Футбольні мундіалі: від великого до смішного. Частина ХV. Автогол, ціною в життя

"Життя на цьому не закінчується. Ми мусимо йти далі. Не важливо, наскільки буде важко, але ми мусимо знову стати на ноги. Вболівальники мають два варіанти – вони будуть нас ненавидіти, або ж підтримають нас в цей непростий час. Мені дуже хотілося б, щоб вони вибрали останній варіант. Особисто я хочу подякувати всім своїм партнерам по збірній. Цей чемпіонат світу був прекрасним досвідом. Сподіваюся, це не останній мій мундіаль і я зроблю потрібні висновки з американських помилок. Вболівальники, не сумуйте, ми скоро знову побачимось. І ще раз повторюся, життя на цьому не закінчується", – зазначив Андрес Ескобар в інтерв’ю газеті "El Tiempe" невдовзі після вильоту Колумбії з чемпіонату світу 1994 року. На жаль, захисник помилився. Йому залишилося жити якихось 5 днів…

Збірна Колумбії вважалася одним з головних фаворитів американського мундіалю. Їй пророкували мінімум півфінал. А король футболу брав ще вище. На його думку Лос Кафетерос мали взяти титул. На початку 1990-х до слів Пеле ще дослухалися. Це зараз все змінилося. Фаворити мундіалів моляться про те, щоб бразилець не напророчив їм чемпіонство, адже після цього на турнір можна не їхати, оскільки про трофей можна забути. В 1994 році Пеле мав усі підстави для того, щоб передбачити колумбійцям довгу подорож американськими полями. Так, Колумбія вийшла на чемпіонат світу з першого місця в групі, залишивши з носом саму Аргентину. Лос Кафетерос двічі перемогли альбіселесте. Особливо вражаючою вийшла друга вікторія. Аргентинцям, щоб повернути собі законне перше місце, було потрібно просто перемогти в рідних стінах колумбійців. Практично ніхто не сумнівався в тріумфі фаворита, а багато аналітиків схилялися до того, що на полі "Естадіо Монументаль" бути розгрому. Й вони майже не помилися. Розгром дійсно трапився. Щоправда, повну сітку м’ячів витягнули не гості, а господарі. Золотий склад збірної Колумбії пройшовся катком по срібній команді – 5:0.

Так що Аргентина теж могла б опинитися на місці Ямайки у відомому хіті гурту "Чайф". Напередодні американського мундіалю Лос Кафетерос перебували в фантастичній формі, програвши лише один з 26 матчів. Проте в середині 90-х в Колумбії було дуже важко концентруватися лише на футболі.

2 грудня 1993 року колумбійський спецназ вбив Пабло Ескобара (існує версія, що він покінчив життя самогубством). Ця смерть розділила суспільство надвоє. Хтось дякував Богові за те, що він допоміг вбити диявола. А хтось проклинав поліцію, за те, що вони вбили святого Пабло. В тих, хто намагався виліпити з Ескобара кумира, навіть висіли ікони з зображенням Ель Патрона. Насправді колумбійський Робін Гуд робив тільки те, що було йому на руку. Так, він одного разу збудував цілий квартал для бідняків, який назвали на честь Ескобара. З мешканців цього району наркобарон згодом набирав бійців для своєї імперії, які займалися збутом кокаїну, віддячували свинцем тим, хто не хотів брати срібло та воювали зі смертельним ворогом – картелем з Калі. Але давайте залишимо Пабло та повернемось до Андреса (До речі, Football.ua планує написати матеріал про колумбійський наркофутбол, не пропустіть).

Андрес народився в одному з найбільш небезпечних міст на Землі, в Медельїні. Квартал, в якому жила сім’я Ескобарів, нічим не відрізнявся від інших середньостатистичних районів кримінальної столиці Колумбії. 80 вбивств на тиждень вважалися в Медельїні звичною справою. Більшість підлітків мріяли про кар’єру кіллера чи наркоторговця, оскільки в Колумбії влада належала тим, хто мав зброю або гроші. Проте Андрес був не таким. Він мріяв стати футболістом або ж здобути вищу освіту та в подальшому знайти собі хорошу роботу. Андрес завжди відзначав, що не опинився за ґратами завдяки матері. "Я зростав у віруючій родині. Щодня напередодні відвідин школи я йшов з мамою до церкви. На жаль, вона захворіла на рак та невдовзі померла. Спочатку, втративши свого ангела-охоронця, мені було вкрай непросто, адже мені її дуже бракувало. Впоратись з гнітючими думками мені допоміг футбол". Серед своїх однолітків Ескобар виділявся неймовірною витривалістю. Його сестра Марія Естер відзначала, що навіть зігравши за день 4 повноцінних матчі, він зовсім не втомлювався. Також фірмовим знаком Андреса була дуже коректна гра, він ніколи не вдавався до брутальних прийомів, на відміну від більшості своїх колег по команді. За це Ескобар й отримав прізвисько "футбольний джентльмен".

У 20-річному віці Андрес попав в поле зору скаутів головного тодішнього колумбійського клубу Атлетіко Насьйональ.

Цю медельїнську команду взяв під своє крило всемогутній Пабло Ескобар. Не дивно, що невдовзі до неї прийшли великі успіхи. В 1989 році Атлетіко виграло Копа Лібертадорес. Після цього на всіх його гравців почав падати золотий дощ. Але Андрес під різними приводами відмовлявся від цінних подарунків та десятків тисяч доларів, якими його хотів ощасливити однофамілець. Андрес чудово знав, що це криваві гроші, а тому не хотів мати з ними нічого спільного. Також Ескобар розповідав сестрі, що не мав жодного бажання ходити на зустрічі з наркобароном, але в нього просто не існувало іншого виходу. Андрес розумів, що Пабло зовсім не жартував, коли казав: "Вважайте мене богом. Тому що якщо мені видається, що хтось повинен померти, то він помирає в той же день". На відміну від наркобаронів, які ніколи нічого не робили просто так, Андрес робив хороші справи, оскільки по-іншому не міг. Він дякував Богу за черговий прожитий день та допомагав злиденним, не даючи їм втратити надію. Інколи Андрес жертвував свою місячну зарплатню на потреби вбогих. Також він заснував стипендію, яку отримували найталановитіші юні футболісти та школярі Медельїну.

"Ті жахіття, які відбуваються на вулицях Медельїну та Боготи, не дають мені як слід сконцентруватися на футболі. Але я намагаюся знаходити натхнення в хороших речах. Так, я стараюся викроїти кілька годин для читання Біблії. Закладками в Священній книзі мені слугують світлини матері та нареченої Памели. Побачивши їх, я посміхаюся та хоча б на якийсь час забуваю про кров, яке тече вулицями наших міст", – розповідав Андрес. Достоєвський вважав, що краса врятує світ, а Андрес цю місію покладав на футбол. Напередодні відльоту на чемпіонат світу в США захисник в одному з інтерв’ю зазначив: "Я сподіваюся, що футбол  допоможе припинити війну на колумбійських вулицях. І ми викладемось на 100 відсотків, щоб виступити на мундіалі якомога краще". Фанати кавових теж розраховували на вдалий виступ збірної в США. І, на жаль, не лише вони. Наркобарони не хотіли змарнувати нагоду зірвати чималенький куш, поставивши на перемоги Колумбії мільйони доларів. Брати Орехуело, які посіли колумбійський кокаїновий трон після того як Пабло Ескобара поглинуло пекло, для того, щоб збільшити ймовірність виграшу, послали своїх посіпак на зустріч з гравцями Лос Кафетерос та попередили: "Якщо ви добре зіграєте, то ми вас озолотимо. А якщо програєте… Краще, щоб ви про це ніколи не довідались". Очевидно, що таке стимулювання гравців мало протилежний ефект та сплутало ноги героям кваліфікації: "Напередодні першого матчу на чемпіонаті світу ми були наляканими та тремтіли від страху. Ми боялися програти, адже знали, що тоді нам не уникнути кари наркобаронів", – розповідав Фаустіно Аспрілья.

Не дивно, що дебютний колумбійський млинець виявився глевким. Латиноамериканці програли румунам 1:3. В Колумбії чимало впливових гравців втратили мільйони і вони вирішили помститися футболістам, які підвели їх. Першим від рук мафіозі постраждав захисник Луїс Еррера. Його брат "випадково" загинув в автокатастрофі, а маленького сина викрали. Невдовзі Луїсу зателефонували: "Не переживай, невдовзі твій малий буде вдома. Сподіваємось, в наступних іграх ти зіграєш краще, ніж в першому матчі". Попри те, що хлопчика дійсно відпустили, Еррері стало не до футболу: "Я був повністю розбитим. На щастя, поряд зі мною виявився Ескобар. Тієї ночі, коли я не знав, де мій син, він ні на мить не відходив від мене. Андрес не дав мені капітулювати і лише завдяки йому я залишився в збірній. Ескобар переконав мене, що справжні вболівальники на батьківщині розраховують на мене".

Колумбійські фанати небезпідставно вважали, що поразка в першому матчі ще не ставила хрест на турнірних перспективах кавових. Матч з слабкою збірною США виглядав ідеальним для того, щоб змити ганебну пляму на репутації команди. Півзахисник Леонель Альварес теж не сумнівався в перемозі: "Ми зіграли з ними сотні товариських матчів та завжди вигравали". Мабуть, латиноамериканці легко б здолали янкі. Але тут знову не обійшлося без елементів магічного реалізму, характерного для Колумбії. За кілька годин до ключового матчу в номері півзахисника Габріеля Гомеса пролунав дзвінок: "Якщо ти сьогодні гратимеш, то загинеш", – сказав невідомий голос. Габріель став одним з антигероїв провального матчу з румунами й мафіозні боси вважали, що через нього вони втратили мільйони в букмекерських конторах. "Я не уявляв своєї команди без Габріеля. Він був ключовим гравцем, але, коли до мене кілька разів зателефонували та почали погрожувати: "Якщо ти виставиш на поле Гомеса в матчі з США, то ми розстріляємо всіх гравців нашої збірної", я вирішив не гратися з вогнем, адже знав, що ці хлопці не звикли кидати слів на вітер. Тому Гомес так й не з’явився на полі в грі з США", – пояснював тренер Франсіско Матурана. Після цих дзвінків посмішки на вустах колумбійців, наче рукою зняло, натомість в збірній Колумбії запанувала гробова тиша. Як тільки футболісти з’явилися в підтрибунних приміщеннях, стало очевидно, що латиноамериканцям в матчі з господарями чемпіонату світу нічого хорошого не світить. По обличчях янкі було видно, що вони налаштовані на гру, як на останній бій, а колумбійці йшли на газон, як на страту, а в очах топ-снайпера команди Фаустіно Аспрільї стояли сльози. "Я ніколи не відчував такого великого напруження як напередодні гри з США. Я дуже боявся", – розповідав форвард.

Матч розпочався під диктовку колумбійців. Видавалося, що їм таки вдалося перебороти страх й вони покинуть поле зі щитом. Проте час йшов, а м’яч, мов зачарований, не хотів залітати в ворота Меоли. І ось на 35-й хвилині колумбійці забили. На жаль, у власні ворота. Капітан команди Андрес Ескобар намагався перехопити пас Джона Харкеса, але натомість відправив круглого в сітку власних воріт. Андрес довго не міг повірити в те, що трапилось та безсило лежав на газоні, обхопивши голову руками. Це був перший  (і останній) автогол в кар’єрі Ескобара.

На батьківщині фанати лютували та обливали брудом захисника. В родині футболіста готувалися до найгіршого, проте намагалися цього не показувати. Однак істина вкотре промовила вустами дитини. 9-річний племінник Андреса сказав, те, про, що боялися говорити дорослі: "Мамо, тепер вони вб’ють дядька". Мати намагалася заспокоїти сина, проте це у неї виходило не надто переконливо: "Люди не вбивають за такі дрібниці. Це ж просто футбол. Не переживай, всі в Колумбії люблять Андреса".

Лос Кафетерос на змогли повернути хід поєдинку на 180 градусів та програли 1:2. Після чергового бублика в одного з фаворитів мундіалю залишалися лише теоретичні шанси на продовження боротьби, які було майже нереально втілити на практиці. Після фінального свистка Андрес мав такий вигляд, мов його з хреста зняли, партнери намагалися підтримати Ескобара, але це не надто допомагало: "Він робив свою роботу. Йому просто не пощастило в  тому епізоді. Я бачив його обличчя після автоголу. Я прочитав на ньому не лише великий біль, але й найгірші передчуття щодо свого майбутнього", – розповідав півзахисник Ернан Гавірія. На прощання Колумбія грюкнула дверима, здолавши швейцарців 2:0. Однак цього виявилось замало. Потенційним тріумфаторам мундіалю довелося йти у незаплановану відпустку вже по завершенні групового етапу. На одній зі своїх останніх прес-конференцій Андрес зазначив: "Мені дуже прикро за те, що ми підвели наших вболівальників. Я хочу вибачитись в першу чергу не за автогол, а за те, що Колумбія виявилась блідою тінню тієї команди, яка громила Аргентину".

Повернувшись до Медельїну, Андрес досить швидко забув про американські негаразди та насолоджувався життям в обіймах своєї нареченої, з якою планував одружитися через місяць. Він вже не вірив в те, що футбол зможе зупинити насильство в Колумбії, а тому вирішив прийняти пропозицію Мілану та бачив себе в червоно-чорній формі. Проте реальність виявилася набагато жахливішою. "Він часто отримував погрози, але ніколи серйозно ними не переймався. Андрес був молодим та жив на повну. Він мріяв про дітей та новий будинок. І все так би й було, якщо б мені вдалося тієї фатальної ночі переконати його залишитись вдома…",  –  розповідала Памела. 1 липня 1994 року Ескобар захотів розвіятись та вирушив в один з нічних клубів Медельїну. Це був його перший вихід в люди, відтоді, як він повернувся з США. Матурана благав Андреса взяти приклад з інших гравців Лос Кафетерос та до пори до часу зачаїтися, поки післямундіальні пристрасті не вщухнуть: "Я говорив йому, що прогулянка вулицями може бути дуже небезпечною. Та нагадав, що в Медельїні ніколи не звикли вирішувати конфлікти кулаками. Тут руки автоматично тягнуться за пістолетом. Однак Андрес лише розсміявся, зазначивши, що більше не буде переховуватись, наче якийсь злочинець. Він сказав, що хоче поспілкуватися з простими колумбійськими людьми".

Переступивши поріг клубу, Андрес одразу став мішенню для численних відвідувачів цього закладу. Вони постійно ображали Ескобара, а один з них навіть презентував захиснику компаса, який мав допомогти захиснику більше не плутати свої ворота з чужими. Близько 3-ї ночі Андрес не витримав обструкції та пішов на стоянку за автомобілем. Проте там Ескобар потрапив з вогню критики в справжнє полум’я. На парковці на футболіста чекали троє чоловіків з характерною зовнішністю. "Що ти тут забув, педик?", – запитав один з них. Потім почалася штовханина. Раптом в руках незнайомця блиснув пістолет. Він 6 разів вистрілив в Андреса, супроводжуючи кожен постріл протяжним криком "Гооооол!", копіюючи латиноамериканських коментаторів. Поки Андрес стікав кров’ю, вбивці встигли сісти в пікап та зникнути з місця злочину. Викликана свідками швидка їхала занадто довго і через 45 хвилин боротьби за життя Андрес Ескобар програв свій останній  та найважливіший тайм.

Досить швидко, як для Колумбії, вдалося знайти власників пікапу. Ними виявились брати Галлон, відомі наркодилери. Але ці "невинні ягнята" так і не опинилися на лаві підсудних. Колумбійський магічний реалізм вкотре нагадав про себе. Невдовзі в поліцію прийшов Умберто Муньос, який працював в службі охорони Медельїнського картелю. Він зізнався у вбивстві Андреса Есобара. Насправді, більшість фактів свідчать про те, що Муньоса змусили взяти чужий злочин на себе. Він отримав 43 роки ув’язнення, з яких відсидів лише 11. Вбивці скоротили термін за зразкову поведінку. Наречена Андреса так прокоментувала таку гуманність колумбійського суду: "В кожній цивілізованій країні вбивця отримує довічне ув’язнення. А в нас його відпускають вже через 11 років. Вбивця і зразкова поведінка – важко знайти більший нонсенс".

В останню путь Андреса Ескобара проводжали близько 120 тисяч осіб. Таке людське море не збиралося на похороні в Медельїні відтоді, коли ховали… Пабло Ескобара. Промову над тілом Андреса виголосив президент Цезар Гавірія, який зазначив, що гравець став жертвою абсурдного насилля. "Якщо б футбол в Колумбії був би просто грою, то Андрес зараз міг би бути живим. Хоча, не факт. Наше суспільство вважає, що саме футбол вбив Андреса. Я ж це бачу дещо по-іншому. Ескобар був футболістом, якого вбило наше суспільство", – стверджував Матурана. Найвідоміший кіллер імперії Пабло Ескобара Попай зазначив, що автогол теж не має нічого спільного з вбивством Андреса. "Просто він необережно вступив в конфлікт з людьми, яких слід було обходити десятою дорогою". До речі, моряк, який зізнався в тому, що відправив на той світ 250 людей, тепер насолоджується життям на свободі. Він відсидів у в’язниці лише 23 роки і 3 місяці. Такі колумбійські реалії.

Андрес Ескобар намагався зробити цей світ кращим і це в нього прекрасно виходило. Він ще міг здійснити багато хороших справ, якщо б не злощасних 6 куль, які обірвали його життя. Недарма кажуть, що найкращі люди помирають молодими. Однак безстрашний колумбійський футболіст житиме вічно в наших серцях, адже ми завжди пам’ятатимемо Андреса, який був абсолютною протилежністю свого кривавого однофамільця.

Володимир Войтюк, Football.ua