Опаленные солнцем. Гарринча. Часть ІІ
Ви бачите, хлопці, цю праву смугу поля – від нашого штрафного майданчика і аж до воріт суперника. Сюди, на правий фланг, я нікому з вас не дозволяю пхати свого носа. Це – коридор Мане Гаррінчі. Всі інші повинні грати в центрі та зліва. До Мане і близько не смійте підходити. Нехай робить все, що забажає, а ваша справа – чекати від нього пас та бити по воротах…
Жоан Салданья.
…Нікуди не поїхав. Після всіх попередніх спроб пройти відбір в професійні клуби Гаррінча був дуже розчарованим. Та не хотів чути, як його вкотре називатимуть калікою, а вболівальники кричатимуть, що йому місце в цирку, а не на футбольному полі. До того ж він тепер став сімейним – у 1952 році Мане одружився зі своєю подругою дитинства – Наїр. Дружині було лише 16 років. Чому молодята так поспішили з одруженням? Причина банальна – їхнє платонічне кохання досить швидко перейшло в більш інтимну фазу. А хто з них думав про якусь контрацепцію? Незабаром Наїр завагітніла і тут Мане стало страшно, адже він виявився зовсім не готовим брати на себе будь-які обов’язки. Гаррінча спитав поради в тата, але той грюкнув кулаком по столі та зауважив: "За свої вчинки потрібно відповідати". Ось таким було батьківське благословення. Ледве нашкрябали грошей на костюм для Мануеля, а наречена одягнула повсякденну сукню. "Весільна подорож" полягала в тому, що Гаррінча переселився в дім тестя. Через 7 з половиною тижнів народилася дочка – Терезінья.
Правда від того, що Мане став сімейним – його спосіб життя зовсім не змінився. Він так само, як і раніше: інколи ходив на фабрику, де нічого не робив, а лише спав; зачаровував вболівальників грою за Пау Гранде; бігав у футбол з друзями; ходив на полювання і рибалку та завершував свій день походами в бар. Крім цього, він збільшував поголів’я рогатих чоловіків у військовій частині. Деякі з офіцерів приділяли набагато більше уваги військовій службі, ніж своїм дружинам. І цим користувався Мане. Вам потрібне кохання? Гаррінча завжди готовий допомогти. Для нього не існувало красивих і некрасивих жінок. Він готовий був переспати з кожною. А слава про нього, як пристрасного коханця, розлетілася по всій окрузі зі ще більшою швидкістю, ніж він мчав по своєму правому флангу. Для більшої мобільності, Мануель навіть позичив в брата дружини велосипед, аргументуючи це тим, що хоче покататися. Так він регулярно "катався" до військової частини і назад.
Мане дуже сильно пощастило, що страшна правда не розкрилася, адже якби офіцери довідались, що в них виросли роги, то його б спочатку розстріляли, а вже б потім взяли під арешт. І хто б тоді знав про футболіста Гаррінчу? І чи змогла б збірна Бразилії без нього виграти два чемпіонати світу з футболу? Крім інтиму, від своїх коханок Мане діставав динаміт, який використовував на рибалці. Грошей йому вистачало, він жив в тестя, який взяв на себе всі витрати по утриманню будинку. Мануель мав багато жінок та необмежений кредит в барі. Гаррінча був, як в раю і не думав, що його життя може бути кращим. Для чого йому було їхати в Ботафого?
Багато хто тепер не згадує про те, що спочатку Мануель зарекомендував себе на тренуванні молодіжної команди Ботафого. Після вистави від Мане, тренер молодіжки був дуже розчарований тим, що він не зможе грати за його команду, так як вже був "застарим". Хоча розумів, що місце Гаррінчі в основі клубу. Коли наступного дня Мане побачив тренер Ботафого Жентіл Кардозо, то процідив крізь зуби до когось зі своїх помічників: "Сюди вже приходять грати навіть каліки". Коли наставник запитав в Мануеля: "Чим ти синку граєш у футбол?", той простодушно відповів: "м’ячем". Взагалі-то про це легендарне тренування існує стільки розповідей "очевидців", що складається враження, ніби на ньому була присутня половина Ріо. Тренер дивлячись на ноги Гаррінчі розумів, що ті хто рекомендував йому цього гравця були п’яні. Він же кульгає при ходьбі, про який футбол може йти мова?
Проте так і бути: вирішив спробувати і поставив проти нього самого Нілтона Сантоса – лівого захисника збірної Бразилії. Але звідки міг знати Мане, що проти нього грає Нілтон. Селесао не приїжджала в Пау Гранде, а сам Мануель ніколи не відвідував футбольні матчі в якості глядача. Він мав набагато приємніші способи для того, щоб провести свій вільний час, аніж спостерігати за тим, що вважав просто забавою. Правда Сантос тоді був не в формі. До його весілля залишалося 20 днів і Нілтон насолоджувався останніми секундами холостяцької свободи – відвідуючи майже всі розважальні заклади Копакабани. В них він розважався в товаристві прекрасних жіночок, до яких завжди мав велику слабкість. Напередодні того тренування він трішки переборщив з віскі і його мучило жахливе похмілля.
І тут наставник поставив проти нього якогось кривоногого гравця, через деякий час Сантос зрозумів, що він знаходиться на полі, а не вдома, схилившись над "білим другом". Те, що відбулося, коли м’яч дістався Гаррінчі зі сміхом згадували усі очевидці того тренування. Мане просто прокинув круглого між ніг захисника. З часом, ця легенда була розфарбована фантазією багатьох літописців бразильського футболу. І в їхніх розповідях Мане не дав захиснику Бразилії жодного шансу, постійно пошиваючи його в дурні. Насправді неодноразово Нілтон теж ефектно відбирав м’яч в Гаррінчі та обігрував його. В цілому між ними точилася рівна боротьба. І якраз цей паритет був дивовижним: простий, нікому невідомий, з кривими ногами, футболіст грав на рівних з основним оборонцем селесао. Після тренування масажист дорікав Гаррінчі за те, що він прокинув Сантосу між ніг: "Та ти хоч знаєш кого ти виставив клоуном? Це ж Нілтон. Якщо він на тебе образився, то ти можеш йти додому. Без його згоди в клуб не візьмуть навіть прачку… " Мануель відповів: "Та хіба я знав? В Пау-Гранде я завжди мотаю одного Жоана і він не ображається".
Керівництво, не гаючи ні миті, відразу вирішило підписати контракт з талантом. Для того, щоб виграти час, власники клубу дали Мануелю порожній листок, який той одразу підмахнув. Потім на цьому бланку вони вписали текст та розмір символічної зарплатні. За цю простодушність Мане дуже любив персонал клубу та часто нею користувався. Він грав за Ботафого, отримуючи за це сміхотворні гроші. До речі, Гаррінча навіть не знав футбольного лексикону: він говорив "пенаті", замість "пенальті" і "харв", замість "хав" у слові "хавбек". Коли хтось робив зауваження Мануелю, стосовно такого невігластва, то клубні боси за нього заступалися: "Ну і що, в футболі половина гравців, які розмовляють так само як і він, проте не показують на полі і половини того, що робить Гаррінча".
Журналісти теж бачили виставу Мане в протистоянні з Нілтоном і відразу почали вихваляти його подвиги у вечірніх випусках новин. Правда репортер однієї з газет вважав, що прізвище Гаррінча не підходить, адже воно є занадто жіночним. І до того ж, в Ріо була одна поважна панянка, яку в певних колах називали Гаррінчею. Тоді всі були в захопленні від успіхів жеребця Гуалічо і тому для підняття рейтингу видання Діаріо да Нойте Гаррінчу в статті, назвало Гуалічо.
З часом це прізвисько почало приживатися. Так в статтях присвячених кінному спорту часто можна було побачити жарти на адресу знаменитого жеребця, котрі були проілюстровані фотографіями Гаррінчі. Спортивні коментатори Одувалдо Коці та Валдір Амарал називали його виключно Гуалічо, а ось Луїс Мендез віддавав перевагу прізвиську Гаррінча. В результаті, слухаючи різні радіорепортажі можна було подумати, що один і той самий гол, забивали різні гравці. Сам Мане стверджував, що не хоче мати кінське ім’я та заявляв, що йому більше до вподоби Гаррінча. Закрив цю дискусію Жералдо Рамуалдо да Сілва, який написав, що немає жодної проблеми в тому, щоб називатися Гаррінчею, адже були в Бразилії гравці з прізвиськами: танцююча нога, 109, пугало.
25 червня 1953 року Мане уклав свій перший контракт, датований заднім числом – 15 червня. Його зарплатня становила приблизно 80 доларів на місяць та ще 27 доларів преміальних. Перехід Гаррінчі був оцінений в один велосипед. Так Ботафого заплатив ті ж 27 доларів першому офіційному власнику Мануеля, Серрано, а за ці гроші можна було купити ровер. Це найменша сума в історії футболу, яка була заплачена за гравця такого рівня. Хоча тоді в Бразилії були і кумедніші випадки. В складі Одинокої зірки грав голкіпер Ермеліндо, котрий платив за право виступати за клуб. Він був мільйонером та одним з найбагатших чоловіків Бразилії. Правда багатій виступав за команду дублерів та мріяв про той день, коли йому вдасться замінити основного кіпера Освалдо Балізу. Якось між ними відбувся наступний діалог:
Ермеліндо: "Моя мрія зайняти твоє місце".
Баліза: "А моя – твоє".
Статус гравця Ботафого практично не вплинув на його становище в Пау Гранде. Директор фабрики надав йому річну відпустку і, якщо б за цей термін в нього не склалося в Ріо, за Мане зберігалось робоче місце на підприємстві. Насправді дирекція щиро бажала йому успіху, але вони занадто добре знали Гаррінчу. Правда в Ботафого теж закривали очі на походеньки Мануеля… Ось як виглядав середньостатистичний робочий тиждень Гаррінчі: він грав за клуб в неділю, напивався до чортиків в понеділок, не приходив на тренування у вівторок, страждав від похмілля в середу, в четвер брав участь в тренуванні, в п’ятницю танцював і розважався на вечірці, субота йшла на відновлення, а в неділю він дарував радість народу на футбольному полі.
Мане з’явився в Одинокій зірці в потрібний момент, якраз тоді клуб шукав правого форварда, оскільки Мангаратіба явно не відповідав статусу Ботафого. Так, коли він отримував м’яч, то з трибун лунало: "Мангаратіба, тебе до телефону". В такий спосіб фанати показували, що вони не хочуть бачити цього форварда на полі. Дебютував Гаррінча в основі, в матчі проти клубу Бонсусессо, спочатку Ботафого програвав, але далі Мануель зробив хет-трик та зачарував вболівальників своєю грою. Мане з першого погляду закохав торсиду в свою гру.
Інколи він по декілька днів не з’являвся в клубі. Тоді представники клубу виїжджали в Пау-Гранде і могли його знайти чи то граючим в футбол з друзями, чи то в барі, чи то в товаристві чергової пасії. Якось на батьківщину Гаррінчі приїхав фотограф Мауріньо та знайшов його на річці: Мане разом з друзями смажив зловлену рибу. Спочатку розмова не клеїлася, товариство не мало бажання спілкуватися з набридливим папараці. Мауріньо, який був завзятим прихильником Ботафого, хотів дізнатися, як відноситься до футболу та клубу цей дивак Гаррінча. На що Мануель відповів: "Давайте займатися рибою і не говорити про серйозні справи". І протягнув фотографу почату пляшку кашаси… Мауріньо все-таки зробив кілька знімків Мане, які і стали основою першого фотозвіту про футболіста.
З перших ігор за Ботафого, Мане демонстрував футбол екстра класу. Він грав, як у себе в дворі – щиро, яскраво та видовищно. Мануель не знав проти кого виступає його команда – йому було все рівно, головне, що Гаррінча хотів – перемагати. Інколи він запитував: "З ким ми граємо? З Васку? Ну добре!". Футбол для нього був лише розвагою, він не ставився до нього серйозно: як до роботи чи джерела заробітку. Коли в нього з’являлися гроші, Мане їх просто спускав. Найважливішим для нього в грі було – дарувати радість народу і це в Гаррінчі чудово виходило. Незважаючи на потужну гру свого лідера, Одинока зірка не здобувала титулів... Аж поки керівництво не почало вкладати в клуб гроші: в 1956 році в команду перейшли форварди – Пауло Валентим та Куарентінья, через рік клуб підсилився Діді, Загалло, Амарілдо та Манга. В тому ж 1957 році Ботафого очолив Жоан Салданья. Ці інгредієнти дозволили команді виграти чемпіонат Ріо. У фіналі Мане забив гол та видав 4 результативних передачі, що і дозволило йому підняти над головою чемпіонський кубок.
Така гра не могла залишатися непоміченою для тренерів національної збірної. І Мануеля включили до списку футболістів, які мали поїхати на чемпіонат світу в Швеції. До речі, з цією країною пов’язана ще одна унікальна історія з життя Гаррінчі. Якось Ботафого перебував у Швеції на чергових футбольних гастролях. В невеличкому провінційному містечку, де команда зупинилася на ніч, Мане спокусив покоївку, яка прийшла прибрати номер. Гравців, як завжди розміщували в кімнатах по двоє, але сусід Мануеля відлучився за пивом, а Мане за ці 20 хвилин умудрився здійснити свою звичну та приємну справу. І це – не знаючи ні слова шведською. Проте він знав "мову кохання", яку він унаслідував від індіанців фулніо. Через декілька годин команда виїхала з міста, але тут Гаррінчі не пощастило, і те, що відбувалося потім було достойне пера Шекспіра. По-перше, виявилося, що подруга Мануеля була неповнолітньою, а по-друге, сталося те, що часто трапляється з недосвідченими дівами, котрі довіряють свою любов таким же одноліткам, або ж випадковим ловеласам – шведка завагітніла. Якби таке сталося в Бразилії, то ніхто б не відреагував на таку дрібницю. Але в Швеції розгорівся скандал: товариство одиноких матерів встановило по книзі реєстрації ім’я злісного злочинця та розгорнуло кампанію, яка мала на меті зловити та покарати Гаррінчу.
В Ріо почали надсилати численні листи з вимогою видати їм негідника, але хто в канцелярії бразильського футболу буде звертати увагу на такі дивні прохання, стосовно позашлюбних дітей з далекої Європи. І всі ці опуси ставали баскетбольними м’ячиками, які відправлялися у кошики для сміття. Незабаром в покоївки народився симпатичний метис. Це було дивовижне видовище – така смаглява дитинка серед нащадків вікінгів в кінці 1950-х років. Така подія лише додала натхнення шведським жіночкам. Проте, з їхніх намагань був такий же результат, як і від роботи тріо – лебідь, рак і щука. Аж тут Гаррінчі вкотре “зафартило”, Ботафого приїхав на товариський матч в те саме місто, де колись Мане здійснив свій маленький грішок. Його пов’язали просто біля трапу літака. Нічого не підозрюючого Мануеля відправили за грати. Пташка Гаррінча опинився в клітці. А шоковані клубні боси кинулися до місцевої влади за поясненнями такої дивної поведінки тутешніх стражів порядку. "І тут ми зрозуміли, що йому світить чималенький термін", – згадує Жоан Салданья.
Відразу влаштували судове засідання. Коли Мане пояснили в чому справа, він радісно засміявся, до цього часу в нього народжувалися лише дочки і тут – син. Нарешті!
Потім він запропонував "геніальне" рішення: "Давайте, я візьму цю дівчинку разом з дитиною в Ріо, куплю їй там квартиру. І буду відвідувати кілька разів на тиждень. А в інші дні буду жити зі своєю сім’єю". Після таких слів Гаррінчі, в Салданьї ледве не трапився інфаркт. Він лише встиг крикнути перекладачу, щоб той не перекладав судді цю "пропозицію". А то Мануелю ще б додали декілька років за полігамію. Нарешті одинокі матері зрозуміли, з ким вони мають справу, і махнули на Гаррінчу рукою. А той так і не допетрав, через що до нього придираються судді та старі мегери. Адже, на його думку, нічого страшного він не зробив. Мане сидів на лаві підсудних та простодушно посміхався…
Далі буде…
Владимир Войтюк, Football.ua