Суркіс: Щоразу, коли Динамо програє чи грає внічию, напружуються нерви й хочеться усе залишити

22-го листопада виповнюється 65 років президенту «Динамо» Ігорю Суркісу. Напередодні свого ювілею Ігор Михайлович дав інтерв’ю клубним ЗМІ.

Що запам'яталося за всі роки у Динамо

"Головна подія – це вихід до півфіналу Ліги чемпіонів за часів роботи Валерія Лобановського. Тоді президентом клубу був мій брат. Ми маємо рівнятися на цей результат. Сподіваюся, може, колись нам вдасться це повторити.

Як я сприймаю невдачі? Кожного разу, коли команда програє чи грає внічию, мені це дуже не подобається, напружуються нерви й хочеться усе залишити. Але наступного дня розумієш, що маєш робити свою справу та намагатися досягти кращих результатів.

Це дуже складно, адже сьогодні ми не можемо запросити якісних легіонерів, які б могли грати в такій команді, як київське Динамо, посилити її. Ті іноземці, які приходили до нас протягом останнього часу – Вітіньйо, Лонвейк, Перріс – і ті легіонери, які вже були в команді під час війни, роз’їхалися хто куди.

Так, у нас важкі часи, і я розумію, що вболівальники, м’яко кажучи, не радіють нашим результатам".

Як функціонує клуб за умов війни

"Перш за все, сьогодні ми маємо допомагати нашим військовим, що ми й робимо. ФК Динамо (Київ) та Фонд братів Суркісів вже більш ніж на мільярд гривень передали різної допомоги нашим захисникам. Будемо продовжувати це робити до нашої перемоги. Ми маємо вигнати ворогів із нашої землі та жити у вільній Україні.

Для нас дуже важливим було зберегти юних вихованців клубу, бо багато з них разом зі своїми батьками поїхали хто куди. У перші дні війни ми взагалі не могли зрозуміти, де вони. Велика допомога була від мого брата, який зміг усіх зібрати й фактично ми не втратили наших дітлахів. Усі повернулися, і це дуже важливо для перспектив розвитку клубу. Тому можу сказати, що у Динамо є майбутнє, наша школа робить свою справу.

На цей час майже усі хлопці, які грають у Динамо, крім Рамадані, Беніто, Діалло та кількох українців, пройшли клубну Академію. Це дуже важливо. Коли війна закінчиться, і нам потрібно буде посилитися, ми це обов’язково зробимо. Зараз на цих хлопців покладається надія. Вони мають бути відповідальними, не лише коли кажуть в інтерв’ю про наших воїнів.

У перший день війни всі зібралися у підвалі бази – діти з мамами, родини футболістів. Президент України сказав, що йому таксі не потрібне, а потрібна зброя, ця фраза справила на всіх неабияке враження, була впевненість у тому, що ми будемо боротися. Так, були тяжкі часи, ми збирали команду то в Польщі, то в Бухаресті, тут потрібно висловити велику подяку Мірчі Луческу, який не залишив команду. До нас навіть приїздили Довбик та Степаненко й тренувалися.

Що стосується моєї підтримки клубу, то я працюватиму, поки будуть сили та допомога від моєї сім’ї: брата, дружини, доньок. Крім того, тут грає мій племінник, і від цього моє серце б’ється частіше. Коли він грає, тиск підіймається до 220 ударів (посміхається). Слава тяжко працює й заслуговує грати. Він перебуває в Україні, а не за кордоном".

Раніше Ярмоленко звернувся до росіян через війну в Україні.