Не дарма ж вони в помаранчевому: чому зміна тренера в Шахтарі — на благо

8 липня на тренувальних зборах у Нідерландах Шахтар зіграв перший матч за нового тренера.

Подивитися було на що. Унікальний 206-сантиметровий воротар Твардовський, котрому достатньо дебютувати в окремих турнірах, щоб встановити рекорди; капітанська пов'язка на біцепсі Ракицького; чудові розрізні передачі; чудові дальні удари; типово “передсезонна”, якщо чесно, гра в обороні; навіть гол Рубена ван Боммела добре лягає у рядок. Син легендарного опорника, а зараз тренера, до речі, обходиться без батьківської протекції: забив 15 голів за сезон у Маастріхті, влітку перейшов до АЗ, де, як бачимо, почав проявляти себе з товарняками.

Шахтар зіграв 3:3 із типовою голландською командою – і, якщо подумати, він сам у цій грі нагадував типову голландську команду. Про те, навіщо Шахтарю після чемпіонства потрібно було змінювати тренера і чому це правильний хід, ми й захотіли поговорити.

Відразу скажу: обговорювати “етичний бік” питання з переходом тренера із Зорю я навіть не бачу сенсу. Шахтар усю сучасну історію живе за принципом "нічого особистого, тільки бізнес" – і під час війни точно робить правильно. Чому Баварія може взяти у другої-третьої команди чемпіонату тренера та/або найкращого гравця, Ювентус може, а Шахтар – не може?

До того ж якщо інсайди про те, що контракт був підписаний так, що міг бути розірваний будь-який зі сторін в односторонньому порядку, вірні, Зорі просто нема на кого ображатися . Вибачте, підписувати контракт на таких умовах клуб міг лише з однієї причини: розглядаючи опцію вигнати тренера будь-якої миті. Ніхто не міг бути впевнений, що людина, весь досвід роботи якої головним тренером – це два обрізки сезонів у тель-авівському Маккабі, в принципі покаже клас в УПЛ.

Зоря, очевидно, перестрахувалася, Зоря і так багато завдяки ван Леувену отримала – тепер настав час платити за рахунками. З таким же успіхом вона може висувати претензії Динамо за те, що кияни забирають Булецу з Бражком. Без них теж буде тяжко, але клуб знав, на що йшов, роблячи ставку на орендованих.

Тільки зараз, у найважчі часи, ми усвідомимо, яким колосом був довоєнний Шахтар як клуб. Варто було підняти гравців із дубля, як виявилося, що молодь готова забезпечувати результат не гірший за легіонерів за десятки мільйонів. І одна справа “просто” таланти на кшталт Судакова і Бондаренка – виявилося, що і рядові представники молоді в змозі тримати рівень чемпіонської команди. Бондар та Конопля не обходяться без помилок, але з ними в тилу не виявилося катастрофи, яка перманентно виникає в обороні, наприклад, київського Динамо.

А одним із людей, котрий створював ту систему, був... Патрік ван Леувен.

Ще один показник монструозності довоєнного Шахтаря: можливість запрошувати навіть на тіньові посади фахівців із числа найкращих у світі. Ван Леувен після непомітної кар'єри гравця (16 матчів в Ередивізії за Спарту, потім кілька років у нижчих лігах – і завершення кар'єри у 27 років) влаштувався в академію Фейєнорда – і дав першій команді такого футболіста, як Робін ван Персі. Серед пташенят його роботи і де Гузман, і Дренте – та й узагалі всі ми розуміємо, що такі клуби, як Фейє, не мислять свого існування без щоденного контакту з академією. Ван Леувен цей контакт забезпечував.

І після шести років у Фейєнорді ван Леувен перейшов до Шахтаря, який тоді перебудовував модель академії на голландські рейки. Два роки він працював помічником, але у 2008-2013 рр. керував академією. Зінченко відіграв в академії саме ван Леувена три роки, Маліновський – взагалі весь свій етап у Шахтарі. На тлі таких монстрів навіть гравці рівня Караваєва та Коваленка (яких академія за цей час виростила дуже багато) виглядають дрібнувато. При тому, що обидва, звичайно, багато зіграли за збірну, і взагалі непогану кар'єру зробити змогли.

Ван Леувен виїхав із Донецька ще до війни. Найімовірніше, на тому етапі він дав клубу все, що міг – і поїхав піднімати футбол уже в Казахстані. Але все змінюється: і голландець у певний момент вирішив стати тренером, і клубу потрібно було актуальним для повернення.

Дуже подобається підхід Шахтаря не закуповуватись натовпом легіонерів. Так, безумовно, є Траоре, Тейлор, Гочолейшвілі, Келсі, Тоїров, Кастільйо – але це не йде ні в яке порівняння з “бразильською командою”, в якій основною мовою була португальська. Перед очима приклад Дніпра-1, який закупився латиносами – і значна частина їх запам'яталася хіба що бійкою після програшу чемпіонства. І це наслідок роботи Краснікова – людини, яка вважалася майстром адаптувати гравців із Латинської Америки. У будь-якого іншого менеджера результати можуть бути ще гіршими.

За деяких винятків зрозуміло, що адекватний іноземець у країну з гарячою стадією війни (і, як бачимо, ризиком терактів навіть у Львові) не поїде, а неадекватні не потрібні. Потрібно обходитися своїми – і нехай ван Леувена і не було у Шахтарі 10 років, за Судакова та Бондаренко клуб має бути вдячний і йому. Вони плоди переходу академії на технічний стиль гри: попередня, до речі, була теж дуже плідна, але випускала скоріше гравців стилю Селезньова. Старий добрий Шахтар був більше командою англійського стилю, ніби віддаючи шану засновнику міста Джону Юзу.

Шахтарю зараз дуже не з руки смітити грошима. Антиолігархічний закон, підвищення цін на комунальні послуги, просто зубожіння населення призведуть до того, що черговий марлон за кілька мільйонів викличе хейт – причому, можливо, й у найвищих кабінетах. А функціонування клубу рівня Шахтаря коштує дуже дорого: Палкін прямо говорив, що більшість грошей за Мудрика йде на погашення боргів.

Перший сезон після повномасштабного вторгнення вийшов для Шахтаря просто-таки “шампанським”: чемпіонство, оновлення трансферного рекорду, купа найкрасивіших перемог. Але менеджмент клубу розуміє, що затягування війни зводить завдання №1 до того ж, до чого зведено життя справжніх шахтарів: вижити. Жодний ресурс не нескінченний: скоро в ЛЧ перестане виходити навіть чемпіон України, а суми за лідерів команди пропонують дедалі скромніші.

Щоб не перетворитися на типовий гранд слабкої ліги а-ля Гайдук, Шахтар має стати клубом-фермою. Такі, як Мудрик і Судаков, мають з'являтися та продаватися щороку, щоб забезпечити існування самого клубу. Це складний шлях, але іншого просто немає – і, до речі, саме така суворість умов часто веде до еволюції за законами однойменної науки.

Ігор Йовічевіч вже здійснив історичне досягнення: зробив чемпіоном Шахтар, який втратив дві третини складу. Але останнє, у чому можна запідозрити Ріната Ахметова: надмірна рефлексія. Для нього точно ніколи не було проблемою різати по живому: клуб навіть Пятову зайвий рік контракту не запропонував, хоча воротар прямо заявляв про бажання пограти ще рік-два.

Футбол Йовічевіча гірше сприяє розкриттю таланту гравців атаки. Це, по-перше, представники того амплуа, яких Шахтар продав на незрівнянно великі гроші, по-друге, атакуючий стиль як такий мотивує інтерес від топ-клубів. Шахтар Йовичевіча навіть в УПЛ дуже багатьох суперників роздавлював на класі, чим перегравав. Вибачте, коли переможні голи у домашніх матчах зі Львовом та Чорноморцем залітають після 93-ї хвилини, це все одно привід питати з тренера. А наскільки яскраво можуть грати ті самі люди, але з іншою схемою ми всі побачили на молодіжному Євро.

Плюс до цього за всієї молодості середнього складу Шахтаря Йовічевіч дуже слабко працював саме з молоддю. Чех, Фаріна, Козик, Топалов, Криськів – ці люди піднялися з молодших команд до основної по ходу минулого сезону. Показав себе тільки останній, та й то через продаж Мудрика. Шахтареві ж потрібні успіхи не просто молодих, а молодих, яких можна продати. Матвієнко провів чудовий сезон, але шанс продати його дорого клуб втратив років п'ять тому. Якщо не продасть і цього літа – швидше за все, прогавить шанс продати взагалі.

І в контексті цього дуже потрібна людина, яка 20 років поклала за роботу з молоддю. Шахтар не може сказати – “Ми молода команда” – і спокійно спочивати на лаврах, він має вже зараз думати, як жити без Судакова та Бондаренка. Йому потрібен той, хто розглядає юніорів не як “бонус”, а як повноцінну частину команди. Якщо він показав і високі скіли саме головного тренера, за таку людину треба боротися. А якщо він і з клубною структурою чудово знайомий, за нього потрібно хапатися руками і ногами.