Найчарівніша волонтерка ЧС-2022 — із України. Бігала біля Мессі, а Роналду навіть не вийшов до журналістів

Анастасія Шушура — юна українська дівчина, яка народилась у сім'ї спортсменів та наразі займається волонтерством на головній футбольній події року — чемпіонаті світу у Катарі.

Валерій Пригорницький поспілкувався з Анастасією та дізнався дуже багато цікавого. Та як же символично, що саме сьогодні, 5 грудня, у світі та в Україні зокрема відзначають День волонтера.

- Анастасію, розкажи як ти стала волонтером у Катарі? Як проходила вся процедура, чи жорсткий вибір?

- Взагалі, заявку на волонтерство може подати будь-хто. Це є у відкритому доступі в інтернеті на сайті FIFA. Вони відкрили вакансії на волонтерство десь після Олімпіади в Токіо, і я одразу, не кажучи нікому і не вагаючись, відправила свою анкету. Власне, це і був перший етап відбору. По факту, процедура відправлення заявки така ж сама, як при пошуку роботи: потрібно написати про свій бекграунд, досвід, де хотів би працювати на Чемпіонаті Світу (з фанатами, в IT, з медіа)  та, найголовніше, яка в тебе мотивація опинитися саме на цьому Чемпіонаті та саме на тій ролі, яку ти хочеш отримати.

Після цього я чекала більше півроку на відповідь та знаю, що десь 100 тисяч бажаючих відправили анкети. Згодом мені надійшло підтвердження, що я пройшла відбір, та далі повинна пройти інтерв’ю. Воно в нас було в групах, але знаю, що на деяких Чемпіонатах до цього було індивідуальне. Нам усім задавали одні й ті ж стандартні питання, щоб перевірити знання англійською, дізнатися про нас трохи більше та подивитись, як сильно насправді ми хочемо опинитися тут. Та маючи досвід з пошуком праці у Європі, можу сказати, що година інтерв’ю пролетіла швидко та невимушено, тому в мене було дуже гарне відчуття.

Матеріал підготовлено за підтримки Parimatch Ukraine. Parimatch Ukraine – народжена в Україні перша ліцензійна онлайн беттінг-компанія та найбільший інвестор у розвиток спорту.

Після цього, вже через місяць, мені прислали запрошення працювати волонтером, саме з представниками медіа та саме на головній арені Катару в Лусаїлі. Пам’ятаю, що не вірила і навіть зараз досі ще не вірю, що знаходжусь тут, бо серед 100 тисяч я увійшла в число 5 тисяч, та ще і працюю стадіоні, де пройде фінал.

- Розкажи трохи про себе.

- Мені 20 років. В 2020 році переїхала до Австрії та навчаюся там в невеличкому місті Штаєр в університеті прикладних наук за фахом “Продажи та маркетинг в В2В індустрії”. Минулого року півроку навчалась в Італії в Болоньї за програмою обміну в нашому австрійському університеті. Наступного року повинна була отримати диплом бакалавра, але через Чемпіонат Світу це буде відкладено до 2024 року. Те, що я вивчаю зараз, достатньо перспективне, але в моєму серці завжди був, є та буде спорт. Я з трьох років займалася художньою гімнастикою та досягла там достатньо успіху: була призером Чемпіонату України з художньої гімнастики та Чемпіонкою України з естетичної, призер багатьох міжнародних змагань.

Сім’я в мене також спортивна: батько був професійним футболістом та відкрив декілька років тому футбольну школу в Харкові, брат – чемпіон України з хокею. І хоч усі ми маємо зовсім не спортивну освіту, усе життя в нас навколо спорту, тому саме зараз я тут.

- Це твій перший досвід волонтером?

- Так. Я хотіла ще бути волонтером на Олімпіда в Токіо, відправляла заявку, але через Covid мені відмовили. Була волонтером якихось маленьких заходів в університеті, татові допомагаю, коли потрібно з соцмережами для його футбольної школи, але волонтером на такому рівні я опинилась вперше.

- Яке враження справляє Катар?

- Мені тут дуже подобається, особливо після усієї цієї ситуації, що зараз в Україні та морально важких місяців в Європі, я начебто десь в іншому світі. Усі радісні, привітні, добродушні, усі об'єднані через таку добру подію. Сама країна також подобається: дуже чисто, красиво, модернізовано, а метро тут таке, наче ти в космосі. Єдине, через зайнятість мало що бачила, але все ще попереду. Загалом, мені дуже подобається Катар, але це кажу як турист, ще й у розпал Чемпіонату світу, коли кожен день щось цікаве трапляється.

- Що входить у твої функції? Який графік, хто координує роботу?

- Стосовно графіку, всі волонтери повинні вiдпрацювати 8–10 змін по 8 годин упродовж усього турнiру. Але хто хоче, той може приходити частіше, а є ті, хто буде працювати чітко 8 змін. Обов‘язково контролюють, щоб була хоч якась перерва між змінами, тому що в Лусаїлі, наприклад, ми працюємо до 2:30 ночі — так ще їхати додому далеко, то день завершується майже зі світанком. Кожен волонтер закріплений за конкретними локаціями, тому я маю доступ лише до Лусаїлу.

Що стосується нашої ролі, то «медіа-волонтер» (саме так вона називається) має дуже багато різних обов‘язків: хтось стоїть біля поля увесь матч та допомагає фотографам (наприклад з IT чи просто контролює порядок); хтось працює на трибуні з коментаторами — допомагає знайти їм їх місця, бо з логістикою тут складно; хтось працює на прес-конференціях. Тобто майже усюди, де задіяні працівники медіасфери, ми допомагаємо з різними питаннями. Кожен матч у нас відбувається ротація зон відповідальності, тому важко сказати, що саме я буду робити на наступний матч. Мені більш за все сподобалось бути «мікрофоном» для журналістів на прес-конференції. Дуже забавно бігати у напівприсяді прямо перед тренерами та гравцем матчу.

- Хто в твоїй команді? Хлопців-волонтерів багато?

- В нас дуже різношерстна команда, як за родом діяльності, так і за країною походження і за віком. Серед нас є і достатньо популярні блогери, і працівники посольств, і підприємці, і професори університетів. Тобто усі дуже різні та зі своїм унікальним досвідом. Більш за все представників арабських та латиноамериканських країн, як і в цілому на цьому Чемпіонаті світу. 

 Саме в нашій команді хлопців та дівчат десь порівну. Навіть двоє наших менеджерів – це хлопець та дівчина. Але, загалом серед загальної кількості волонтерів, хлопців все ж таки більше. Я дружу з усіма, з ким мала змогу порозмовляти більше двох хвилин. Кожен день маю можливість знайомитись з новими людьми і вважаю це найцікавішою частиною цього заходу.

- Чи бачила нетверезих вболівальників/журналістів? Які фейли помітила при організції?

- Чесно кажучи, працюючи з медіа, якихось сутичок чи проблем через алкоголь не було. Журналісти, звичайно ж, приходять на стадіон тверезі та налаштовані на роботу. Але знаю, що на дербі Мексика - Аргентина було декілька випадків нездорової поведінки. Та це зазвичай рідкість. Мені це навіть подобається — що усі контролюють себе, адже це дає змогу зосередетись на самому змаганні. А ось проблеми з організацією на початку турніру були. Ще до старту я помітила, що багато чого, особливо інфрастуктура міста, була не готовою. Але як показує історія, це завжди трапляється з такими грандіозними подіями, як ЧС чи ОІ.

- Що цікавого підмітила за журналістами? Когось із зіркових футболістів бачила?

- Що вони, журналісти, дуже захоплені своєю роботою, особливо латиноамериканці. В них енергії хоч відбавляй. Дуже емоційні, дуже люблять футбол та переживають за гру всім серцем, начебто самі грають. З багатьма з них мала змогу познайомитись та поспілкуватись, і вважаю це ще одною незабутньою частиною моєї ролі.

А ось футболістів із нинішніх учасників ЧМ бачила вже багато кого. Найголовніше, бачила Мессі, коли працювала на прес-конференції та бігала десь в районі його ніг, щоб віддати журналістам мікрофон. Роналдо теж бачила, але тільки на полі, бо він не вийшов навіть у мікс-зону після матчу з Уругваєм, де на нього усі чекали. 

- Чиїх вболівальників найбільше? І чиї фанати тобі найбільше довподоби?

- Як я і казала, найбільше представників арабських та латиноамериканських країн. Мої найулюбленіші  фанати — японці, мексиканці та аргентинці. Японці вражають своєї порядочністю та манерами, а аргентинці та мексиканці — дуже живі та відкриті. В якихось аспектах у нас схожі менталітети, тому з ними швидше за все знаходжу спільну мову.

- Траплялися якісь курйози за цей час волонтерства?

- Щоб прям такого-такого, то ні. Тільки в мій самий перший день, коли я прилетіла, водій автобуса загубився, та я і ще декілька волонтерів з Нігерії, просто кружляли посеред пустелі. А ще мене «важко» поранив камерою в голову дуже запальний фотограф, коли ми мали робити огородження для них.

Поки що це все, але є ще два тижні, а отже трапитись може все що завгодно (сподіваюсь, у позитивному сенсі).

- Ти дуже вродлива. Журналісти, мабуть, заграють до тебе, кличуть на побачення?

- Наші дівчата завжди мають попит, а особливо, якщо брати до уваги, що тут українок майже нема, а латиноамериканців та арабів багато, то звичайно, таке завжди трапляється. Мені така увага приємна як дівчині, проте з багатьма просто мирно та дружньо продовжуємо спілкуватися.

- Що категорично заборонено за умовами твого контракту?

- Фотографуватись з футболістами, брати у них автографи або будь-як контактувати з ними. Дуже шкода, але я рада, що хоча б бачу їх з близькою відстані. Також заборонена будь-яка викликаюча поведінка та поширення внутрішньої інформації, але такі правила загальні для усіх волонтерів і діють повсюди.

- Які плюси від цього волонтерства ти бачиш?

- Їх чимало. Найголовніше, це дуже розширює світогляд. Я знайомлюсь з різними людьми з різних куточків світу та дізнаюсь про різні культури. Ще я маю змогу ближче подивитися, як працюють медіа, познайомитися з ними, взяти щось для себе. Навіть це інтерв‘ю — для мене це абсолютно новий, але дуже приємний і цікавий досвід. 

- Як годують волонтерів? І які подарунки підготувало ФІФА для волонтерів?

- Голодними не залишаємося. Туди, де живуть усі волонтери, завжди приносять сніданки, але це більше сухом‘ятка. На стадіоні нас годують нормальною їжею: м‘ясо, гарніри, салати і таке інше. Завжди є якийсь перекус — кофе, чай, фрукти. Якщо подружитися, то і від журналістів бувало щось перепадало – в зоні для журналістів вибір страв та снеків значно більший. В цілому з їжою проблем не має.

Щодо подарунків, то їх також багато. Всім волонтерам, хто зробив фото у формі, або записав якесь відео, тобто усім, подарували один квиток на будь-який матч. Я була на грі Німеччина-Японія. Також, уніформа, сувеніри, за кожну зміну дарують нові значки чи маленькі пам‘ятні призи. Балують достатньо.

- Чи вдається подивитися матчі, на яких ти волонтериш?

- Офіційно, я би сказала, що ні, але звичайно вдається. Якщо я працюю на стадіоні, а не поза ним, то коли під час матчу усі зайняті грою, і нікому не потрібна моя допомога, то я насолоджуюсь атмосферою та грою.

- Ти казала, що обожнюєш футбол. Звідки така пристрасть? Футболісткою не хотіла стати?

Оо, ні. Футболісткою точно не хотіла, мабуть тільки якщо тренером. Командувати футболістами я би змогла:) Але взагалі люблю спорт, не тільки футбол. Слідкую за багатьма видами спорту. Але на першому місці футбол та гімнастика, бо усе своє життя я провела в такому оточенні.

- Твій кумир – Левандовськи. Тільки через прізвище і ще через те, що він поляк? Хто ще з гравців подобається? За які команди вболіваєш?

- Левандовськи сам по собі гарний та талановитий гравець. Мені подобається його гра та енергетика, але, звичайно, що він не єдиний в моєму списку улюбленців. Кожну нову гру, яку я маю змогу подивитись, з‘являється новий чи зникає «старий» футболіст. У мене немає улюбленої команди, підтримую усіх спортсменів, особливо чия поведінка на полі та за його межами викликає повагу.

За українським футболом також слідкую, була на матчах Шахтара, Металіста, Динамо. Але більше люблю дивитися матчі нашої збірної. Шкода що цього року наша команда не змогла відібратись, але через чотири роки буду чекати їх на наступному Мундіалі.

- Які твої подальші плани? Яка мрія? Де хотіла б спробувати себе, в чому реалізувати?

- Через війну багато чого змінилося в житті, і зараз зі мною відбувається багато різних спонтанних та яскравих подій, які змінюють мої вподобання у кар‘єрному плані. Взагалі, хочу пов‘язати своє життя зі спортом: або працювати спорт-репортером чи журналістом, або бути тренером з гімнастики чи взагалі працювати десь в спортивних організаціях. Більш за все мене приваблює спортивна журналістика та сфера телебачення, але що саме це буде, не знаю. Поки повинна завершити навчвння у своєму університеті. А думати, куди рухатися далі буду вже потім.

Заряджай на Чемпіонат Світу разом із Parimatch Ukraine!

Валерій Пригорницький (Доха), Football.ua