“Вічно перший” у Динамо, класна дуель у Кривому Розі та третя поспіль перемога Ворскли — підсумки 22-го туру УПЛ

То був дуже нерівний тур. Матчі-феєрії в ньому перемежувалися з іграми, які могли послужити чудовим снодійним – і, що особливо прикро, вивіска абсолютно не допомагала вгадати, де буде видовище. Головним результатом, напевно, можна назвати вакуум, у якому опинилося Динамо. +7 від п'ятого місця та -5 від третього – вже будь-який результат, окрім повторення найгіршого за всю історію виступів в УПЛ (тоді команду тренував рекордсмен за голами в історії клубу, зараз потренує рекордсмен за кількістю матчів), буде сенсацією.

Загалом тур дотягнув до дуже гідних 2,75 гола за гру, деякі з яких були дуже класними.

Призначення туру

Головне і, по-хорошому, єдине гідне обговорення подія “класичного” відбулася після матчу. Мірча Луческу визнав, що в нього надто великі проблеми зі здоров'ям, щоб відкладати операцію, і доручив команду Олександру Шовковському. До речі, саме фізичним болем можна пояснити скарги Луческу, які стали мемом, на постійні роз'їзди: його чергові 10 годин у автобусі могли дратувати більше, ніж будь-кого.

Щодо його “намісника” (змінником Шовковського складно назвати, бо Луческу не попрощався), то насамперед дивує, навіщо це призначення йому самому. Ми всі любимо лаяти братів Суркісів за довіру “динамівським серцям” – але чи багато хто замислювався, якими репутаційними втратами ризикують самі легенди Динамо, підписуючи контракт головного тренера?

Шовковський – людина, яка за 20 з лишком років збудувала собі таку репутацію, що її можна замість імені називати “святий”. Він не обійшовся без помилок, деякі з яких стали легендарними, але також став частиною абсолютно легендарних матчів українського футболу. Він не забронзовів після десятка чемпіонств і залишався “відмінником” у складі, у якому грав від Калітвінцева-старшого до Калітвінцева-молодшого. Часто єдиний, хто після невдалих матчів підходив до вболівальників; коли виявлявся запасним, не виявляв невдоволення вибором тренера, а просто на тренуваннях доводив, що краще за конкурентів; ніколи не скаржився, що його кудись не відпустили, всі ці 20 років був вірним бійцем київського клубу.

Нині Олександр, якого все ще незвично називати Володимировичем, ставить себе під удар. Команда за помахом чарівної палички не гратиме як Ман Сіті, і навіть відіграти п'ять очок від Зорі буде складно. На численні регалії Шовковського теж ніхто не дивитиметься – спорт так не працює. Перші три матчі Динамо проведе на виїзді, що вже створює новому тренеру некомфортні умови: як би не довелося зустрічати дебют на рідній арені у новій якості під свист...

Водночас є глибоке розуміння, що тренер Шовковський у Динамо – це так само нормально, як тренер Лемпард у Челсі чи тренер Пірло у Ювентусі. Хто-хто, а він на свій шанс точно заслужив.

Матч туру

Це, звичайно, не “класичне” (вого заслуговує на таке увічнення хіба що з припискою “найнудніший”), а чудова дуель Кривбасу з Чорноморцем.

Вернидуб порівняно з поразкою в Минаї зробив цілих 6 замін у стартовому складі. “Пониження” Рябова з Кліщуком та Понєдєльніком у запас можна пояснити невдоволенням їхньою формою, Капіч був дискваліфікований, а от Банади з Устименком не було навіть у заявці – так само як і Хомченовського. Зважаючи на те, що і Вернидуб-молодший, вочевидь, не готовий (інакше не просидів би в запасі весь матч), очевидним є великий кадровий дефіцит Кривбасу: Вернидуб-старший навіть заявку не заповнив до кінця.

З огляду на це, з урахуванням вимушеної необхідності опорника Клима Приходька грати в центрі оборони не дивує, що рахунок відкрили гості. Кузик просто чудовою передачею вивів Алефіренко віч-на-віч, але оборона команди Вернидуба (причому будь-якої команди) з форвардом зіграла б, як мінімум, щільніше.

Проте як для команди з величезним дефіцитом кадрів Кривбас провів відмінну гру. Спочатку йому, звичайно, трохи пощастило: після удару Задераки Брагару мав шанси винести м'яч із лінії, але відправив його лише у власні ворота. Але варто було “президентському” клубу зрівняти рахунок, як у нього спрацювала луганська зв'язка. Хомченовський та Луньов чотири роки відіграли разом у Зорі, і другий з пасу першого вивів команду вперед.

У найкращі часи Кривбас довів би матч до перемоги, але цього разу не взяв і бала. При другому голі дуже погано зіграла вся оборона команди, Кузик забивав уже у порожні ворота – а рахунок 2:2 Вернидубу, зважаючи на все, був просто не потрібен. Інакше складно пояснити, чому Кривбас пішов в атаку такими великими силами і пропустив контратаку.

Цікаво, що тренер-переможець дуже тепло висловився про того, хто програв. “Юрій Миколайович для мене – людина особлива. По життю нас багато чого пов'язувало. Завжди коли перетинаємося – маємо про що поговорити. Нині ми – суперники: але все було гідно, все було професіонально. Завжди важко грати проти Юрія Вернидуба. Він – тренер дуже високого рівня” – сказав Скрипник.

Хотілося б, щоб у нашій лізі було більше і таких матчів, і таких протистоянь, і відгуків.

Скандал туру

І тут, звичайно ж, “класичне” ні до чого. Так, були якісь проблеми з фолом Сидорчука та грою рукою Ракицького – але тут скандал був би скоріше, якби такі дії ветеранів були оцінені у видалення та пенальті відповідно. Суддя пішов шляхом найменшого опору, що досить типово для УПЛ.

По-справжньому ключове рішення ухвалила суддівська бригада у непримітному матчі Вереса та Міная. Клуб із Рівного зіграв удома вже 10 ігор і жодного разу не переміг – але до історичної перемоги на оновленій арені він був би дуже близьким, видали арбітр Олександра Бандуру на 34-й хвилині. Воротар Миная намагався зіграти на лінії штрафного майданчика і, здається, цю лінію перетнув...

Ляп туру

І в цій номінації буде не помилка Нещерета. Дніпро-1 мчав до однієї з найпростіших перемог у сезоні, але своє вагоме слово сказав Валеф.

Ще перший гол бразильця був із категорії “не врятував”: голкіпер торкнувся м'яча, але не завадив йому залетіти в сітку. А в другій грі Макс дуже далеко вийшов із воріт і, мабуть, не розрахував відскок від газону, давши Климчуку забити один із найпростіших голів у кар'єрі. Велике щастя Дніпра-1, що у нього є Когут, який уже у другому матчі (вперше був із Металістом) забив переможний наприкінці.

Разом з цим треба визнати, що в Руха просто дуже наївна – багато в чому через молодість – оборона, що може стати вирішальним недоліком у боротьбі за виживання. Кучука багато хто лаяв за “нецікаву” гру, але він маскував багато вад команди – вчора ж команда не змогла навіть скористатися подарунком долі.

А не дісталися “класичному” попередні три номінації тому, що...

Матчі Динамо та Шахтаря перестали бути окрасою сезону

Перший тайм “гірники” виграли 1:0 не лише за голами, а й за ударами у площину воріт – і навіть за ударами в принципі. Чи міг уявити Валерій Лобановський, на стадіоні імені якого пройшла гра, що колись клуб його життя проводитиме цілий тайм без жодного удару? І найцікавіше, що Динамо цей матч не програло, бо Шахтар був нічим не кращий.

“Класичне” було гордістю українського футболу: матчем, який реально дивилися за кордоном, гідним аналогом Бенфіка – Порту та Аякс – Фейєнорд . Саме “було”, бо частинками воно втратило свою винятковість.

Спочатку на матчі просто стали менше ходити. Потім команди почали втрачати зоряних легіонерів. Потім глядачі на трибунах взагалі стали злочином – і на додачу до цього Динамо із Шахтарем почали відпускати ще й найкращих українців. Взагалі, “класичне” втрачає свій шарм по крихтах. Костянтин Андріюк у перерві говорив, що ніколи не бачив такого поганого газону на стадіоні імені Лобановського – а він бачив матчі на цьому стадіоні ще минулого століття.

Зараз зустріч Динамо та Шахтаря – це гра двох посередніх команд, які навіть самі не відчувають своєї винятковості. У складі кожної з них вистачає гравців, які здобули місце в основі ні за що – просто тому, що клуб або продав або нікого краще не купив на цю позицію.

І, чесно кажучи, не видно, рахунок чого “класичне” поверне собі винятковий статус. Чи повернуться на трибуни ті, хто до 2020-го ходив на стадіон? У набагато більш грошовій та прибутковій індустрії говорять про смерть кінотеатрів як щось неминуче, тому що для цілого покоління кіно асоціюється вже в першу чергу з онлайном. А в набагато менш численній та грошовій індустрії аудиторія, очевидно, проживе щонайменше 3,5 (а може, 4, а може, й 5) роки майже без походів на стадіон.

В обох грандів великі проблеми з нападниками

За всіх глобальних проблем Динамо і Шахтаря треба сказати, що хороший форвард у складі будь-якої з них міг би збільшити кількість і моментів, і ударів, навіть не забиваючи. Але Ванат – форвард категорії “нападаючий пресингуючий”, який у такій грі якщо і міг відзначитися, то тільки внаслідок рикошету від самого себе. Трубін був на межі грубого ляпу, але м'яч після рикошету від Ваната залетів не у ворота. Траоре просто сповільнює атаку, і з ним на полі гірше грають навіть його партнери.

При всьому цьому варто похвалити тренерське чуття Мірчі Луческу, який вкрай несподівано довірився Андрієвському – і мав рацію. 99% людей на його місці або взагалі не дали б часу Олександру, або замінили б його до 82-ї хвилини.

Скрипник налагодив атакуючі механізми у Ворсклі

Ворскла вперше у сезоні виграла три матчі поспіль. Дивно, що у нашому чемпіонаті достатньо зіграти добре десяток турів і пробитися до єврокубків, але взагалі все до цього йде. Зважаючи на те, що Олександрія грає внічию усі матчі без розбору – не має значення, з лідером Прем'єр-ліги він чи з претендентом на виліт – для того, щоб її обійти, не потрібні навіть особливі подвиги. Простого “перемога вдома – нічия на виїзді” буде достатньо.

Успіх Ворскли – той випадок, коли командою можна захоплюватися, але не потрібно розхвалювати. Команда з такими зоряними виконавцями та можливістю купувати легіонерів (а якщо точніше: купувати, розчаровуватись у них та купувати нових) і має обігравати аутсайдерів, у яких весь склад отримує як витрати на одного Кравця. Проблеми з обороною є і, мабуть, нікуди не подінуться, але самої наявності в групі атаки таких гравців, як Олійник, Юрченко, Сефері, може бути достатньо, щоб витягнути Ворсклу на п'яте місце.

Довбик туру

Тепер лише у 12 сезонах найкращий бомбардир вищої ліги забив більше, ніж зараз має в активі Довбик . Реалізованим у ворота Руху пенальті Артем обійшов найрезультативніший саме в Україні сезон Андрія Шевченка: у легендарному сезоні-98/99 “Диявол зі Сходу” забив 18 м'ячів.

До рекорду Генріха Мхітаряна залишилося шість голів – та дев'ять турів.

Збірна туру

Трубін (Шахтар) – Тимчик (Динамо), Сарапій (Дніпро-1), Ракицький (Шахтар), Капінус (Металіст 1925) – Степаненко (Шахтар), Андрієвський (Динамо), Бражко (Зоря) – Кузик (Чорноморець), Русин ( Металіст 1925) – Алефіренко (Чорноморець)

Гол туру

Зоря зробила додатковий крок до медалей – і про її успіх хотілося б говорити більше, але Колос регулярно перетворює всі матчі на найпохмуріші в турі. Пробити цей автобус луганчанам допоміг гарний розіграш стандарту, який гарматним ударом увінчав Бражко: