Лифт продолжает работать
Те, що Закарпаття перед початком сезону 2009/10 є одним з головних претендентів на виліт, говорили всі, кому не ліньки. Мовляв, доля в цього клубу така – кочувати з одного дивізіону в інший. Однак, в Ужгороді звичайно так не думали. Керівництво клубу з новим головним тренером запевняло, що завдання збереження прописки у найвищому дивізіоні, безперечно, пріоритетне, але закріпитися в еліті на постійній основі закарпатцям цілком до снаги.
Менше оптимізму випромінювали вболівальники клубу, яким не звикати почергово прощатися і вітатися з дивізіонами. Така ситуація дещо розбалувала ужгородського супортера – перемоги у першій лізі сприймаються як "обов’язкова програма", зате вильоти з еліти супроводжуються практично порожніми трибунами Авангарду і в цілому справедливими криками "Ганьба!" Втім, вболівальники ВБА українського розливу навряд чи повинні скаржитися на свою долю – Ужгороду в економічному плані далеко від промислових центрів Східної України чи столиці неньки. Як на мене, в українському футболі правило "хто має гроші, той і грає в еліті" працює бездоганно.
Але, не в грошах справа. До речі, про це неодноразово заявляв головний тренер. Історія вильоту ФК Закарпаття якщо не показова в українських реаліях, то дуже близька до цього.
Розпочалося все з п’яти стартових поразок. Безперечно, такий початок скоректував плани керівництва на сезон. Можна було зрозуміти і головного тренера Ігоря Гамулу, який після кожного матчу жалівся на брак часу для створення нової команди, мовляв за півтора місяці від закінчення сезону у першій лізі до початку матчів в Прем’єр, щось зробити практично не реально. Показовими були постійні пертурбації у тактичному розташуванні команди, поява і, навпаки, раптове зникнення тих чи інших футболістів, нестабільний футбол як на виїзді, так і вдома.
Однак, на зимову перерву команда пішла явно не в найгіршому настрої. Перемоги над Арсеналом, Оболонню і Кривбасом, плюс героїчна нічия з Шахтарем – і ось вже Закарпаття на передостанньому місці. Причому попереду хороший весняний календар з домашніми матчами проти головних конкурентів, можливість якісної доукомплектації і головне для Гамули – час на підготовку такого колективу, яким його хоче бачити тренер.
Робота, як ведеться взимку, кипіла. Чергове, на цей раз, здавалося, якісне кадрове перезавантаження (притерлися один одного Трішович з Леандро, значно підсилив гру команди в центрі поля Райчевіч, дивували своєю працездатністю Комарницький з Малигіним), хороші результати у контрольних матчах,
Свято наступило в Ужгороді 24-го березня, коли команда перемогла Динамо, і після 21-го туру, фактично покинула зону вильоту (у Зорі була гра в запасі). Те, що та перемога може стати для Закарпаття пірровою прогнозувалося, як це часто буває в нашому футболі, коли аутсайдер на рівних б’ється з одним із грандів. Однак ця гіпотеза повинна була діяти максимум на гру проти Оболоні. Тут власне і починається вся показовість закарпатського вильоту.
Після Динамо, Закарпаття більше не перемагало. В дев’яти поєдинках команда набрала 2 очки, а з таким графіком, крім вильоту, нічого не світить. Ключовими стали домашні поразки від запорізького Металурга, Таврії, тієї ж Оболоні. Не додала оптимізму і домашня нічия з Чорноморцем. З психологічної точки зору, мабуть, саме ця нічия відправила команду у першу лігу.
Прикрим для вболівальників клубу є той факт, що в більшості програних матчів команда вигляділа навіть дуже не погано. Це і виїзні поразки у Києві і Донецьку, домашні невдачі з Маріуполем, Одесою і Сімферополем. Але навряд чи тепер це когось цікавить.
Загалом, можна відмітити три основні причини вильоту закарпатців. По-перше, це фатальне невміння грати першим номером. Клуби так званої "українського трясини" на виїзді грають традиційно від оборони, нічого зайвого не вигадуючи. І ось, коли вдома гравцям Закарпаття потрібно атакувати, видовище виходило не надто симпатичне. Іншими словами – футболісти Закарпаття в більшості епізодах просто не знали, що робити з м’ячем. Як приклади, гра з Іллічівцем (гол від Пуканича на 90 хвилині), з Чорноморцем (купа нереалізованих моментів, і пенальті у власні ворота), з Облонню і т.д.
Друге, випливає з першого. Це беззубість форвардів та нереалізація гольових моментів. Якщо із захистом у команди під час всього сезону було ніби все гаразд (з приміткою, що говоримо ми зараз про аутсайдера), то нападники Закарпаття розчарували. І це м’яко кажучи. Менше це стосується Сергія Давидова, який в кожному матчі бився з останніх сил. А от Невуче і Алексєєв, на яких Гамула розраховував, на двох забили аж один гол. Взимку команда втратила потужного Тимченка, який навесні так і не заграв у Ворсклі, натомість в Ужгороді в 5-ти матчах відзначився двічі. Але не одними форвардами. Трішович забивав лише грандам, Гомес феєричні матчі чергував з "стоячими", а Микуляк не дивлячись на три забиті голи, вкрай нестабільний. Як і вся команда цього сезону…
Третє – це кадрова ротація. Як відомо, стабільність ознака класу. Важко уявити, але за сезон Ігор Гамула задіяв 42-х футболістів, причому деякі на полі провели кілька хвилин. От і гадай тепер, куди подівся закарпатський клас…
Не можемо згадати і про Ігоря Гамулу. Можливо, доля цієї чудової людини вирішиться на днях, однак в будь-якому разі пам’ятати його в Ужгороді будуть. І не лише завдяки емоціям і яскравими коментарями. Достойна гра проти грандів так просто не забувається, плюс, вб
Що далі? Чергова боротьба за Прем’єр-лігу. Можна не сумніватися, що в наступному сезоні ужгородці будуть одними з головних претендентів на підвищення в класі, адже від клубу не відмовився головний спонсор, та й обласна адміністрація в особі нового губернатора (палкого прихильника футболу) зацікавлена у швидкому поверненні.
Бомбардири: Давидов, Микуляк – по 3 голи
Гвардійці: Болохан - 28 матчів, Микуляк 26.
Грубіяни: Трішовіч - 8 жовтих карток, Малигін - 4 жовті + 1 червона, Болохан - 6 жовтих.
Середня відвідуваність: 5139 глядача
Пенальті (їм) – 6 (5 реалізовано)
Пенальті (вони) – 3 (3 реалізовано)
Персона: Дмитро Бабенко
Капітан команди провів стабільний сезон, чого не скажеш про інших футболістів Закарпаття. Дмитро вже давно "свій хлопець" в Ужгороді, і уявити команду без 33-го номера у рамці складно. Коли у Бабенка піде гра, забити йому вкрай важко. Зате з так званими "кіперськими бабочками" в нього ніколи не виникало проблем. Одним словом, "просто так" Дмитро ніколи не пропускає. Цього сезону Бабенко відстояв 23 гри, пропустивши сім поєдинків через травми.
Розчарування: гравці групи атаки
18 голів у 30-ти поєдинках – показник, з яким в еліті не залишаються. Не хочеться зупинятися на персоналіях , тим паче, про це написано вище. І хто в цьому винний – специфіка гри команди, чи майстерність цих самих футболістів, вирішувати вам.
Кращий матч сезону: Закарпаття – Динамо – 1:0
У тій грі у гравців Закарпаття виходило практично все, плюс пані Фортуна допомогла в деяких епізодах. Тільки от перемога ця далася надто дорогою ціною. Як сказав Гамула на одній з прес-конференцій, "після гри з Динамо мої футболісти подумали що багато вміють…" Як би там не було, в подальшому все було в руках і ногах футболістів Закарпаття.
Найгірший матч: Закарпаття – Металург З. – 0:1
На цю номінацію легко претендують ще як мінімум чотири поєдинки, які в плані слова "гірший" нічим не поступалися згаданій поразці. Після даної гри стало зрозуміло, що Закарпаттю врятуватися буде складно. Розчарувала і гра господарів. До преси Гамула з’явився із запізненням, відзначивши, що в роздягальні пройшла серйозна розмова з футболістами. Крім того, головний тренер сказав "деякі футболісти просто не мають совісті". Підтримав Ігор Васильович і вболівальників, які проводжали команду під не надто приємні вигуки…
Оптимальний склад: Бабенко – Комарницький, Болохан, Малигін, Леандро – Райчевіч, Бойко – Микуляк, Гомес – Трішович – Давидов
Олександр Сабадош, спеціально для Football.ua