Хорватія — Марокко. Історія протистояння

Ось і підходить до свого логічного завершення чемпіонат світу 2022 року. Але засмучуватися рано, адже попереду нас з вами очікують два головних протистояння — це битви за медалі. Першими за бронзу зіграють дві командні, котрих, мабуть, ніхто не очікував бачити настільки далеко. Це Хорватія та Марокко, які, до речі, ще й грали на цьому форумі в одній групі. Parimatch Ukraine вважає, що трохи більше шансів на перемогу у хорватів — на прохід команди Златко Даліча можна поставити з коефіцієнтом 1.70.

Напевно, не варто докладно розповідати про зустріч цих команд у групі чемпіонату світу. По-перше, його бачили і не встигли забути всі, хто хотів – а по-друге, він просто вийшов надто нудним, щоб писати про нього багато. Команди, які несподівано для всіх опинилися двома грандами групи, зіграли нудні тактичні 0:0 перед головними боями.

Набагато цікавішою вийшла зустріч, яка до цього ЧС була єдиною в історії взаємин – й тут екзотичні вже час та обставини знайомства.

Знайомтеся, це Хасан II – король Марокко у 1961-1999 рр.. Уміло лавіруючи між західною та східною політичною кон'юнктурою, він добився величезного визнання – і, як наслідок, впливу. Якщо інших автократів ЦРУ намагалося ліквідувати, Хасан II налагодив з ним тісний зв'язок – і таким чином усував конкурентів.

Безумовно, у неминучому виборі шістдесятих років між Кремлем і Білим домом король обрав Білий дім, але хорошою людиною це його не робить. Весь час правління короля звинувачували в порушеннях прав людини, тортурах, знищенні опозиції, агресії по відношенню до Західної Сахари. Звичайно, при ньому в Марокко нормою став культ особистості: мечеть Хасана II утримує рекорд найвищого мінарету у світі (210 метрів) та третьою у світі за місткістю (105 000 людей).

Не далекий Хасану II був і спорт: наприклад, турнір з гольфу його імені проводиться досі, вже вiдсвяткував піввіковий ювілей. Марокко був єдиним конкурентом французів у боротьбі за проведення ЧС-1998: Франція виграла голосування із цілком пристойним рахунком 12:7. Не дивно, що в середині 90-х з'явилося й футбольне змагання імені короля.

1996-го в Касабланці стартував дебютний розіграш Трофея Хасана II. Суперники були підібрані топові: крім хорватів, це були Нігерія та Чехія. Не надто вражає? Нагадаю, що чехи того ж таки 1996-го дійшли до фіналу Євро – і навіть там програли німцям лише за правилом золотого гола. Нігерія вийшла у плей-оф ЧС-94,повторила успіх на ЧС-98, виграла Кубок Африки-94 – і взагалі була топовою командою. На цьому тлі головним бідним родичем були якраз хорвати: так, чвертьфінал Євро-96, та й усе. І саме з ними марокканці мали зіграти у півфіналі турніру.

Матч вийшов дуже веселим. При тому, що рахунок було відкрито вже на 14-й хвилині, ще до цього команди обмінялися стовідсотковими моментами: у хорватів у поперечину влучив Цвітанович. Але гра у будь-якому разі почалася так, що матч мав стати для “шашкових” легкою прогулянкою. Мало того, що до двадцятої хвилини Влаович забив пару м'ячів, по разу ногою і головою, то ще й Цвітанович прогавив два добрі моменти. Нова європейська топкоманда заїхала до футбольної провінції дати урок: так це виглядало до певного часу.

Але чим далі, тим більше марокканці прибирали гру до своїх ніг – і не без допомоги арбітра. Ні, про пряму допомогу говорити не доводиться: просто суддя не відчув темпу гри і почав роздавати червоні, коли це було не обов'язково. Ще в першому таймі команди залишилися 10 на 10: Абдельмарід Буйбуд після звичайного стику поштовхався з Асановічем, після чого обидва вирушили на трибуни.

Один гол господарі відіграли і так – після розіграшу штрафного. А в середині другого тайму арбітр вигнав ще й Роберта Просінечки – за те, що той у боротьбі за м'яч трохи зачепив суперника рукою. На мою думку, жовтої там би вистачило з головою, але арбітр вирішив інакше... Роберт аж капітанську пов'язку кинув на поле – та, до речі, була майже невідмінною від югославського прапора :) У більшості марокканці і відігралися, і провели кінцівку з перевагою – “шашечним” ще пощастило, що регламент не передбачав овертайму.

А чи були ще в історії людства серії пенальті, яку хтось виграв після трьох промахів на старті? Хорвати, здавалося б, віддали господарям перемогу: Спехар, Памич та Мамич по черзі не змогли переграти воротаря. Можливо, єдиним, хто не втратив самовладання, був Дражен Ладич. Воротар збірної Хорватії забрав собі п'ятий удар, реалізував його – і сам не дав супернику забити три!

Далі команди били безпомилково, доки черга не дійшла вже до марокканського воротаря. Він пробив погано, і Ладич упорався з ударом. Абделькадер Ель-Бразі, воротар збірної Марокко на ЧС-98, розпочав серію з абсолютного подвигу, а закінчив тим, що команда програла через нього.

Хорватія вийшла у фінал турніру, який теж виграла по пенальті. Марокко на французькому ЧС обіграло шотландців, зіграло внічию з норвежцями – але хорвати, звісно, виступили значно яскравіше. Турнір імені Хассана II переживе ще два розіграші: обидва до своєї колекції трофеїв доставлять французи.