Англія — Франція. Історія протистояння

Чвертьфінальна стадія ЧС-2022 закриється матчем Англії та Франції. Parimatch Ukraine віддає у цій парі невелику перевагу французам і дає на їхній вихід до півфіналу коефіцієнт 1,82.

Англія проти Франції – ще одне легендарне протистояння у чвертьфіналі чемпіонату світу. Якщо аргентинці з голландцями зустрічалися рідко, і кожна їхня зустріч – сторінка футбольної історії, то команди по різні боки Ла-Маншу живуть як сусіди, які добре знають один одного: не дуже добрі, але змушені якось один з одним співпрацювати.

Перші товариські матчі французи з англійцями почали проводити ще у двадцяті – і у 1923-33 роках провели 8 контрольних ігор. Не варто недооцінювати товариські матчі тих часів: до появи чемпіонатів Європи та єврокубків команди цінували кожну нагоду схрестити шпаги. Власне, найкраще це підтверджує перфоманс родоначальників, які перемагали, навіть у Франції, майже завжди, і найчастіше з крупним рахунком.

Але певного моменту англійці засиділися на троні, повірили у власну невразливість – і розплатилися за це важким похміллям п'ятдесятих-шістдесятих років. Про шокуючий провал на ЧС-1950 я вже писав, а на наступних чемпіонатах світу справи були не набагато кращі: ні про які медалі і не йшлося. Перший чемпіонат Європи англійці теж проігнорували – і лише з другого зволили вступити у змагання.

Що ж, отримали ще один холодний душ. Зустріч у плей-оф кваліфікації з французами принесла 1:1 у Лондоні та 2:5 у Парижі – причому не будь у “ле бле” проблем із завершенням атак, англійці були б розгромлені й вдома. Жюст Фонтен, який встановив неймовірний рекорд результативності на одному ЧС (13 голів), закінчив кар'єру вже у 29 років, а без нього топ-форварда у французів не було.

Звичайно, англійці потім знайшли причини для виправдання. Як із ними постійно буває, крайнім виявився воротар — зокрема, Daily Mirror написала: “Гра Рона Спрінгетта була кошмарною, і цей кошмар мучитиме його все життя”. Є й цікавіша причина, майже забута у XXI столітті: зима 1963-го була дуже суворою, і якщо у Франції ще якось проводили матчі, то англійці практично не мали ігрової практики.

Але основною причиною все одно був типовий англійський снобізм. Як можна було до матчів плей-оф не знайти тренера? Уолтер Вінтеботтом, який віддав збірній 12 років життя, пішов відразу після ЧС-62, а Альф Ремсі заступив на свою посаду лише до другого матчу. Перший матч плей-оф родоначальники провели взагалі без тренера! Чи варто дивуватися, що обидва матчі пройшли під диктовку французів, і вони впевнено контролювали м'яч навіть на “Гіллсборо”?

Таким чином, Ремсі розпочав свою кар'єру у збірній з 2:5, причому у найважливішій грі. Похвалимо вже Футбольну Асоціацію: вони продовжили довіряти тренеру, який створить історію, не вигнали його після очевидної невдачі. Альф отримав карт-бланш, небачені раніше повноваження – і вже 1966-го виграв чемпіонат світу. Там по ходу справи обіграв і французів, але це була не найважча перемога: “ле бле” втратила шанси на плей-оф ще до третього туру групи, і один із фаворитів переміг 2:0. У французів були питання щодо суддівства, але, повторюся, це значило настільки мало, наскільки взагалі може значити матч чемпіонату світу.

Змінюється футбольне покоління, і команди зустрічаються вже у стартовому матчі групового етапу – на ЧС-82. Англійці пропустили два попередні мундіалі, були на волосинку від того, щоб пропустити третій – всерйоз бодаючись до останнього з угорцями та румунами. Але це не завадило їм обіграти французів 3:1 і відкрити рахунок уже на 27 секунді.

Тренер англійців Рон Грінвуд публічно подякував асистенту Дону Хоуї – “за той фрагмент тактики, в результаті якого ми забили перший м'яч”. Виявляється, у збірній награвали спеціальну комбінацію розіграшу ауту, за допомогою якої повели в рахунку. Правду кажуть, що все нове – добре забуте старе; довіряти роботу над стандартами у футболі окремим спецiалiстам придумали задовго до Клоппа та Гроннемарка ... Щоправда, клас все ж таки не дозволив англійцям просунутися далі, ніж другий груповий етап – а ось французи посіли на турнірі четверте місце.

Проходить ще 10 років: у французів у складі Кантона, Папен, Дешам. У англійців є Лінекер та Ширер. Які імена, які легенди! Ось тiльки обидві команди закінчили турнір уже на груповому етапі. Для обох команд цей відрізок вважається нижчою точкою падіння: якщо у Франції просто даремно вирішив спробувати себе в тренерстві Мішель Платіні (хоча, як сказати “даремно”, – це все одно було краще за його наступну професію), то в Англії призначили Грема Тейлора – тренера, який загальновизнаний гіршим в історії збірної "трьох левів".

Команди зіграли 0:0, причому для Англії це була друга поспіль нульова нічия на турнірі — та й французи у першому турі недалеко пішли, зігравши 1:1. Обидві команди після цієї нульовки ще могли на щось розраховувати, але в останньому турі програли шведам та данцям. Найкращий момент у грі мав Стюарт Пірс, який за кілька хвилин до фінального свистка влучив зі штрафного в поперечину – а від неї в лінію. Тейлор потім сказав: “Пірс заслуговував забити. Шкода, що на лінії не було радянського судді, як 1966-го!”.

Нова зупинка футбольної історії: Євро-2004. У французів в основі з десяток чемпіонів світу та Європи, легендарний статус, що зашкалює харизма і... нічого, крім цього. Та команда чемпіонів примудрилася не забити жодного голу на ЧС-2002, вилетіла від греків на Євро-2004 та посіла останнє місце у групі на Євро-2008. Фанати “ле бле” любили звалювати невдачі на тренерів, але з Доменеком команда до фіналу ЧС-2006 якось дійшла. Та команда зірок просто зарано виграла все і забронзовіла, граючи всерйоз лише під настрій.

Але проти Англії вистачило й цього. Суперхаризма з одного боку – і антихаризма з іншого. Англія повела в рахунку, реалізувала штрафний, потім отримала можливість “закрити” по такій грі матч, коли заробила пенальті. До “точки” підійшов Бекхем – і Бартез потягнув його удар. Англійці вели у рахунку, але вже у компенсований до другого тайму час Зідан феноменально виконав штрафний. І за якісь секунди до фінального свистка Джеррард так скинув м'яч назад, що вийшов ідеальний пас на Анрі – того збив Джеймс, але це лише дало змогу Зідану реалізувати пенальті. Називається, всі виступили у своєму стилі: й Зідан, й Джеррард, й Бекхем – та із воротарів одразу зрозуміло, хто чемпіон.

Ну а остання зустріч команд відбулася десять років тому – і, напевно, з урахуванням домену та місця, звідки я пишу, а ви читаєте, це той рідкісний випадок, коли потрібно концентруватися не на футболі, а на навколофутболі. Звісно, треба зафіксувати цифри: команди зіграли у стартовому турі 1:1, щоб удвох вийти із групи. Можна відзначити епоху повного кадрового лихоліття у складі Англії – і не повного, але все ж таки серйозного у складі Франції. Просто погляньте на склади – навіть ненависники команд мають визнати, що за ці десять років вони зробили великий крок уперед.

Франція: Льоріс, Евра, Мексес, Рамі, Дебюші, Рібері, Малуда (Мартен 85), Алу Діарра, Кабай (Бен-Арфа 84), Насрі, Бензема

Англія: Гарт, Ешлі Коул, Лескотт, Террі, Джонсон, Окслейд-Чемберлен (Дефо 77), Паркер (Гендерсон 78), Джеррард, Мілнер, Янг, Велбек (Волкотт 90+1)

Але, звичайно, якщо ви читаєте цей текст, то найважливішою деталлю цієї гри стане місце зустрічі. Ця гра пройшла у Донецьку, на новенькій “Донбас-Арені”. “Донбас-Арена” потім прийме два матчі збірної України, потім чвертьфінал, півфінал турніру – а лише за кілька років опиниться на окупованій території та забуде не те що про великий, а й про середній та малий футбол. Сподіваюся, що вже скоро там зіграють нові матчі збірні Франції, Англії – але насамперед, звісно, України.

З урахуванням товариських матчів англійці виграли у “ле бле” 17 разів, програли дев'ять і п'ять зіграли внічию.

Віталій Пасічний, Football.ua