а Поттер/де Дзербі виправдовувався. І якби Фіорентина так грала проти Ювентуса – аналогічно. І якби Фрайбург грав проти дортмундської Боруссії – також. І лише в Україні прийнято чомусь хвалити чи принаймні не сварити середні команди за нічиї, здобуті ціною відмови від будь-якого креативу.

Вишняк по-перше, сам позбавив команду шансів на історичну перемогу. З Сиротою та в меншості Динамо легко можна було добивати – і тренер Колоса мало того, що подарував туру (окей, на пару з Луческу подарував) єдиний по-справжньому нудний матч, так ще й упустив шанс на шосте місце. До речі, просто цікаво: що Колосу дають такі нічиї? Ця команда не вилетить зі стовідсотковою імовірністю, а кожна така нічия лише збільшує відставання єврокубкової зони. Може, в такій ситуації краще просто пограти?

Але навіть якщо сконцентруватися на голому результаті: після вилучення саме у Динамо було два чудові моменти для взяття воріт. Один зіпсував Лонвейк, у другому молодцем був Волинець – але важливіше, що Колос нічого подібного не створив, а Динамо не створювало до вилучення. Тобто й гарантії нічиєї така тактика абсолютно не давала.

Чи знайдеться у Дніпра-1 одинадцять гравців в останньому матчi року?

Ситуація лідера УПЛ зі складом нагадують рімейк лічилки про десять негренят. Слідом за Лучкевичем, Пурітою, Бланком, Гуцуляком травмувалися ще й Громов та Адамюк – прямо по ходу матчу у Полтаві. Під кінець першого тайму Артем отримав по ногах і невдовзі після перерви попросив заміну. Адамюк відчув м'язові проблеми без очевидних видимих причин.

Матч Дніпра-1 заслуговує на меншу увагу, ніж інші “грандові” саме тому, що це була типова бойова нічия двох середніх команд. Чим більше травм, тим менше команда Кучера відрізняється від типового середняка – і якщо згадати, що конкретний матч із Ворсклою ще й Руслан Бабенко пропускав через дискваліфікацію, нічия починає виглядати для Дніпра-1 просто чудовим результатом. У наступному турі на нас чекає гра лідерів, і треба визнати, що Шахтар зіграє з головним суперником у максимально незручний для нього момент.

Навіщо Поворознюк звільнив Лавриненка?

Ще в анонсі до сезону я писав, що медіаобраз Олександра Поворознюка – це повна протилежність тому, як він діє у футбольному бізнесі. Жоден клуб УПЛ не довіряв своєму чинному тренеру так довго, як Інгулець Сергію Лавріненко. Спокійний, навіть флегматичний тренер працював у селі Петрове з 2016-го – тобто після виходу клубу з другої (!) ліги. З того часу були фінал Кубка України, перемога у першій лізі, виграші в Зорі, Десни та Олександрії, нічиї з Динамо та Дніпром-1... Та багато чого хорошого було.

Але занурення на останній рядок чемпіонату, навіть на один тур, переповнило чашу терпіння Поворознюка: шестирічна співпраця з Лавриненком закінчилася.

Відразу скажу: жодної ностальгії щодо цього тренера як мінімум в Інгульці особисто я не відчуватиму. Лавриненко ставив дуже важку гру, яку найлаконічніше можна охарактеризувати як “заразливо погано”. Інгулець сам не грав і супернику не давав, майже у всіх матчах намагаючись нейтралізувати його козирі. Довго цього вистачало, щоби вигравати боротьбу за виживання, але в якийсь момент закінчилося. Інгулець на чистому останньому місці, причому його відставання могло бути ще більше, забий Русин пенальті в передостанньому турі.

Втім, все це абсолютно не скасовує факту, що Лавриненко працював в Інгульці дуже добре. Підбір гравців у Інгульця за весь час у вищій лізі так і не почав відрізнятись від першої ліги. Гучні імена команда так і не почала підписувати, привертатичи увагу лише цитатами свого президента. А першоліговий склад однією своєю присутністю не покращить жоден тренер: це доводить зараз Шаран у Мінаї, раніше доводив Костов у Сталі, Грозний у різних командах, та багато хто ще.

Лавриненко, можливо, навіть не засмутився: йому давно настав час спробувати себе в іншій команді. Сподіваюся, він отримає запрошення у команді рівня хоча б середняка УПЛ – дуже цікаво, що такий сильний тактик зможе зробити з команди з класнішими гравцями попереду.

А за Інгульцем дивує не так відставка, як її момент. До кінця сезону залишилося два тижні – чому, навіть якщо Лавриненко різко перестав бути потрібним, з ним не можна було попрощатися під час цієї величезної паузи? До перерви Інгульцю належить зіграти з Динамо, Львовом та Вересом – невже Поворознюк думає, що з Бартуловичем у ролі в.о. головного тренера команда зможе набрати настільки більше очок, ніж з Лавріненком, що це варте такого некрасивого прощання?

Можливо, всесвітня слава закрутила голову Поворознюку, змусила діяти у стилі “Папи” ще й у своєму футбольному бізнесі. Ну подивимося, до чого це приведе.

Гол туру

Мінай ризикував програти вчетверте поспіль, але Іван Трубочкін чудовим ударом у далеку дев'ятку врятував нічию з Рухом.

Сейв туру

Шахтар був близький, щоб знову виграти в кінці гри, але Мацапура в компенсований до другого тайму час видав блискучий сейв.