Мбаппе, Роналду, Ді Стефано та інші: чому фанати Реала освистують своїх зірок
Реал вчетверте в сезоні програв Барселоні, що вочевидь зводить з розуму фанатів Королівського клуба. Тому не дивуйтеся, коли 14 травня на Сантьяго Бернабеу у грі проти Мальорки почуєте, як фанати будуть освистувати свою команду.
Коли навіть Кіліан Мбаппе чує свист на Сантьяго Бернабеу, стає зрозуміло, наскільки вимогливими є вболівальники Реала. Мбаппе — чемпіон світу 2018 року і найкращий бомбардир мадридців у цьому сезоні — потрапив під шквал критики під час квітневої перемоги над Атлетіком (1:0). Це сталося після вильоту з Ліги чемпіонів на стадії чвертьфіналу, де Реал поступився Арсеналу.
І він далеко не єдиний. Свого часу фанати освистували і Кріштіану Роналду, і Ікера Касільяса, і навіть Альфредо ді Стефано.
Чому так відбувається і що це говорить про тиск, з яким стикаються гравці в Реалі?
В Англії футболістам "фукають", а в Іспанії їм свистять
Ця традиція йде глибше за футбол і має корені в іспанській кориді. Коли бій биків проходить невдало, публіка висловлює своє невдоволення саме свистом. І найбільше такої реакції — в Мадриді, де фанати історично більш вимогливі, ніж в інших містах Іспанії.
Задокументовані випадки свисту на матчах Реала датуються ще 1920-ми роками. Наприклад, нападник Гаспар Рубіо — один із перших, хто почув це на власному досвіді. Журналіст і історик Альберто Косін називав його "змінливим і конфліктним персонажем" — і згадував, як після самовільної поїздки до Куби й Мексики він повернувся до Мадрида в 1932-му й отримав "потужну порцію свисту", щойно вийшов на поле проти Атлетіка.
Але масові прояви невдоволення почалися в 1950-х — у першій великій епосі Реала, коли клуб виграв п’ять Кубків європейських чемпіонів поспіль.
Франсиско Хенто — єдиний футболіст, який вигравав цей турнір шість разів, аж до того моменту, коли до нього доєдналися Дані Карвахаль і Лука Модрич. Та на старті кар’єри в Мадриді йому було непросто. Швидкість Хенто була настільки шаленою, що він часто залишав м’яч позаду, і фанати виходили з себе через ці втрати. В якийсь момент клуб навіть розглядав варіант повернення гравця в Расінг, звідки його підписали. Врятував ситуацію Ді Стефано — особисто переконав президента Сантьяго Бернабеу не відмовлятись від таланта.
Але навіть сам Альфредо ді Стефано — найкращий бомбардир Реала свого часу, поки його не випередили Рауль, Роналду й Бензема — чув свист на рідному стадіоні. У грудні 1962-го вибухнув скандал через рекламу: на фото до жіночих панчіх Berkshire домалювали ноги до обличчя Ді Стефано зі слоганом: "Якби я була своєю дружиною — носила б тільки ці панчохи". У тодішній Іспанії, що жила під диктатурою Франко, така реклама викликала обурення — і Реал був змушений заплатити 150 000 песет (близько 900 євро сьогодні), щоб прибрати зображення. Та коли Ді Стефано знову вийшов на Бернабеу — його зустріли свистом. Він відповів двома голами, які принесли перемогу 3:2 над Атлетіком.
За словами Хорхе Вальдано — ексгравця, тренера і менеджера Реала, тиск на футболістів формується не тільки через уболівальників, а й через загальну атмосферу навколо клубу. Він і сам був об’єктом свисту в 1980-х.
"Це не тільки про публіку, а й про весь простір Реала — медіа, постійну увагу. Іноді навіть повернення в Аргентину було для мене полегшенням, — розповідає він. — У нас вдома друге місце на чемпіонаті світу вже вважалося провалом, але це не той тиск, як у Мадриді, де ти маєш жити в режимі постійної бойової готовності. Я завжди казав: гравці Реала біжать на полі, захищаючи себе".
"Я грав чотири або п’ять місяців, маючи весь стадіон проти себе, ще й журналіст Хосе Марія Гарсія постійно критикував мене по радіо. Але я не змінив стиль гри. І зрештою це був найкращий сезон у моєму житті: перемога в Ла Лізі, Кубку УЄФА й чемпіонаті світу 1986 року".
У тому ж десятилітті схоже пережив і ще один символ Реала — Мічел Гонсалес. Він був частиною легендарного покоління Кінта дель Буйтре — разом із Бутрагеньо та ще чотирма вихованцями клубу.
У червні 1989-го, під час матчу з Еспаньйолом, Мічел не витримав свисту й покинув поле. Хоча Реал вже забезпечив собі чемпіонство в Іспанії, фанати не пробачили виліт з Кубка європейських чемпіонів від Мілана (1:6 за сумою двох матчів) — і саме Мічел став мішенню.
"Я ходжу на футбол, щоб отримувати задоволення, — казав він у розмові з Вальдано на радіо Cadena Ser. — У той день проти Еспаньйола я просто не витримав і пішов. Розумію, що це було неправильно, але це був день для свята, а вони не пробачили навіть тоді. Це як коли батько сварить тебе щодня, а потім ще й у день твого весілля. Я професіонал, але на полі я ще й мадридист — тому це болить".
Мічел тоді навіть заявив, що хоче залишити клуб — хоча зрештою дограв у Реалі аж до 1996 року, провівши 559 матчів і забивши 178 голів.
Але чому саме свист став формою невдоволення фанатів?
За словами Сари Мартінес де Еспехо — спортивної психологині, яка працює в Леганесі, усе зводиться до того, що вболівальники вважають, ніби можуть вплинути на матч.
"Виникає дзеркальний ефект з ідолами минулого, — каже вона. — Встановлюється певна планка, і якщо нинішні гравці не відповідають очікуваному рівню характеру та якості, фанати зляться. Фанати вірять, що мають вплив. Іноді вони чинять тиск свідомо, іноді — несвідомо. Гравці можуть прокинутись від цього, але це не завжди працює на користь".
У новітній історії навіть Кріштіану Роналду — найкращий бомбардир Реала з 450 голами — теж стикався зі свистом на Бернабеу. У матчі проти Реал Сосьєдада в 2017 році він невдало прийняв м’яч — і одразу почув невдоволення з трибун. Реакція португальця була миттєвою: камери зафіксували, як він назвав уболівальників "filhos de p***" (сини с***). Капітан команди Серхіо Рамос намагався заспокоїти Роналду — і той таки забив гол і віддав гольову передачу, допомігши виграти 3:0.
Гарет Бейл регулярно стикався з подібним під час свого дев’ятирічного перебування в Мадриді. Хоча валлієць приїхав як світова суперзірка, його стосунки з фанатами поступово зіпсувалися. У 2022 році Каземіро, на той момент півзахисник Реала, сказав: "Вони свистять у бік історії клубу", маючи на увазі ставлення до Бейла.
"Перший раз я був трохи здивований: “Що це таке?” — розповідав Бейл у подкасті Еріка Андерса Ленга в 2020 році. — Ти очікуєш, що фанати підтримуватимуть тебе, щоб ти грав краще — адже це зробить і їх щасливішими. Але тут усе навпаки: вони просто свистять, і ти почуваєшся ще гірше".
Ще раніше свисти супроводжували конфліктний період роботи Жозе Моурінью в клубі з 2010 по 2013 рік. В одному з матчів проти Атлетіка з Більбао його освистали — і він відреагував лише тоді, коли почув вигуки від південного сектору, де сидять ультрас. Тренер жестом вказав їм замовкнути.
"Зідана тут освистали, Роналдо освистали, Кріштіану Роналду освистали — чому мене не можна? — сказав він на післяматчевій пресконференції. — Для всього буває перший раз. І зі мною це сталося. Нормально".
Але історія не завершилась. Наприкінці 2012-го, коли Реал переживав складний старт сезону, Моурінью закликав уболівальників прийти на гру з Атлетіко раніше — аби вони мали час або аплодувати йому, або свистіти. Це був своєрідний спосіб зняти напругу: португалець відверто втомився від критики, яку сам назвав "національним спортом". Коли він вийшов на поле Бернабеу, стадіон був напівпорожнім. І хоча свистіли, більшість присутніх зустріла тренера оплесками.
Тоді ж опинився під вогнем і легендарний воротар Ікер Касільяс. Через напружені стосунки з Моурінью його посадили на лаву — тренер підозрював, що гравець зливає інформацію пресі, хоча Касільяс це рішуче заперечував. Критика не вщухла навіть після відходу Моурінью і досягла піку в сезоні 2014/15 — останньому для голкіпера в клубі. У матчі проти Валенсії весь Бернабеу свистів щоразу, коли він торкався м’яча, особливо після того, як суперник повів 2:0 (гра завершилась 2:2).
Реакцію Ікера зафіксувало іспанське телебачення: "Свистіть, скільки хочете, чорт забирай".
А ось Хорхе Вальдано вважає, що найважче — вихованцям академії: "Коли ти ще в юнацькій команді надягаєш футболку Реала і їдеш грати в райони Мадрида, мусиш зносити агресію людей — агресію, яка завжди спрямована проти сильних", — каже він. "Пам’ятаю, як на юнацькому турнірі 11-річного хлопця запитали в інтерв’ю: “Ти ж скоро гратимеш у Барселоні, а там важко”, — а він відповів: “Немає проблем. Ми до цього звикли".
Ця футболка від самого початку тисне на тебе.
Очікування в Мадриді залишаються захмарними, і потреба перемагати лише зростає — особливо на тлі реконструкції Сантьяго Бернабеу вартістю щонайменше 1,76 мільярда євро та зоряного складу на чолі з Мбаппе, Вінісіусом Жуніором і Джудом Беллінгемом. Цього сезону вболівальники не мовчать — команда Карло Анчелотті не дотягує до рівня попереднього року, коли виграла Ла Лігу та Лігу чемпіонів.
Після розгрому 2:5 у фіналі Суперкубка Іспанії проти Барселони фанати освистали Анчелотті, півзахисника Орельєна Тчуамені та захисника Лукаса Васкеса, коли їхні імена оголосили перед наступним матчем Кубка Іспанії з Сельтою. Тоді Реал ледь не змарнував перевагу 2:0, але виграв 5:2 у додатковий час. Анчелотті назвав свист "прийнятним холодним душем".
Вінісіуса також освистали у грі проти Валенсії, коли його замінили за рахунку 1:1. У наступному матчі проти Атлетіка він забив, але гол скасували — і святкувати з фанами бразилець не став.
Мбаппе цього сезону теж не раз потрапляв під шквал критики, особливо після вильоту з Ліги чемпіонів від Арсенала. У наступному матчі проти Атлетіка він не грав через дискваліфікацію, але коли його обличчя з'явилося на екранах стадіону — трибуни чітко висловили своє невдоволення.
"Психологічний ефект на гравців — беззаперечний, — каже Сара Мартінес де Еспехо. — Це може викликати так звану передбачувану тривожність — коли гравець боїться провалу через реакцію публіки. Або сумніви у власних діях. Дехто просто емоційно закривається — це захисний механізм".
Але Вальдано додає: у Мадриді все завжди було саме так.
"Гравців засуджують миттєво, — каже він. — Але така суть історії: на Бернабеу ніхто не буде безкарним".