Англія — США: історія протистояння

Закінчиться ігрова програма 25 листопада матчем двох англомовних збірних. Збірна Англії після розгрому іранців спробує продовжити переможну серію у грі проти США. Компанія Parimatch Ukraine вважає “трьох левів” фаворитами і дає на їхній виграш в американців коефіцієнт 1,53.

А 1950-го букмекери давали коефіцієнт 3.0 на перемогу англійців у всьому турнірі. Родоначальники, команда зірок вперше зволили взяти участь у чемпіонаті світу: всі три довоєнні мундіалі вони ігнорували. Англійці довоєнної епохи були більше, ніж просто найсильнішою командою світу: вони були представниками нації, від якої навіть пересічні представники вищої ліги могли поїхати до континентального турне – і громити чемпіонів праворуч і ліворуч.

Отже, команда зірок та легенд приїхала до Бразилії вигравати чемпіонат світу – а їй у суперники випала команда-анекдот. США в 1950-му році були країною, в якій не те що слово “футбол” асоціювалося з іншим поняттям, а й слово “сокер” було незнайомо переважній більшості населення. Власне, основу американської збірної складали аж ніяк не американці, а іммігранти – такі, як гаїтянин Джо Гатьєнс. І ми, звичайно, знаємо про непогані команди з легіонерів, але тих “янкіз” це не стосувалося жодною мірою.

Практично всі гравці тієї збірної були аматорами, які мали звичайну, цивільну роботу. Один із футболістів “янкіз” був учителем, інший – водієм катафалка, багато хто – посудомийниками та листоношами. Схоже на сучасність умовних фарерців – і сім попередніх матчів ЧС американці програли із загальним рахунком 2:45. 1:7 з Італією лякали не так, як 0:11 з Норвегією чи 0:5 з Північною Ірландією.

Початок турніру нікого не здивував. Американці програли збірній Іспанії, яка тоді була абсолютною загадкою, 1:3, а збірна Англії обіграла Чилі 2:0. Перед зустріччю двох англомовних команд одна з англійських газет писала: “Було б справедливо дати американцям три голи фори”. Не знадобилося жодного: Штати чесно виграли 1:0.

Сказати, що це була сенсація – нічого не сказати. В американських газетах буквально подумали, що в рахунок вкралася помилка, і опублікували результат 10:0 та 10:1. Результат не просто дивував – він шокував. Потім легко було згадувати, що не зміг зіграти Стенлі Метьюз, і без нього ігровий малюнок став слабшим... Але, слово честі, це не привід програвати професійним посудомийникам!

Просто снобізм – не менш важлива відмінність англійців, ніж любов до подач з флангу. Багато гравців англійської збірної приурочили участь у чемпіонаті світу до звичайних комерційних турне клубів – а збірну США, жоден гравець якої не пробився б до складу клубу Першого дивізіону, збиралися обіграти, не напружуючись. При всій повазі до Саудівської Аравії саме та перемога американців залишається найбільшою сенсацією в історії чемпіонатів світу.

Надалі “янкіз” програли третій матч у групі і не вийшли у плей-офф – але та ж доля спіткала і англійців. Жодного великого майбутнього в американських футболістів не відбулося, а у Джо Гатьєнса воно було зовсім сумним: вже в 40 років був страчений на Гаїті після місцевого перевороту. Але англійську збірну ця "пригода" на ЧС-1950 покрила шаром ганьби.

Як в Америці відзначають важливі, нетривіальні події? Звичайно, знімають про них фільм. Через десятиліття в Голлівуді вийшов фільм “Гра їхніх життів”, з Джеральдом Батлером у головній ролі. Класна історія, яка здобула прізвисько “Диво на газоні” – на противагу “Диву на льоду”, перемозі хокейної збірної США над профі з СРСР – на мій погляд, один із найкращих фільмів про футбол.

Наступного разу збірні зійшлися на ЧС через 60 років: у ПАР. Змінилося багато що. І збірна США стала командою, до якої приїжджають люди з Мілану, Евертона, менхенгладбахської Боруссії; і американська ліга стала турніром, найкращий гравець якого міг бути не посудомийником, а “капітаном Америка” – зрозуміло, мова про Лендона Донована; і коефіцієнт на перемогу англійців у турнірі був набагато більший за трійку. Не змінилося лише одне: британська пиха.

Групу з Алжиром, Словенією та “янкіз” англійці назвали “EASY” – тут допомогли перші літери учасників, але тим не менше. Наявність біля керма англійців самого Фабіо Капелло крутила голову, дозволяла думати навіть про перемогу на ЧС – але вийшло, звичайно, набагато гірше. Перший матч на турнірі проти американців закінчився з рахунком 1:1. Усіх собак повісили на воротаря Роберта Гріна, який і справді допустив грубий ляп – але цим швидше відвернули увагу від жахливої ​​гри в атаці.

Матч із Алжиром закінчився з рахунком 0:0, зі Словенією – 1:0. Англія виповзла з групи, але з другого місця – нижче за “янкіз”. З цієї причини вона потрапила на Німеччину та програла 1:4 – щоправда, із голом-фантомом імені Лемпарда. Американці, зрештою, зійшли з турніру на тій же стадії, в овертаймі поступившись Гані.

Загалом Англія провела проти США 12 футбольних матчів, у яких виграла вісім разів та ще двічі зіграла внічию. Товариський матч 1964 року закінчився з рахунком 10:0, 1985-го – 5:0, 1959-го – 8:1... Проблеми з “янкіз” виникають “тільки” в офіційних іграх – подивимося, як із цим буде сьогодні.

Віталій Пасічний, Football.ua