Ян Костенко: Карпати мають перемагати у кожному матчі, ми не дивимося на турнірну таблицю
У 20-му турі УПЛ Карпати перервали безвиграшну серію з семи матчів, розгромивши аутсайдера турніру СК Полтаву (4:0). У другому турі поспіль у складі львів’ян відзначився півзахисник Ян Костенко.
В інтерв’ю Football.ua 22-річний вінгер розповів про свої спостереження у поточному сезоні, зіграність із зимовими новачками Карпат, темперамент Франа Фернандеса, експерименти із позицією на полі, а також про своє становлення як гравця та людей, які повпливали на цей процес.
– Яне, у тебе зараз приємний період у чемпіонаті: ти забив у другому матчі поспіль. Якщо у 19-му турі ти забив Кудрівці, але Карпати не змогли перемогти (1:1), то тепер м’яч у ворота Полтави приніс позитивний результат. Як сам оціниш свою форму зараз? Наскільки ти вже набрав оптимальні кондиції після зимового міжсезоння?
– Приємно, звичайно, забивати. У мене були хороші спаринги під час зимових зборів. Плюс, команда і я почали цілком розуміти головного тренера та його вимоги. Це дається взнаки. Сподіваюся, у мене вийде забивати і в наступних турах.
– Це була перша перемога Франа Фернандеса на чолі Карпат. Ви якось особливо святкували цю звитягу?
– Звичайно, ми ж досить давно не перемагали. Ще з минулої частини чемпіонату, це перша перемога за останні 7 матчів. Такий тиск шалений вже був на команду, що хотілося всім хлопцям, тренерському штабу та вболівальникам перемогти. Звичайно, приємно було, що змогли здобути таку перемогу. Але якось особливо ми не святкували: тренер зайшов до роздягальні, сказав невеличку промову. Гадаю, йому теж зараз буде приємно, що тиск зменшиться. Ці емоції вже позаду, ми доволі швидко перейшли до підготовки до наступного суперника.
– А взагалі, Фран Фернандес – імпульсивний тренер? Чи більш-менш спокійний?
– Буває й імпульсивний. Але переважну більшість нашого спільного часу – спокійний. Звісно, він може десь емоційно пояснити, розібрати якісь помилки, не без того. Але загалом, він спокійний.
– Цієї зими чимало гравців прийшло до Карпат, але в контексті розмови з тобою, хотів би звернути увагу на появу в команді Ростислава Ляха, із яким ви разом працюєте на лівому фланзі. Як швидко ви порозумілися на полі?
– Якщо чесно, то Ростик – дуже хороший, і як гравець, і як людина. Я ж на зборах награвався центральним нападником взагалі, тому в цей період у мене не було багато часу, аби пограти на фланзі. Фактично, у цьому амплуа я працював тільки останній тиждень. Однак мені дуже комфортно з ним грати, він професіонал, багато підказує, дає мені всю необхідну для вінгера інформацію. Нам буквально вистачило півтора тижня для того, щоб зігратися і нормально відчувати один одного.
– А як так вийшло, що ти награвався центральним нападником, а в офіційних матчах тебе вирішили використовувати як лівого вінгера?
– Ну, це ж взагалі моя позиція – лівий вінгер. Але ще тоді, на минулих турецьких зборах, ще коли тренером команди був Владислав Лупашко, я грав один раз нападника. У мене непогано все виходило і напевно, тренерський штаб запам’ятав це. Плюс, у нас же не було ще Фаала тоді. І взагалі, форвардів практично не було, потім Бабукар приїхав. Так виходило, що я і Карабін грали нападників по одному тайму, або у форматі 60/30 (хвилин). А коли вже Фаал приїхав, то я повернувся на свою позицію. Виходить, десь три тижні виступав на позиції центрфорварда.
– Чисто з точки зору гравця: що в ролі центрального нападника складніше, ніж в ролі флангового півзахисника?
– Чесно кажучи, я такий центрфорвард, який більше підходить для вертикальної гри. Коли віддають пас за спину захисникам, треба бігти вперед. Та й я непогано за м’яч чіпляюся. Але коли ти граєш на фланзі, то ти практично завжди в напівоберта, або обличчям до воріт приймаєш м’яч. Коли ж ти граєш центрального нападника, то ти 90% часу перебуваєш спиною до воріт. От я якраз перший тиждень в цьому амплуа адаптовувався до того, щоб відчувати, чи є захисник суперника у мене на спині, чи ні. Але вже потім нормально почав відчувати цю позицію і грати на ній виходило непогано.
– Наступного туру ви граєте вдома проти столичної Оболоні. Ця команда навесні грає у п’ять захисників: три центральних і двоє флангових, які, всупереч цій розповсюдженій тактиці, не виконують роль повноцінних латералів, а скоріше створюють "додану вартість" лінії оборони. Чи доводилося тобі грати проти команди, які вп’ятьох тримають суцільну лінію захисту і що думаєш про Оболонь та їхній низький блок захисту?
– У першому колі цього чемпіонату, коли ми грали проти Оболоні, у них теж на полі було п’ять захисників. Менше з тим, ми добре їх розібрали і впевнено перемогли. Зараз же можу сказати, що ми уссвідомлюємо, що простору попереду буде набагато менше. Тут все залежить від того, наскільки правильно ми розберемо суперника. Я думаю, що у нас все вдасться.
– Оболонь доволі жорстка команда, хлопці не цураються йти у стики при відборі м’яча. Чи є якісь секрети, як запобігти травмам при такому характері гри? Може якісь броньовані щитки вдягати?
– Та ні, ну ви ж знаєте, що футбол – це контактний вид спорту і цього не уникнути. Завжди і кожна команда віддається на полі під час матчу і ця віддача якраз конвертується в такі жорсткі зіткнення. Мені здається, що зараз всі команди грають щільно та по-спортивному агресивно, без усіляких зайвих ударів. Ти ніяк від цього не захищений, коли виходиш на поле.
– Звичайно, я не можу не спитати тебе про турнірну таблицю: амбіції Карпат куди вище, ніж поточне дев’яте місце у чемпіонаті. Враховуючи відставання від Зорі (5 очок станом на зараз), піднятися вище у найближчих турах вам буде складно. Сусідство із Оболонню у турнірній таблиці додає вам мотивації на прийдешній матч?
– Скажу банальну річ, але нам зараз дійсно треба перемагати у кожному матчі. Хто б не був у нас в суперниках. Адже ми давно не перемагали, не тішили наших вболівальників. Тому ми на турнірну таблицю зараз особливо не звертаємо уваги. Перші пару турів у весняній частині були не дуже вдалими. Зараз, я сподіваюся, нам вдасться це покращити і ми почнемо перемагати у кожному матчі.
– Впродовж цієї серії без перемог, чи бувало таке, що у Львові, десь на вулиці, підходили люди і казали тобі: "Ну що ж ви так, коли ж вже перемоги будуть?".
– Та звичайно, таке трапляється. У Львові дуже люблять футбол. І до нашого капітана, Владислава Бабогла, підходили вболівальники. Та й загалом, таке буває, що кажуть нам: коли будуть перемоги? Найчастіше це відбувається після матчів, біля стадіону. Ми всі розуміємо наших вболівальників, їм хочеться, щоб команда перемагала. Тому ми робимо все від себе, щоб команда досягала позитивного результату у кожній грі.
– Ми з тобою поговорили про твою гру на різних позиціях на полі. А я хотів би тебе запитати: хто був твоїм першим тренером і хто з тренерів, з якими ти працював, здійснив на тебе найбільший вплив в твоїй кар’єрі?
– Моїм першим тренером був Олександр Вікторович Супрун. Коли я ще був маленьким, прийшов на футбол чи в 6, чи вже в 7 років. І от він мене тренував аж до 16 років. Потім я пішов грати за команду U-19 у Полтаві. Звичайно, що він дуже вплинув на мене. Коли навіть я поїхав з Полтави, то ми все одно підтримуємо зв’язок. І, авжеж, Сисенко Володимир Анатолійович. На жаль, він вже помер, але він вагомий внесок зробив у мою кар’єру. Завдяки йому я повірив, що можна грати у футбол на іншому рівні.
– Ти згадав про Полтаву, рідне місто… Свого часу ти тренувався в академії Ворскли. Чимало молодих гравців піднялися до першої команди і яскраво показали себе в УПЛ. Для мене легендою сучасної Ворскли є Володимир Чеснаков, який всю свою професійну кар’єру провів у цій команді. Для хлопців в академії теж так було?
– Для мене Чеснаков – велика людина. Я жив з ним в одному будинку, я на другому поверсі, а він – на 9-му. Тому я з самого дитинства знав, хто він такий. Я був маленьким, а він вже грав за Ворсклу. Звичайно, я мріяв з ним поближче познайомитися, ми зараз бачимося, коли я буваю у Полтаві. Пару разів разом ходили на футбол. Коли ми були дітьми, то всі в Полтаві знали, що таке Ворскла і як важко туди потрапити. Навіть в U-19. Зараз у клубі скрутні часи, тому я сподіваюся, що там все налагодиться.