Паламарчук йде до рекордів, Лівий Берег — до антирекорду, гранди спокійно перемагають. Підсумки 14-го туру УПЛ

Здавалося б, тільки-но закінчилася перерва на збірні – а вже за три тижні величезна зимова пауза. І навіть зараз грати стає все менш і менш комфортно: стадіони засипає (а засинатиме ще більше) снігом. Втім, зараз українські футболісти змушені долати набагато більші проблеми, ніж негативна температура – ​​і навіть на тлі цього, подекуди, демонструвати дещо видатне.

Історичний рекорд Паламарчука

Ані зайнятість у збірних, ані перельоти, ані особливий статус воротаря суперника не завадили Шахтарю впевнено розгромити Інгулець. Ще до шести голів у ворота Паламарука арбітр призначив пенальті, але воротар впорався з ударом Судакова.

Це не мало б особливого значення, якби раніше воротар Інгульця не потягнув удари Олександра Філіппова (у грі з Олександрією), Шоти Нонікашвілі (ЛНЗ) та Ігора Невеса (Карпати). А це повторення рекорду за всю історію чемпіонатів України!

Про Паламарчука я так багато писав в одному з попередніх матеріалів, що зараз здається доречнішим нагадати про людей, яких він наздогнав. Це:

1) Ігор Шуховцев. Коли молодий тренер Ілля Близнюк змусив піти з Іллічівця воротаря, старшого за себе, навряд чи він міг припустити, що той знайде в собі сили на другу (третю? четверту?) молодість. Шуховцев грав за Зорю так чудово, що у 41 рік отримав запрошення у дуже багатий та амбітний Металіст – нехай запасним, але тим не менш. Одним із проявів феноменальної гри на останньому рубежі були чотири відбиті пенальті поспіль: від Андрія Ткачука (Карпати), Младена Бартуловича (Кривбас), Олексія Полянського (Іллічівець) та Лучана Бурдужана (Чорноморець).

Примітно, що після цього воротареві залишався один пенальті до рекорду Віталія Реви, тому не забили 18 пенальті. Але два останні перед завершенням кар'єри удару з “точки” Шуховцев все ж таки пропустив.

2) Віталій Постранський. Цікаво, що саме Постранський Шуховцева у Зорі і замінив – але такий пенальтійний подвиг він встановив набагато раніше. Віталій дуже довго не міг зарекомендувати себе на високому рівні: і початок кар'єри провів у таких аматорських та напіваматорських колективах, як Галичина (Дрогобич), Скіфи-ЛАЗ, Сокіл (Львів), Гарай – ну і присутність у Карпатах означала лише виступи за дубль. Але шанс у Ворсклі на початку століття дозволив йому залишитися у вищій лізі майже на 15 років.

Примітно, що чотири пенальті, які відбив Постранський, були розтягнуті на три сезони. В'ячеслав Терещенко (Оболонь) не забив йому під час сезону-2002/03, Сеад Салахович (Кривбас) та Урош Милославлевич (Волинь) – наприкінці сезону-03/04, ну а Георгій Деметрадзе (Металург Д) – вже у статусі чинного кращого бомбардира чемпіонату, але під час провального для себе сезону-04/05. Нечасто ставили тій Ворсклі пенальті.

Ну а третя людина з трьох, яких наздогнав Паламарчук... грала у тому ж матчі.

3) Дмитро Різник. Лише три роки тому нинішній воротар Шахтаря відбив удари Юрія Батюшина (Металіст 1925), В'ячеслава Чурка (Колос), Артема Довбика (Дніпро-1) та Юрія Климчука (Рух). Заради справедливості, серія у голкіпера Ворскли на той час була за додатковими показниками крутішою: крім зазначених вище чотирьох героїв, Різник не дав забити і Сергійчуку з Вереса. Михайло пробив повз, але заслугу Різника це навряд чи применшує.

Гру Шахтаря за таким відкритим тренуванням аналізувати немає сенсу. Після гри кореспондент сказав Франьїчу , що це його третій гол за Шахтар, “просто два попередні були у спарингах” – і це той рідкісний випадок, коли подібна дивна арифметика має сенс. Думаю, навіть на багатьох двосторонках Бартол зустрічає вищий рівень опору. Єдине, що можна поставити Шахтарю у провину: досить вже намагатися набити Судакову ціну, віддаючи йому пенальті. Інгулець Інгульцем, але в Лізі чемпіонів без цієї спроби здобути зайві хайлайти могло бути на два очки більше.

Акція туру

Проте для Егіналду матч став приводом на колінах проповзти все поле, від воріт до воріт. Як зізнався бразилець, то він подякував богові за те, що перервав безгольову серію. До дубля у ворота Інгульця він в останнiй раз забивав ще у квітні.

Попов показав користь від своєї присутності

Грандам у цьому турі в принципі змогли чинити трохи опору. Динамо, звичайно, до 69-ї хвилини теж грало зі слизьким рахунком, але Чорноморець не створював абсолютно нічого, і за такою грою та 1:0 були серйозною перевагою. Буяльський добив інтригу класним дальнім ударом.

А перший гол був здобутий завдяки підключенню Попова. Захисник Динамо отримав травму в “класичному”, потім його повернення до старту призвело до 0:4 – але проти Чорноморця він показав, чому в ієрархії київських захисників котирується вище за всіх. Його підключення в атаку призвело до перехоплення, моментального пасу на Буяльського – і моменту для Ваната, який теж зробив все, що був повинен.

У ситуації, коли проти тебе відбиваються всією командою о пів матчів, вміти допомагати атаці мають навіть центральні захисники. Попов неодноразово зізнавався, що його улюблений захисник Серхіо Рамос – і атакам своєї команди він так само прагне допомагати. Корисним на стандартах він був і раніше, тепер помітна його користь і в позиційній грі.

Верес показав усім, як треба грати проти Олександрії

Зіграти внічию у Рівному – результат, який за деяких розкладів може стати і чемпіонським. Шахтар, принаймні, два роки поспіль грає у Рівному 1:1, і минулого сезону він виграв УПЛ – та й у цьому його перемога, скажімо так, сенсацією не стане. Але самі деталі гри повинні сильно псувати настрій Ротаню та компанії.

Олександрію весь перший тайм просто розривали високим натиском. Команда, яка традиційно любить володіти м'ячем, просто не могла розпочати атаку – її, можна сказати, перебивали на півслові новими та новими швидкими атаками. Олег Шандрук повинен мати серйозні претензії до своїх гравців з приводу реалізації, через яку забити вдалося всього один м'яч, і той з пенальті – але ігрова перевага у Вереса була величезною.

Олександрія, в принципі, теж показала, чому до екватора чемпіонату все ще тримається в чемпіонських перегонах, а єврокубки гарантувала собі приблизно на 99%. Навіть у такому складному матчі гол і очко приніс Безерра – напрочуд класний легіонер, який за користю перевершує як мінімум половину таких дорогих бразильців Шахтаря. Але насамперед, на мій погляд, дана гра показала, що Олександрія губиться під високим пресингом і швидкими атаками.

Ну і рішення грати з Динамо два матчі поспіль на початку грудня, тепер уже виглядає відверто невдалим.

Дебют(-и) туру

Кривбас обіграв Оболонь. Безпрограшна серія команди в УПЛ сягнула п'яти турів, єврокубкова зона все ближче — і взагалі, видно, що Вернидуб повернув команді той рівень, який був весь минулий сезон і який зник на кілька місяців, коли команді доводилося грати на два фронти.

Ось тільки успіх конкретно в матчі з Оболонню допомогли зробити два фантастичні кадрові влучення. І Володимир Маханьков, і Ярослав Шевченко вийшли у стартовому складі Кривбасу вперше за весь сезон – і відіграли ключову роль у видобуванні результату. Шевченко дуже тонко зіграв на межі офсайду і відзначився гольовою передачею на Твердохліба, а Маханьков за кілька хвилин відбив пенальті. З проблемами, але Кривбас все ж таки здобуває результат – Вернидуба для цього сюди й запрошували.

Асист туру

Ворскла здобула першу домашню перемогу за чотири матчі – і забила у цій грі більше, ніж у попередніх трьох іграх на стадіоні імені Бутовського, разом узятих. Про якесь одужання говорити дуже рано: багато в чому якраз через стадіон імені Бутовського. До традиційно поганого газону додався ще фактор зливи, з яким дренаж, звісно, не справлявся. Як наслідок, ЛНЗ було дуже складно показати свій футбол – і в комплекті із цим ще й Кучеренко не врятував, двічі пропустивши явно не в стовідсоткових моментах.

При цьому пас Кане на другий гол був чистою футбольною естетикою рівня Окочі.

Сухий Берег

Тиск на себе знизив і Рух, який перервав дев'ятиматчеву безвиграшну серію, але, чесно кажучи, це виглядає зовсім вже рівнем проходження “easy”. Лівий Берег все впевненіше і впевненіше “освоюється” у ролі команди, якої достатньо забити один для перемоги – і з якою взагалі нічого не потрібно робити, щоб узяти нічию.

813 хвилин, дев'ять повних матчів без голів – це катастрофа. Усі київські ідеї щодо креативу та створення моментів виявилися надто наївними на рівні вищої ліги. Лівий Берег справді непогано відбивається, але наскільки така команда потрібна УПЛ? Що цікавого вона демонструє?

Так легко, вже у першій половині дебютного сезону, Лівий Берег заскочив уже на друге місце у топі найтриваліших безгольових серій в історії чемпіонатів України. Перше, ще й із фантастичними 982 хвилинами – у львівських Карпат у сезоні-2001/02, але це не зовсім чесно враховувати.

У березні 2002-го Мирон Маркевич вкотре зі скандалом пішов із Карпат, догравала сезон команда під керівництвом Володимира Журавчака: заслуженого ветерана львівського футболу, який, за всієї поваги, як головний тренер себе ніяк не показав. Найголовніше: навіть після таких 10 матчів без голів Карпати опустилися лише на восьме місце. Загалом, та команда могла собі дозволити завалити кінцівку сезону – про Лівий Берег, звичайно, такого не скажеш.

При цьому програє команда таки не всім поспіль. За ці дев'ять ігор кияни здобули три нульові нічиї, та й з Рухом могли взяти четверту. У дуже густій, насиченій єдиноборствами грі все вирішило рішення арбітра, який призначив пенальті. Дуже складний, каламутний момент: Якимів спочатку зіграв у м'яч, а потім, мабуть, потрапив по Дідику, але важко уявити, як мав зіграти футболіст на його місці. Це все при тому, що таку команду з таким стилем гри, як у Лівого Берега, просто не шкода. У вищій лізі хочеться бачити більш ініціативні та цікаві колективи.

Гол туру

Карпатам було непросто впоратися з “автобусом” Колоса, але дві виняткові дії гравців в одній атаці цьому допомогли. Брунінью після пасу Чачуа грудьми обробив м'яч, а ногою не залишив Пахолюку жодного шансу – ну а Чачуа не заслужив звання “Асист туру” тільки тому, що ви його побачите і так.

Тренер: Вернидуб (Кривбас)