Футбольні мундіалі. Частина ХVІІ. Коли еквадорець судив нашу гру з корейцями, він явно був під кайфом
Вересень 2010 року. В Нью-Йоркському аеропорту імені Джона Кеннеді працівникам управління по боротьбі з наркотиками впав в око чоловік, який виглядав дуже нервовим, а з його лоба градом котився піт. До того ж, його живіт нагадував барабан, а ноги – колоди. Коли копи взяли підозрюваного під білі рученьки, то зрозуміли, що не помилились. В пакетиках, прикріплених до живота та гомілок мужчини поліцейські виявили 6 кілограмів героїну. Цього чоловіка звали Байрон Морено.
Він народився в столиці Еквадору Кіто в 1969 році. Після закінчення юридичного факультету Байрон вирішив спробувати себе на суддівській ниві. Кар’єра Морено розпочалася краще не придумаєш. Він йшов до суддівського Олімпу семимильними кроками. 1996 рік – міжнародний арбітр, 1997 – дебют на Копа Амеріка, 1999 – чемпіонат світу U-17. На батьківщині Байрон мав славу безкомпромісного рефері, який роздавав гірчичники направо і наліво та досить часто запалював перед грубіянами червоне світло. Матчі, які обслуговував Морено, практично завжди пробивали тотал більше за числом карток. Еквадорець зізнавався, що хотів бути схожим на аргентинського арбітра Гораціо Елісондо, найвищим досягненням якого став фінал мундіалю 2006 року між Францією та Італією. «Піком» кар’єри Байрона також став матч за участю Скуадри Адзурри. Проте емоції після цієї гри були для Італії кардинально протилежними від тих, які вони відчули на Олімпійському стадіоні в Берліні. До речі, в Еквадорі Байрон отримав прізвисько «Справедливий», що, зважаючи на його подальшу кар’єру, нагадувало поганий жарт.
У 2002 році на еквадорського «студента» чекав найважчий екзамен в житті. Який він, на жаль, провалив. Хоча спочатку ніщо не віщувало біди. Байрон став одним з 6-ти кращих арбітрів, яких КОНМЕБОЛ преміював поїздкою на мундіаль. Морено ставив перед собою амбіційні цілі. Він бачив себе головним суддею фіналу. Але не так сталося, як гадалося. Перший матч Байрон провів ідеально. В цій грі трапилася одна з багатьох сенсацій чемпіонату світу 2002 – збірна США шокувала Португалію 3:2. Але в піренейців не було жодних претензій до арбітра. Вони чудово розуміли, що заплатили дорогу ціну за те, що хотіли закидати янкі шапками.
Організатори чемпіонату світу гідно оцінили роботу Морено в дебютній грі та призначили його на матч 1/8 фіналу між Південною Кореєю та Італією. Одні з господарів мундіалю вийшли в перший раунд плей-оф, залишивши з носом США, Португалію та Польщу. Однак тріумф корейців в групі залишив неприємний присмак. Практично в кожному матчі люди в чорному протягували їм руку допомоги. Так, в грі з янкі німець Урс Маєр призначив сумнівне пенальті в ворота американців, яке, щоправда, господарі не реалізували. А в заключному матчі групового турніру корейці добили португальців лише після того, як європейці залишились вдев’ятьох. Італійці на цьому мундіалі теж не вражали. Не без посмішки Фортуни вони потрапили в 1/8 фіналу. Однак на цьому фарт апеннінців закінчився. Чи, як стверджують самі італійці, насправді, корейці купили ручного арбітра, який судив в один бік.
Коли за декілька годин до стартового свистка тренер триразових чемпіонів світу Джованні Трапаттоні довідався про те, що в першому матчі дня японці вилетіли з турніру, то йому почали лізти в голову погані думки: «Дуже шкода, що Японія програла. Тепер на чемпіонаті залишились лише одні господарі. Думаю, що нам буде вкрай непросто. Судді будуть тягнути корейців». Інтуїція не підвела Трапа. Арбітр Морено разом з Ан Джон Хваном стали MVP поєдинку.
Вже з перших хвилин матчу еквадорець почав робити свою чорну справу. Не встигла секундна стрілка зробити і 5 повних обертів, як Байрон поставив дуже сумнівне пенальті після фолу Пануччі. Крістіан трішки прихопив азіата за футболку у власному штрафному майданчику, а той впав, мов підкошений. Таких одинадцятиметрових можна ставити десятками в кожному матчі. Проте «справедливий» еквадорець вирішив проявити принциповість та вказав на точку. Однак італійці недовго сумували – Буффон вкотре врятував Скуадру Адзурру, парирувавши удар Ана.
Натхненна сейвом Джиджи, Італія поперла вперед. На 18-й хвилині Вієрі замкнув подачу Тотті. Після цього Скуадра Адзурра подумала, що справу зроблено та вибудувала біля своїх воріт непробивний мур. Корейці володіли ініціативою, але створити щось небезпечне біля воріт Буффона в них не виходило. Воїни Теджу просто билися головою об стіну без особливого успіху. Проте корейці з приємністю для себе відзначили, що їх сьогодні на полі 12, а не 11. Морено закривав очі на брудну гру азіатів. А ось коли італійці ледь торкалися господарів, суддя нагадував, що у нього є свисток. Після одного з брутальних фолів, внаслідок якого Дзамбротті довелося залишити поле, Трапаттоні розійшовся не на жарт. Він копнув флягу з водою та накинувся на арбітра. Хоча, якщо бути чесним до кінця, Трап за виліт Італії повинен подякувати й самому собі. Вже на 61-й хвилині, замінивши Дель П’єро на Гаттузо, алленаторе перейшов на Сталінград. Можливо, якщо б Пінтуріккіо залишився на полі, то зміг би намалювати результативну контратаку, і тоді навіть Морено не зміг би нічого вдіяти. На 88-й хвилині Трапа покарали за боягузливу гру. Біда прийшла звідти, звідки він не чекав. Пануччі подарував мяч Соль Гі Хьону, який з кількох метрів розстріляв Буффона. Вже в наступній атаці Скуадра Адзурра могла нокаутувати корейців, які захопилися святкуванням, а тому не встигли повернутися в оборону. Крістіан Вієрі потім так і не зміг пояснити, як він не влучив в ворота з трьох метрів.
Овертайм перетворився на цирк одного блазня – «непідкупного» Байрона Морено. Кінець першого додаткового тайму. Тотті видає слаломний прохід, який зупиняє один з корейських захисників за допомогою фолу. Суддя одразу мчить в штрафний. Франческо впевнений, що арбітр вкаже на одинадцятиметровий. Проте еквадорець «все бачив» і показує Тотті жовту картку, яка для нього виявилась другою.
Цей епізод переповнив чашу терпіння Трапаттоні. Тренер побіг до монітору, який знаходився неподалік від лави запасних, щоб як слід вивчити момент з падінням Тотті. Перегляд переконав Трапа в тому, що Морено не помітив пенальті. Розлючений Джованні почав гатити кулаком в плексиглас, за яким стояли офіційні особи FIFA. З вуст Джованні злітали слова, які дуже б не сподобались його сестрі-монашці. Ця благодійність з боку Морено ледь не вилізла господарям боком. Гаттузо, скориставшись помилкою Соль Гі Хьона, вискочив на побачення з Лі Вун Чже. Але голкіпер впорався з пострілом Дженнаро. А якби на місці Гаттузо був Дель П’єро? Даміано Томмазі теж міг принести перемогу Скуадрі Адзуррі, але люди в чорному знову сказали своє вагоме слово. Вони висмоктали з пальця офсайд. Трапаттоні на тренерській лаві продовжував метати громи та блискавки. На 117-й хвилині для Скуадри Адзурри трапилось непоправне. Ан Джон Хван перестрибнув Мальдіні та відправив Італію додому.
Паоло не шкодувала епітетів на адресу Морено: «Дуже шкода, що мій останній матч в кар’єрі вийшов таким. Я дуже довго грав в футбол. І практично ніколи не критикував арбітрів. Але такого я ще не бачив. Цей негідник пустився берега та тягнув Корею за вуха. Це якась змова! Перед матчем доброзичливий Томмазі подав арбітру руку, але той відмовився її потиснути. А що творили з Дзамброттою. Вони били його, поки не добили. Апогеєм сольного виступу Морено стала червона картка Тотті. Суддя знаходився в 50-и метрах від місця злочину і аж ніяк не міг щось бачити».
Крістіан Пануччі теж пройшовся по еквадорцю: «Його призначили на наш матч, поставивши перед ним одне конкретне завдання – вибити Італію. Він зовсім не схожий на суддю. Якщо ви уважно подивитесь на зовнішність Морено, то побачите, що він занадто товстий, щоб бути арбітром». І дійсно, Байрон швидше скидався на чиновника з великим черевцем, який не вилазить з крісла. Звичайно, у вільний час такі «атлети» теж можуть судити футбольні матчі, але хіба що на рівні чемпіонату району. «Гадзетта делло Спорт» присвоїла еквадорцю титул «Найгірший суддя в історії». «Корр’єре делла Сера» теж вставила своїх 5 копійок: «Італію просто викинули з цього брудного турніру, де арбітри виконують роль кіллерів. Жодна з команд за всю історію чемпіонатів світу настільки сильно не страждала від несправедливості, як ми на цьому мундіалі» (італійці чомусь швидко забули чемпіонат світу 1934 року, де арбітри явно тягнули Скуадру Адзурру).
Багато футбольних експертів (в першу чергу італійців) пояснювали такий яскравий перформанс Байрона не лише його слабким рівнем, а й тим, що він свідомо тягнув господарів в чвертьфінал. Знову дамо слово Пануччі: «Судити в чемпіонаті Еквадору та на чемпіонаті світу – дві великих різниці. Але більшу частину вини за цю ганьбу має взяти на себе FIFA, яка призначила його на цей матч». Зепп Блаттер, як завжди, намагався вмити руки: «Я б не судив Байрона дуже строго. Пам’ятайте, що він просто людина, а людям властиво помилятися». Однак чвертьфінал між Кореєю та Іспанією підкинув аргументів на шальку терезів Пануччі. В ньому єгипетському арбітру Гамалю Аль-Гандуру та його здібним помічникам з таких «футбольних» країн, як Уганда та Тринідад і Тобаго вдалося зробити неможливе – переплюнути Морено. Після «ідеального» суддівства цих негідників ще одному фавориту мундіалю довелося пакувати валізи, а Корея святкувала історичний успіх – вихід в четвірку кращих команд світу. Важко уявити, що такі кишенькові судді могли бути не в часи легендарного мундіалю Муссоліні, а в цивілізованому XXI столітті. Але давайте повернемося до нашого «героя».
По завершенні мундіалю 2002 року найпопулярнішим в Італії став такий анекдот. Хлопчик приходить в спортивний магазин, щоб купити футболку збірної Південної Кореї. Продавець запитує: «Вам потрібна версія для футболістів чи для рефері?». Папараці продовжували переслідувати Морено. Так, одна з газет написала про те, що він придбав собі розкішне авто, яке йому було не по кишені.
Морено відкидав усі закиди на свою адресу: «Так. Я придбав машину. Але це не Ferrari, а скромний Оpel Corsa, за який я виклав лише 10 000 доларів, що вдвічі менше від мого гонорару за роботу на мундіалі. Те, що мене підкупили – брудна брехня. Ніколи в моїй кар’єрі ніхто не звертався до мене з такою ганебною пропозицією. Якщо ж хтось таки спробує, то я його розчарую. Моя відповідь буде: «Ні!»»
У 2003 році Морено знову гучно заявив про себе. Під час матчу між ЛДУ(Кіто) та Барселоною (Гуаякіль) Байрон був на висоті. На 89-й хвилині він дав фінальний свисток, зіславшись на травму. Однак невдовзі «вилікувався» та продовжив матч, додавши до нього 6 хвилин. Та навіть цього найгіршому судді виявилось замало, і гра закінчилась лише на 103 хвилині. Коли Морено дав свій перший фінальний свисток Барселона перемагала з рахунком 3:2. А ось після контрольного свистка ЛДУ тріумфувало 4:3. Один з голів еквадорець зарахував, попри те, що боковий сигналізував офсайд. В післяматчевому протоколі Байрон записав, що всі м’ячі вклалися у регламентовані 90 хвилин. Чому Морено настільки симпатизував ЛДУ? Еквадорці швидко викрили цей секрет Полішинеля. Арбітр балотувався в один з органів самоврядування в … Кіто. Байрон ліз в політику під оригінальним слоганом: «Я покажу червону картку корупції»
Навіть рідна федерація вже не могла дивитися крізь пальці на витівки Морено. Його дискваліфікували на 20 турів. Еквадорці думали, що цього терміну Байрону буде достатньо, аби взятися за розум та почати робити свою роботу як слід. Та, як відомо, добрими намірами вимощена дорога в пекло. В дебютному матчі після відбуття дискваліфікації Морено знову забув неписане правило: хороший суддя на полі повинен бути непомітним. Байрон вже не симпатизував командам з Кіто, оскільки на виборах спіймав облизня. Це на власній шкірі відчуло Депортіво, футболістам якого Байрон показав три червоні картки. В червні 2003 року Морено нарешті прийняв одне з небагатьох вірних рішень в своєму житті. Він вирішив повісити свисток на цвях. На жаль, Байрон так і не зрозумів, що суддівство – це не його, і у своєму прощальному слові накинувся на еквадорських футбольних чиновників: «Вони зруйнували мою кар’єру. Я дуже добре роблю свою роботу. А що отримую натомість – одні з найгірших оцінок. З такими балами в мене немає шансів поїхати на наступний мундіаль, а рівень нашого чемпіонату я вже давно переріс. Тож не бачу сенсу продовжувати. Але я йду на пенсію з високо піднятою головою. Краще померти стоячи, ніж жити на колінах».
На момент завершення кар’єри Байрону виповнилося лише 34. Страшно подумати, що він встиг би накоїти, якщо б продовжував судити ще років 10. Підбитий на злеті Морено став справжнім селебріті в Еквадорі. Він працював футбольним експертом на телебаченні та радіо. Згодом Байрона запросили в Італію на зйомки кількох розважальних шоу, де він грав невдаху-суддю, тобто самого себе.
В лютому 2004 року Морено вирішив відвідати Carnevale di Cento в Феррарі. Це було дуже невдале рішення. Злочинця швидко впізнали. Його почали ображати та обстрілювати яйцями. На щастя, неподалік опинилися карабінери, які врятували Байрона від суду Лінча.
З часом про Морено почали забувати. Його більше ніхто не запрошував ні на роль футбольного експерта, ні на роль паяца. Фінанси Байрона почали співати романси. Преса писала про те, що екс-суддя підсів на наркотики. На доказ своїх слів папараці наводили той факт, що він побив до півсмерті свою маму. Вже знайома вам історія, яка трапилась в Нью-Йоркському аеропорту, довела, що інформація про наркотичну залежність Морено зовсім не була газетною качкою. Старі друзі-злочинці не забули Байрона. Він отримав лише 2,5 роки ув’язнення і це при тому, що cпочатку йому світила десятка. Коли Буффон довідався про проблеми Морено, то зазначив: «6 кілограмів наркотиків? Ого. Але, я не бачу в цьому нічого дивного. Коли еквадорець судив нашу гру з корейцями, він явно був під кайфом».
Володимир Войтюк, Football.ua