Провал Йовічевича, натхненний матч Зорі та ще один крок до чемпіонства Дніпра-1: підсумки 14-го туру УПЛ

Незважаючи на суворі умови (іноді температура опускалася нижче за нуль), відгримів передостанній тур УПЛ. Видовище багато в чому відповідало обстановці: із семи матчів одразу три закінчилися мінімальними перемогами, а більше трьох м'ячів було забито лише в одному з них. Патрік ван Леувен та його таке нетипове для України бажання ризикнути за нічийного рахунку дозволили туру загалом досягти середньої результативності в 2.29 гола за гру.

Якщо поглянути на позиції команд саме до 14 туру, то можна побачити, що він подарував нам справжній футбольний делікатес. Перша команда зіграла з другою, третя – з четвертою, п'ята – з шостою. Саме тому, за всієї поваги до інших представників УПЛ, ми зосередимося саме на битвах між найсильнішими командами ліги.

Проводити УПЛ під час ЧС – жахливе рішення

Жоден з матчів лідерів не повинен скасовувати висновок номер нуль. Може, ті, хто працюють у ФФУ, просто забули, що наприкінці листопада стартує якийсь турнір збірних? Важко пояснити це ще чимось.

Таку “накладку” не можна пояснити навіть міфічним щільним календарем. Цього сезону не проводиться Кубок України – ніхто не заважає поставити матчі на час, коли у всій Європі гратимуть кубки і коли у невоєнний час кубок планувався і у нас. Це набагато більше слотів, аніж два – а УПЛ залізла на ЧС саме двома турами. Втім, усі ми давно знаємо (і в останні тижні – з доказами), що популяризація українського футболу хвилює кого завгодно, крім українських футбольних чиновників.

Ми всі масово переоцінили Шахтар на початку сезону

Є відомий прийом свідомості: щоб зробити людині добре, потрібно спочатку зробити їй погано, а потім — як було. Після втрати майже всіх легіонерів від Шахтаря чекали падіння чи не на рівень середняка. Немає тренера, немає лідерів, Маріуполь із натовпом донецької молоді йшов на момент повномасштабного вторгнення на останньому місці. 4:1 у Лейпцигу та кілька дуже натхненних матчів в атаці перетворили Йовічевіча та нових лідерів Шахтаря практично на національних героїв. Тим часом...

Коли Шахтар попередній раз на 90% програвав чемпіонство вже до грудня, не підкажете?

Ми не знаємо, як ми самі оцінювали б цей Шахтар, якби не матч у Лейпцигу. Матч, у якому зійшлося все: фарт із помилкою воротаря суперників; загальна криза РБ, яка з “гірниками” досягла піку і призвела до відставки тренера; практично ідеальна реалізація. З турнірної точки зору той розгром нічого не змінив – Селтік можна було обійти одними трьома нічиїми – але він масово одягнув на мільйони людей рожеві окуляри, змусивши порівнювати цей Шахтар з Динамо кінця дев'яностих.

У цього Шахтаря є дуже талановитий гравець: Мудрик, який може робити результат поодинці, всупереч обставинам. При цьому і він часом губиться перед насиченою обороною, але це свідчення, що Михайло – жива людина, а не бог. Важливіше, що за ним йдуть дуже сира група підтримки, яка не здатна на стабільні відрізки, а також просто посередня оборона.

А ще тренер, питань до якого все більше і більше. Йовичевіч не зміг не лише підготувати команду до домашньої гри з тим самим Лейпцигом, а й хоча б виразно пояснити причини провалу. У суботу він знову провалив топ-матч: гольові комбінації у Дніпра-1 проходили простіше, ніж проходять із аутсайдерами чемпіонату. Найкращий гравець матчу на обидві команди – Трубін, якби не він, інтрига не дотягнула б і до перерви. Шахтарю забракло навіть фарту з рикошетом після дальнього удару Мудрика. Дніпро-1 на порядок краще націлений на ворота і просто більш командний, а варто йому повести в рахунку, як перекат Шахтаря перестав щось означати.

Найнегарнішим, що зараз можуть зробити всі, хто причетний до Шахтаря – кивати на обставини. Не варто прибіднятися: Джурасек, який був у Дніпрі-1 залізно основним, у Шахтарі сидить на лавці, а майже всі гравці основи “гірників” грали на рівні збірної (збірних, якщо згадати Траоре) і до Лейпцигу, й до 24 лютого. Ні, менеджмент команди дуже добре попрацював влітку, зібрав чи не всіх найкращих українців із реальних кандидатів – і цей Шахтар точно не слабший за команду, якій так впевнено програв у суботу.

Йовічевіч все одно молодець. Загальне очікування провалу могло передатися гравцям, і велика заслуга тренера – в тому, що Шахтар не розпочав сезон з умовних двох очок у п'яти матчах. Але варто було сезону розігнатися, як виявилися давні недоліки Ігора: тактична наївність і невміння ставити надійну оборону. Подивимося, що він зробить за зимове міжсезоння – ось тільки з Ворсклою вже завтра очки втрачати зовсім не можна.

Дніпро-1 ідеально скористався проблемами грандів

30 років чемпіонат України незмінно виграє одна команда із пари Динамо-Шахтар. Тут, щоправда, треба застерігати, що перші десять років із цих тридцяти чемпіоном незмінно ставало одне Динамо – але не суть. Дніпро-1 вже впритул наблизився до того, щоб створити історію. Він за втраченими відірвався вже на п'ять очок від найближчого переслідувача – при тому, що у 13 перших турах (43% дистанції) втратив лише чотири. І якою ж командою треба бути, щоб наблизитись до такого історичного досягнення?

Виявляється, достатньо наявності лише двох факторів: 1) забивного форварда; 2) поставленої схеми гри, у межах якої кожен гравець розуміє, куди рухати м'яч. Гра команди, яка наразі набрала 89,7% очок від максимально можливої кількості, не захоплює і не мотивує співати їй дифірамби – але Дніпро-1 надійний, як танк, який розчавлює одного суперника за іншим. Захист знає, в які моменти і куди починати атаки, середня лінія – коли пасувати на Довбика, Довбик – коли чекати на пасів, насамперед, від Піхальонка.

І це привід поплескати, зняти капелюха та зробити інші ритуали поваги перед Олександром Кучером. Мабуть, це стиль роботи молодого тренера: не винаходити нічого феноменального (і, як наслідок, тендітного), ставити простий футбол, який працюватиме майже незалежно від гравців. Зрозуміло, що команда залежить від Довбика, але такі зірки і з'являються, щоб залежати від них. А без Амаша, Адамюка, Гуцуляка, не кажучи про Назаренка, Громова та інших, Дніпро-1 уже грав та вигравав важливі матчі.

За втраченими Дніпро-1 всього на п'ять очок попереду, але майже неможливо уявити, щоби будь-який з його переслідувачів перетворився на машину, яка не втрачає. Оборона у Дніпра-1 з відривом найкраща у лізі – на відміну від Динамо, він обороняється не числом; в атаці просто найкращий форвард ліги; сполучних елементів між обороною та атакою до березня має стати тільки більше. Чемпіонство тепер у руках команди Кучера – залишилося не наробити дурниць і не віддати його.

Динамо наближається до суперників лише за рахунок їхніх проблем                                                                                                                   

Через осічки Шахтаря, Олександрії та Зорі Динамо серйозно наблизилося до другого місця, і комусь могло здатися, що київський гранд переживає ренесанс. На щастя, матчі динамівців все ще багато хто дивися, так що вони могли переконатися, що ні про яке одужання і не йдеться.

У Динамо, як і раніше, колосальні проблеми з останнім пасом та атакою. Ванат, варто було йому прописатися в основі, за недоброю динамівською традицією розжився довгою незабивною серією. Мірча Луческу з кожним матчем скорочує його ігровий час (84 хвилини, потім 78, проти Вереса вже 66), тож на останній матч сезону, проти Металіста 1925, можна навіть очікувати у старті Кулача. Але глибина проблем киян криється не у прізвищі форварда.

У команди просто велика нестача гравців високого класу. Насамперед це стосується завершення, хоча й позаду весь сезон немає виразного партнера Забарному. Але на своїй половині поля Луческу ще може збудувати редути, яких вистачатиме для матчів на нуль принаймні у чемпіонаті України. Але як тільки починає бути креатив, як Динамо просто гальмує. Володіння м'ячем на високому рівні, кількість ударів – теж, а ось із реальною гостротою проблеми.

З Вересом, по суті, пощастило, що пік форми одного гравця наклався на глибокий спад інших. Верес загалом зараз далекий від власної форми початку сезону: програш у Києві став для рівнян п'ятим у шести матчах. Ну а Віктор Циганков у останніх матчах року набрав форму: у листопаді він забив уже чотири м'ячі.

Зоря – абсолютно легітимний претендент на друге місце

Так, як простої команди з добрим форвардом може вистачити для чемпіонства, так і сирої команди з безліччю талановитих гравців може вистачити для другого місця. Зоря влітку, як завжди, будувалася заново, її тренер прийшов тільки влітку, не могло йти й мови не те що про трансфери за гроші, а й про збереження складу – але зараз вона виглядає нічим не гіршою за Шахтаря і точно кращою за Динамо.

Зоря могла б претендувати не тільки на друге місце в таблиці, а й на умовний приз симпатій глядачів, якби такий вручався. Патрік ван Леувен, який стільки років віддав молодіжному футболу, навчається у команди не менше, ніж вона в нього. До листопада його Зоря стала настільки чудово керованою, що навчилася переламувати хід матчу замінами: матч з Олександрією був рівним приблизно годину ігрового часу, але потім з кожною хвилиною перевага луганчан тільки зростала.

Мішньов вийшов у старті, відзначився чудовим пасом на перший гол – і поступився місцем на полі. Русин, як і Вантух, з'явився лише в середині другого тайму – і допоміг добити суперника, що втомився. Вас може зацікавити: звідки, власне, у Зорі така глибина складу, щоб гравці рівня Русина сиділи в запасі? А це вже робота ван Леувена, який і розкриває юніорів (Бражко, Нагнойний), і допомагає перезапустити кар'єру ветеранам (Бутко), і відкриває гравців на нових позиціях (Кірюханцев).

Вернидуб, Скрипник, ван Леувен – за останні 11 років Зорю тренували лише троє людей. З першими двома вона потрапила точно у ціль, і вони вже вивели команду на новий рівень. Чи вийшло так само влучити з третім – інтрига на всю завершальну частину сезону. Але поки що помітно, що Зоря сама кайфує від того рівня командних взаємодій, що їй поставив голландець. Комбінація на четвертий гол, коли на передачу Бражко відгукнувся Русин, але не став бити сам, а відкотив на порожні ворота Антюху – еталон голландського футболу, який зробив би честь і Барселоні.

Гол туру

Якою б гарною не була Зоря, Олександрія не заслужила такого розгрому. Втіхою їй став філігранний гол Рибалки зі штрафного: