Іран — США. Історія протистояння

Сьогодні в рамках групи B на чемпіонаті світу зустрінуться два антиподи: Іран у боротьбі за вихід із групи зіграє проти США. Parimatch Ukraine вважає претендентом на перемогу “янкіз” і дає коефіцієнт 2,02.

Можливо, багатьом із вас цей матеріал здасться не дуже футбольним, надто заполітизованим. Саме з цієї причини почну його з цього відео:

Так-так, статус матчу був таким, що йому окреме відеозвернення присвятив президент США. Причому президент, який ніколи ні до, ні після інтерес до сокеру не виявляв (Клінтон віддає перевагу баскетболу, яким займався в юності). Нещодавно журнал FourFourTwo назвав зустріч Ірану та США на ЧС-1998 найполітизованішою грою в історії.

На початку свого правління Клінтон відзначився жорсткою антиіранською політикою: зокрема, досяг ембарго на угоди американських компаній з Іраном. Згодом Конгрес ухвалив санкції, які заблокували деякі інвестиції в іранську економіку та інших країн. Економічна блокада іранців ускладнювалася, як раптом у їхньому політичному бомонді з'явилася людина, яка закликала до так званого “діалогу цивілізацій”.

Одразу варто зазначити: велика частина влади в Ірані належить Вищому керівнику: релігійному діячеві, який обирається довічно. З 1989 року цю посаду утримує Алі Хаменеї, який до вступу на неї був якраз президентом Ірану. Але будь-який президент виконує представницькі функції, відображає актуальний порядок денний у зовнішній політиці – і приблизно за рік до ЧС-1998 ним став Мохаммад Хатамі, який пропагував зближення між Іраном та Заходом.

Зараз це смішно звучить, але у 1998 році ООН ухвалила резолюцію, яка проголосила 2001 рік Роком Діалогу Між Цивілізаціями. Саме тому Клінтон у день матчу США – Іран говорив: “Я сподіваюся, що це може стати ще одним кроком до припинення відчуження між нашими народами”. Саме тому представники обох команд уникали будь-яких політичних висловлювань, а тренер іранців прямо попросив: “Будь ласка, не робіть із цього матчу щось надто велике для нас. Це всього лише гра”. Саме тому іранці перед стартовим свистком подарували “янкіз” букети з білих троянд – символ світу в Ірані.

Спортивна значущість матчу була невисокою. Команди потрапили в компанію до Німеччини та Югославії та передбачувано програли топовим європейським збірним усі свої матчі. Американська збірна не реалізувала низку моментів і багато в чому саме тому програла матч, в якому заслужила як мінімум нічию. Слова представника ФІФА зараз виглядають репортажем з якогось іншого Ірану: “Люди танцювали на вулицях Тегерана, відкрито розпивали алкоголь, жінки знімали хустки. Вартові революції нічого не робили, оскільки теж пили разом із усіма. Того дня вони були передусім футбольні фанати, а потім уже стражі”.

Здавалося, що Іран зближується із цивілізованим світом. Здавалося багатьом, включаючи Заходу: саме тому американці зняли ембарго принаймні на два іранські товари (вгадаєте, які саме два іранські товари були потрібні американцям? Килими та фісташки!). Незабаром ці ж футбольні збірні зіграли товариський матч. У січні 2000 року на легендарному “Роуз Боул” у Пасадені “принці Персії” зіграли з “янкіз” 1:1 – а у вересні Хатамі вже виступав у Нью-Йорку.

Все це швидко закінчилося. Можна сказати, що після терактів 11 вересня, а можна сказати, що після заміни Клінтона на Буша-молодшого, але закінчилося. Вже 2002-го Буш назвав Іран, Ірак та Північну Корею “Віссю зла”, а Хатамі говорив, що американці несуть загрозу всьому людству.

1998-го все було нудно. Тоді Америка, як і весь цивілізований світ, лише придивлялася до нового лідера Ірану. Тепер ситуація кардинально інша – зокрема, 4 листопада Джо Байден сказав: “Не хвилюйтеся, ми збираємося звільнити Іран”. Якщо Хатамі в очах цивілізованого Заходу був новою та неоднозначною фігурою, то щодо нинішніх керівників країни сумнівів немає жодних. Збірні США та Ірану вийдуть на матч як представники відвертих ворогів – і це робить матч лише цікавішим для будь-якого стороннього спостерігача.