Нену: "Мой главный козырь - скорость"
– Скільки себе пам’ятаю – жив футболом. Народився у маленькому містечку, потім переїхав у Сідерополіс. Там я грав в залі, потім перейшов у великий футбол. Мене забрали в юнацьку команду міста; так потроху я переходив у клуби вищої ліги. В принципі, моя історія подібна на історії інших бразильських гравців.
– Що означає твоє прізвисько Нену?
– Якоїсь особливої причини не було. У дворі мене прозвали Нену, бо Дженісон (моє справжнє ім’я) було важко і довго вимовляти. Це прізвисько закріпилося за мною. А щодо якогось смислу – то воно нічого не означає.
– На якій позиції тобі найзручніше грати?
– Я латераль. Комфортно почуваюся на правому фланзі оборони. Моє завдання на полі – стежити за небезпечними гравцями суперника, починати атаки своєї команди. Взагалі, я дуже люблю атакувати по флангу. За потреби, без проблем вийду на позиції флангового форварда.
– Чому бразильців, і тебе зокрема, так манить Європа?
– Рік тому я був у грецькому клубі АЕК. Але через паперові проблеми пробув там усього місяць, після чого повернувся додому. Усі бразильці хочуть грати в Європі. Це і можливість себе реалізувати, і трохи більше заробити, ніж вдома. Я поговорив з тренерами – вони вважають, що я зміг би закріпитися в європейському футболі. Чому б не спробувати?
– У «Карпатах» тобі буде легше адаптуватися…
– …Так, тут є Батіста. Я його не знав. Відомо мені лише про знаменитих бразильців у провідних європейських чемпіонатах. Тому я приємно здивувався, коли дізнався, що тут уже грає бразилець.
– Факт виходу Карпат в єврокубки зіграв вирішальну роль у твоєму переході?
– Звичайно. Я вважаю, що мені дуже пощастило потрапити в сильну команду, яка веде боротьбу не за виживання, а за єврокубки. Сподіваюся, Карпати й надалі будуть прогресувати. А я – разом з ними.
– Ти був глядачем на останніх матчах Карпат. Тебе здивувала поразка від Кривбаса?
– Справді, якось дивно. Спершу я бачу, як «Карпати» повністю переграють Динамо, а потім поступаються команді, яка займає останнє місце. Думаю, львів’яни просто заспокоїлися – турнірного значення цей матч не мав. Але все одно було дуже прикро так поступатися. Гравці мали б серйозніше ставитися до матчів на власному стадіоні. Особливо, коли грати доводиться з аутсайдерами. Коли над тобою висить загроза вильоту у першу лігу, з’являються додаткові сили. Хоча, попри поразку, можу сказати, що Карпати грали досить непогано, цілий матч атакували. Інколи цього буває замало, щоб перемогти – так і сталося. Прикро, але в футболі буває всяке.
– Хоч ти і не мав достатньо часу, аби познайомитися з командою, скажи, хто, на твій погляд, є найсильнішими гравцями, лідерами?
– Справді, багато часу для знайомства у мене ще було. Я, на жаль, не запам’ятав прізвищ гравців – можу тільки сказати, що лідерів в команді є достатньо.
– Які у тебе сильні сторони і над чим ще треба попрацювати?
– Може це трошки нескромно, але вважаю, що мені вдаються довгі передачі, дриблінг, сильний удар і швидкість – як на мене, то це основний козир. Принаймні, так було в Бразилії. Як буде в Україні – побачимо. А щодо мінусів – це влиття в колектив. Треба звикнути до команди, щоб з півслова розуміти партнера. На це потрібен час.