Гій: "Повинен бути якийсь промінь надії"

Вчора чернівецька Буковина провела свій другий контрольний матч під час цього зимового антракту. У першій лізі лише Сталь провела спарингів менше, а ще гірше справи у Ниви та Миколаєва, котрі фактично не зіграли ще жодної зустрічі у новому році. Тим не менш, попри всі труднощі, наставник буковинців Юрій Гій зберігає в своєму тоні стриманий оптимізм. Він уже працював у тренерському штабі чернівецької команди, котра переживала й гірші часи. Тому вірить, що тимчасові труднощі вдасться якимось чином подолати, і Буковина навесні зможе порадувати вболівальників своєю грою й результатами.

– Юрію Володимировичу, Буковина зіграла з Динамо-2, поступившись з рахунком 0:2. Чи задоволені перебігом матчів? Змогли зібрати на цей матч усіх, кого планували?

– Головне, що ми могли зіграти й перевірити свій стан на даний момент, а також тих потенційних новачків, які можуть посилити нашу команду в другій частині сезону. Звісно, зібрати вдалося не всіх, кого планували, але основне – ми змогли все-таки переглянути більшість тих, кого хотіли.

Гра дала нам чимало матеріалу для роздумів. У першому таймі переважало Динамо, у другому ми десь вирівняли гру, але, на жаль, не довели до логічного завершення, припустилися помилки позаду, що привело до другого м’яча. Але ставленням хлопців і тим, як проходить наша підготовка – враховуючи всі обставини того, як вона проходить – ми задоволені. Не такі ми вже й безнадійні.

– Динамо-2 проводить збори на клубній базі, маючи у своєму розпорядженні манеж і кілька полів з різним покриттям. Буковина проводить підготовку, вочевидь, у значно гірших умовах?

– Ми переважно тренувалися на снігу, хоча й маємо можливість займатися на полі зі штучним покриттям міськспортуправління й залі Олімпія. Тренування у нас проходять в режимі одного разу на день. Зважаючи на те, що немає ні проживання, ні харчування для приїжджих, наразі у нас було лише троє іногородніх гравців. Звісно, займалися не в таких умовах, як у Динамо, але працюємо там, де можемо.

– У тому складі, який зіграв проти Динамо-2, побіжним поглядом помічаємо лише місцевих футболістів. Хоч хтось із тих заїжджих гравців, котрі грали за Буковину останнім часом, лишився?

– Фактично із них у нас лишився тільки воротар Одольський. Було ще сьогодні двоє немісцевих футболістів – це захисники. Один провів усю гру, інший – один тайм. Найбільше потребує посилення оборона, тому що практично всі наші захисники уже працевлаштувалися в інших командах.

– Давайте конкретніше про втрати.

– Вечтомов і Циколія в Охтирці, Деребчинський в Десні, Керчу в Білорусі, Когут в Запоріжжі – начебто мав підписувати контракт із тамтешнім Металургом, але деталей я наразі не знаю. Новотрясов у Карпатах, Рибковський у Сумах, Тарасенко в Черкасах. Яворський нині у Львові (у нього вже другий перехід в сезоні) – поки що не маємо його на зборах, бо, як я казав уже, у нас немає ні харчування, ні проживання. А ось де зараз Савін – не знаю.

Із немісцевих у Буковині залишився лише один футболіст – нема наразі для них харчування й проживання…

– Буковинських вболівальників турбують, вочевидь, їхні земляки – досвідчені Маковійчук і Семенюк, а також молодий Палагнюк, котрий по-новому розкрився на батьківщині…

– Маковійчук і Семенюк грали проти Динамо-2, а от Палагнюк – один із тих, по кому питання ще не вирішене. Будемо дзвонити, запитувати, чи буде він грати в другій частині сезону, чи ні. Все впирається в фінанси.

– До речі, про фінанси. На сьогоднішній день хоч трохи вияснилося в цьому плані? Уже є гарантії, що команда дограє чемпіонат?

– Ні, з фінансами на даний момент питання відкрите.

– Знаю, що у вас на найближчий час запланований контрольний матч із друголіговим ФК Тернопіль. А подальшу підготовку як будете будувати?

– У п’ятницю зіграємо двома складами із Тернополем у Чернівцях і шукаємо можливості, щоб виїхати кудись на збори. Чи вдасться це, чи не вдасться – це стане ясно упродовж наступного тижня.

– Команди, у яких з’являються несподівані фінансові проблеми, нерідко намагаються їх вирішити за рахунок джерела місцевого аматорського й молодіжного футболу. Наскільки я розумію, Буковина йде таким же шляхом? Є іще в чемпіонаті Чернівецької області молоді футболісти, яких можна кинути в професіональний футбол?

– Вони уже грають. Звичайно, не в тому обсязі, як цього б хотілося, але із тих, що нині грали проти Динамо-2, на область грали Темерівський, Сивка, Блажко, Лисюк, Немтінов і багато інших хлопців. І зараз так само через Буковину-2 й інші команди додаються інші хлопці. Звичайно, перехід із чемпіонату області на першоліговий рівень не є безболісним, але виходимо із того, що у нас є.

Особливо потребуємо посилення оборони

– Ви, як тренер, працювали уже в Буковині раніше – у різних тренерських штабах, за різних обставин і в різних лігах. Якщо порівнювати колишні часи й нинішні, коли криза в клубі була більш серйозною і дошкульною?

– Щодо фінансів, сподіваємося, що все виправиться, а по кадровому потенціалу були й гірші часи.

– Ви свого часу працювали в Польщі. Я так розумію, що польський і український низовий футбол з точки зору благополуччя порівнювати навіть не випадає…

– Чому ж… Коли я працював у Шароволі, то із нинішньою ситуацією воно десь перекликається. Але там навіть у другій чи третій лізі є команди рівня нашої першої ліги, й деякі гравці, які там грали на тому рівні, у нас грають на більш високому. Тому тут все відносно. Польський футбол в організаційному плані сильніший, ніж український. Він більш структурований, є чітка вертикаль і є конкретні вимоги до клубу в кожні лізі від вищої до шостої. І якщо хтось їм не відповідає – він не братиме участі у змаганнях.

– Коли ви прийняли Буковину, команда була в передінфарктному стані. Дехто встиг її навіть поховати, і тут вона видала кілька прекрасних матчів. Це у хлопців спортивна лють прокинулася, й вони вирішили довести, що «некрологи» передчасні?

– Ні, просто в таких екстремальних ситуаціях проявляються якості футболістів – не тільки ігрові, але й людські. І ті хлопці, які дограли до кінця року й допомогли нам у складний час, нині успішно працевлаштувалися і їх більше поважають. Якщо вони лишилися в команді у такий момент, то на них можна сподіватися – їхні роботодавці саме так усе й зрозуміли.

– Які ваші враження від першої ліги?

– Як на мою думку, раніше рівень був вищим, ніж зараз.

– Це якщо судити по кількості авторитетних футболістів, чи команд, які можуть ставити собі високі завдання?

У Польщі є чітка вертикаль футболу у всіх їхніх численних лігах

– Навіть по якості гри. Я це говорю, бо років 10-15 тому більш майстровиті футболісти грали в першій лізі, і багато з них поповнювали команди вищої ліги. А зараз практично і немає таких гравців, які могли б безболісно влитися у прем’єр-лігу. Можливо, я помиляюсь, але така моя суб’єктивна думка.

– Але, з іншого боку, тоді український футболіст не відчував шаленого тиску легіонерів…

– Я розумію, але не думаю, що якість більшості легіонерів нині така вже й висока. Я взагалі не розумію, навіщо командам, які борються за місця не вище десятого, іноземні футболісти. Зарплата у більшості клубів, особливо щодо іноземних футболістів, не відповідає рівню тієї гри, яку вони демонструють.

– Вчора відомий тренер Олег Федорчук виступив із пропозицією щодо скликання круглого столу при ФФУ, УПЛ та ПФЛ, створення фонду взаємодопомоги для порятунку проблемних футбольних команд, щоб не залишати їх наодинці з їхніми проблемами. Підтримуєте таку ініціативу?

– Звичайно! Тому що футбол – це відображення того, що відбувається в суспільстві, і він не може бути відірваним від нього. Усі події, які відбуваються в суспільстві, відбиваються на футболі. Наразі настав час допомогти українському футболу, тому що ситуація цього вимагає.

– Але з вашого тону роблю висновок, що ви зберігаєте стриманий оптимізм щодо цієї ситуації й перспектив вітчизняного футболу…

– Ну, звісно. А навіщо тоді всі ці школи працювали, які виховували дітей по всій Україні? Для юних футболістів повинен бути якийсь промінь надії у їхньому прагненні грати на високому рівні. Оптимізм повинен бути. Не може все так погано закінчитися.

– Дякую вам за цю розмову. Бажаю, щоб такий славний клуб, як Буковина, не просто зберігся на футбольній карті України, а й радував своїх шанувальників змістовною, яскравою грою.

– Дякую.