П’ять найбільших провалів українського футболу у 2023 році

Черговий рік повномасштабного вторгнення залишився позаду, і він точно був не менш складним за попередній. Що буде далі — наразі можуть розповісти тільки професійні "віщуни" про "два-три тижні", передбачення яких збуваються лише на великі свята.

Нам із вами тим часом залишається лише підбивати підсумки тих подій, що вдалось пережити. І, на жаль, без негативної сторони наше життя втратило б свій баланс.

Ван Леувен

Для тих, хто вважав нідерландця Патріка ван Леувена випадковою людиною в українському футболі, коли той тільки-но очолив луганську Зорю на тлі повномасштабного вторгнення, напевно, несподіванкою став той факт, що керманич тривалий час перебував у системі донецького Шахтаря на дуже важливій посаді.

Власне, оця вся структура академії "гірників", яку клуб якось зумів евакуювати з рідного міста на тлі початку окупації ще в 2014 році, і була результатом дев’ятирічної діяльності Патріка на посаді голови молодіжного департаменту клубу. А потім він набрався досвіду в Маккабі Тель-Авів у новому амплуа та повернувся в Україну, яку вже повністю охопили жахи війни. Так, іноземець зважився на такий крок. Ще й легіонерів із собою зумів заохотити приїхати — дивина та й годі.

А потім ці видовищні виступи з луганською Зорею в дебютному сезоні… Як тут було не піти на підвищення? Ще й у Шахтарі роль головного тренера "раптово" звільнилась на початку липня, бо, як потім з’ясувалось, стиль гри команди на чолі з Ігорем Йовічевічем, таки не подобався керівництву клубу. А ще були ці болючі 1:7 у Роттердамі, а тут під боком добре знайомий представник нідерландської школи футболу — ну, як його не взяти?

І дійсно, ван Леувен добре попрацював за цей короткий відтинок часу, фактично без повноцінної програми підготовки, над фізичним рівнем гравців, який "гірники" продемонстрували на широкий загал уже тоді, коли тренера звільнили. Проблема виявилась у іншому — ван Леувена просто не зрозуміли гравців, про що відверто й красномовно висловився Георгій Судаков уже після першого тренування під орудою Маріно Пушича.

Тут немає сенсу навіть щось додумувати, коли ключовий гравець говорить, що "за 15 хвилин із новим тренером зрозуміли більше, аніж за чотири місяці до цього", то залишається лише знизати плечима. Робота не пішла. І хоча Партіка до себе ще не запрошував жоден із клубів, але є всі підстави вважати, що він свій шанс ще може отримати. "Гірники" й про нього в підсумку сказали, що команда під його орудою не грала в "шахтарський" футбол. Цікаво, а до чого саме вони прагнуть?

Зоря

Луганська Зоря в минулому сезоні — це справжній предмет захоплення вболівальників із, як здавалось, геть не сумісних поміж собою футбольних таборів. От просто подобалось спостерігати за грою команди Патріка ван Леувена — не більше, не менше. Та й результати були які! Третє місце, плей-оф кваліфікації Ліги Європи УЄФА, стабільний склад, до якого влітку ще мав долучитись Даниїл Алефіренко, що провів видатний сезон у одеському Чорноморці.

Однак спочатку відбувається відхід Патріка ван Леувена — усі нерозуміють рішення й сумують, потім призначають ще одне "гірняцьке серце", Ненада Лалатовича, — усі обережно радіють, бо заміну знайшли швидко й наче мала б устигнути відбутись якась підготовка до футбольного року. Проте починаються офіційні ігри й усе просто йде шкереберть.

Лалатовича в підсумку довго не терпіли — навіть стики проти празької Спарти не дали провести. Але й Младена Бартуловича, який ту вже невмотивовану Спарту таки обіграв (2:1), надовго не залишили, після чого прийшов Валерій Кривенцов і тут ми побачили менеджмент Зорі в його "найліпших" проявах. Хтось узагалі пам’ятає про офіційне оголошення про призначення ще одного "вихідця" з Шахтаря? От і ми ні.

А скільки він пропрацював на своїй посаді? Трохи більше двох місяців, бо потім була поразка від Маккабі Тель-Авів (1:3) у формально першому матчі команд, після якої хотілось, щоб "мужики" в принципі залишили єврокубки й не ганьбились. Таке воно — буремне життя фанатів, нічого не поробиш.

А розгрібати це все довелось Юрію Ковалю, і ось до кого, а до нього точно претензій бути не може. У матчах проти ЛНЗ, Маккабі, Гента, Руха, Кривбасу та Брєйдабліка Зоря під його орудою здобула загалом п’ять балів і ми всі кажемо, що це — більш аніж задовільний результат. Для того стану луганців, у якому вони були в першій частині сезону — точно. Але треба щось терміново робити за час зимової павзи.

Динамо Київ та Дніпро-1 до тренерської ротації

Якщо кинути оком назад на останні кілька сезонів, то, насправді, сценарії розвитку подій у київському Динамо та дніпровському Дніпрі-1 дуже схожі. Приходить новий керманич, одразу встановлює планку результатів максимально високо, а потім у наступній(-их) кампанії(-ях) не може до неї дістатись. Як наслідок, нервує керівництво, нервують уболівальники, а потім настає момент гучного розриву й залишається неначе випалена земля.

Цікаво, що ці процеси збіглись за часом на початку цьогорічної кампанії й фактично залишили нас без двох команд у єврокубках. І Мірча Луческу при цьому протримався значно довше на своїй посаді, аніж Олександр Кучер. Воно й не дивно, досвідчений румун хоч не вилітав разом із своїм колективом одразу з трьох кваліфікацій до міжнародних змагань.

Але в Дніпра-1 у підсумку знайшовся Юрій Максимов, а в Динамо — Олександр Шовковський, і нічого, не потрібно було жодних тривалих перерв у чемпіонаті, аби два керманичі донесли своїм новим (старим) підопічним якісь прості моменти із свого бачення футболу. І працює ж! Дніпро-1 — на рівні з Кривбасом на першій сходинці вже станом на зараз, а Динамо, якщо вдало надолужить пропущені зустрічі, може взагалі їх перегнати. Такі метаморфози за ходом кампанії — справжня рідкість для нашого футболу. Скарб, якщо казати на сучасний манер.

Остаточна втрата слоту в єврокубках та місця в групах Ліги чемпіонів УЄФА

Із року в рік невдалі виступи українських клубів у єврокубках супроводжувались незмінним жахастиком: "Ось побачите, як заберуть у нас слот у Лізі чемпіонів/єврокубках, то буде горе". Говорили-балакали — сіли та й заплакали. Усе сталось уже восени 2023 року. Данський Копенгаген вийшов у плей-оф Ліги чемпіонів УЄФА, тому за будь-яких обставин ми не зможемо розраховувати на два місця в головному клубному змаганні через сезон.

У наступній кампанії в нас ще буде два претенденти, але в 2025/26 — уже ні, чемпіон розпочинатиме з другого кваліфікаційного раунду й шанси дістатись бодай групового етапу для нього вже будуть залежати від великої футбольної вдачі. Три суперники на шляху — це вже не жарти.

Утім, а на що ми сподівались, якщо за кращих обставин у нас останніми роками в групі ЛЧ опинявся лише "золотий" медаліст, та й тільки за рахунок прямої перепустки, а до решти єврокубкових змагань більшість команд наче й не дуже хотіла потрапляти. Якщо хтось вимірює рівень чемпіонату серед інших саме за таким показником, то для таких людей ця невтішна новина говорить багато про що.

Ще один момент — єврокубкових бійців від сезону-2025/26 буде вже чотири (1 — у Лізі чемпіонів, 1 — у Лізі Європи, 2 — у Лізі конференцій). А ось тут уже не все так однозначно. Інколи дільник "5" дуже боляче бив навіть по наших найбільш гучних здобутках.

І, знову ж таки, усе залежатиме від донецького Шахтаря — чим далі зайдуть "гірники", тим більші шанси в нас будуть на покращення ситуації в сезоні-2026/27. Ось такі далекі горизонти. А ще "гірники" можуть і собі трохи підсобити, якщо назбирають достатньо очок рейтингу (яких і без того вже майже гарантовано вистачить) для гарантованого місця в групі наступного розіграшу Ліги чемпіонів. Але й тут їм спочатку потрібно буде захистити чемпіонське звання.

Телепул

Багато чого нині можна почути з різноманітних та жодним чином не пов’язаних поміж собою джерел про "єдність" та "єднання" нашого народу довкола великої біди. І якщо з точки зору повномасштабної війни саме як конфлікту поміж ідеологіями це спрацювало більш-менш успішно, то екстраполювати фактично ті самі тези на футбольні питання для власників наших клубів учергове виявилось надзвичайно складним завданням.

Тему "дєдушєк" і "бабушєк" (саме в такому варіанті цю тезу ми почули вперше) уже можна вважати заїждженою, тож перед початком цього сезону вже ніхто не намагався бігати з мітлою (і слава Богу!) за телетрансляторами, які намагались показувати домашні матчі окремих команд, а просто розійшлись собі в різні сторони, навигадували аргументів на власний захист, і тепер змушують наших уболівальників перед кожним туром вивчати сітку телевізійних трансляцій, аби щось цікавеньке (якщо воно взагалі буде) не проґавити.

А питання тим часом ж лише одне — гроші. Мати єдиний продукт? Пропонувати його трансляторам? Розвивати його, слідкувати за якістю виробництва? Моніторити рівень задоволення споживача? А навіщо це все робити, коли можна закритись на власних ресурсах, у окремих випадках — приховати навіть кількість онлайн-переглядів, і фактично ставати монополістом потокового зображення?

Якщо хтось забув, як усе починалось, то можемо нагадати — відновлення національної першості було суто політичним рішенням і, передусім, воно мало б слугувати символом возз’єднання клубів задля подолання проблем на їхньому спільному полі праці. А вийшло так, що замість співдружності в нас знову збудували кам’яні гетто й, за великим рахунком, останній шанс влаштувати великий вибух у цій футбольній галактиці було змарновано.

На жаль, коли вибуху не відбувається, то далі нічого хорошого для всієї системи передбачати не доводиться. Та й сам шанс подати приклад єднання хоч на такому рівні було змарновано. Хто б ще про це замислювався під час ухвалення рішень.

І це ми ще намагаємось обходити стороною той момент, що відповідні законопроєкти зацікавленим клубам довелось протягувати крізь Верховну Раду через власні зв’язки — нонсенс, але не для нашого футболу.

Висновок

Певна річ, що за цей рік поганого в нашому футболі нашкребти вдалось доволі легко. І геть не кожне з подібних явищ потрапило до нашого підсумкового переліку. Хотіли поговорити ще про роботу VAR, але потім подивились трохи Англії, і зрозуміли — не цього разу. Також можна було пригадати останній скандал із освітленням на стадіонах, але що тут вимагати й, головне, від кого — незрозуміло. Як тільки почнуться розмови про потребу виділення додаткових коштів, так небайдужі одразу зможуть розповісти, куди їх краще витратити.

А залишити проблему як є — то на який результат посеред зими та за умов короткої світлової пори доби ви взагалі очікували? Не допускати команди? А хто взагалі нині потягне дотримання всіх вимог УПЛ? Загалом, у ті хащі вирішили не заходити. У будь-якому випадку, вони ще наздоганятимуть нас у майбутньому, і нехай то буде найбільша проблема для нашої країни — де грати чи не грати в футбол.