Кривбас гарний, Динамо чудове, Шахтар поза конкуренцією. Підсумки УПЛ: лідери

У третій частині командного розбору ми доходимо до верхньої четвірки. Кожна з цих команд під час сезону видавала супер-відрізки, кожна лідирувала – і кожна була по-своєму гарна. Попередні частини:

Двовладдя, “рух на захiд” та футболісти як окрема каста: підсумки сезону в українському футболі

Металіст 1925 лише послабили зірки, Чорноморець готується до лихоліття. Підсумки УПЛ: аутсайдери

Нещодавні “бронзові” летять униз, нещодавні першолігові — до єврокубків. Підсумки УПЛ: середняки

Дніпро-1

Місце: 4

Забитих м'ячів: 40 (5-е місце)

Пропущених м'ячів: 27 (2-е місце)

Кращі е бомбардири: Олександр Філіппов, Олексій Гуцуляк (по 9 голів)

Насамперед, вітаю всіх із рекордно раннім закінченням боротьби за щось серйозне у таблиці коефіцієнтів. Полісся має рейтинг близько нуля, воно з самого початку отримає складного суперника – але й воно, будемо чесні, має шанси перевершити доробок Дніпра-1.

З командою, яка ще рік тому виборювала чемпіонство, вийшло максимально незручно для єврокоефіцієнта: вона й гранично ослабне, й не розформується. Гратимуть лише ті, хто не отримав жодної пропозиції у вищій лізі – тобто нікого з кращих не залишиться.

Можете звинувачувати у занепадницьких настроях, але коли Андрій Русол – символ навіть не Дніпра-1, а всього футболу в регіоні – переходить керувати до Карпат, це показник, що все по-справжньому погано. Пiхальонок навіть до Євро встиг офіційно домовитися з Динамо; Мірошниченко однією ногою у Металісті 1925; Волинець однією рукою в Поліссі – і саме тому воно так швидко попрощалося з Бойком... Загалом, дуже багато процесів відбуватимуться протягом літа, але вже зараз зрозуміло, що Дніпро-1 як амбітний проект закінчується.

А про це по ходу сезону й не йшлося. Кучер, звичайно, завалив початок (Оболонь у пояс має йому вклонитися: Дніпро-1 так і залишився єдиним клубом, який не вилетів і при цьому програв “пивоварам” на своєму полі), але Максимов увімкнув чемпіонський темп. Волинець, Сваток, Сарапій, Бабенко, Пiхальонок, Гуцуляк Філіппов – здавалося, що з таким ядром команда зможе боротися за найвищі місця. Але все дуже різко скінчилося. Максимов сам сказав: “Десь уже відсотків 70 хлопців домовилися з іншими командами, вже попідписували контракти... Хтось боїться травму отримати, у когось футболка «Дніпра-1», а під нею – інша футболка”.

Відкинемо на секунду хейт до історії “реінкарнації” Дніпра, персонажей на чолі клубу – і направимо його на тих, хто заслужив в першу чергу. Дніпро-1, за великим рахунком, стає такою самою жертвою російської агресії, як театр у Маріуполі чи “Епіцентр” у Харкові. Його базу і в буквальному сенсі слова атакували “шахедами” ще у квітні, але важливішим за цей удар зашморг, накинутий на місто в цілому. Матчі в середньому йдуть по чотири години, про вболівальників на трибунах і не йдеться – як i про те, щоб залучити якогось нового інвестора. Та й бренд не той, щоб за нього билися – небажання босів провести повноцінний ребрендинг тут зіграло проти них.

Щоб у нинішній Дніпропетровській області розвиватись на тлі такої підлої агресії, треба бути президентським клубом.

Кривбас

Місце: 3

Забитих м'ячів: 51 (3-е місце)

Пропущених м'ячів: 30 (4-5-е місце)

Найкращі бомбардири: Олег Кожушко (9 голів)

Про це мало говорять, але, на мій погляд, цей бронзовий сезон Юрія Вернидуба заслуговує на визнання головним досягненням у його кар'єрі. Заслуговує більше, ніж бронзовий сезон у Зорі або перемога над Реалом.

По-перше, просто кількість очок. 57 пунктів, які взяв “президентський” клуб – це більше, ніж набирала Зоря у будь-якому сезоні з Юрієм Миколайовичем. А зі Скрипником і ван Леувеном, до речі, набирала більше, що дозволяє трохи спокійніше дивитися перші успіхи Вернидуба. Все-таки та Зоря була командою з сильним складом, яка забралася на 3-5 місця багато в чому через те, що багато команд переживали не просто кризу, а смерть, розформування.

Зараз, хоч би як парадоксально це виглядало, ліга переживає більш благополучні часи. Клуби не знімаються посеред сезону, інвестори знаходять нові та нові цілі для інвестування (думаю, 2025-го готуватимемося до дуже сильної Буковини), а Кривбас, по суті, не залишив своїм суперникам жодного шансу. За п'ять турів до кінця було вже очевидно, куди вирушать бронзові медалі – непогано як для суперництва з командою, де так багато гравців збірної України.

Безперечно, Вернидубу гідно допомагав клуб. Збірники збірниками, але якщо оцінювати глибину складу за шкалою від 1 до 10 , то один клуб із Дніпропетровської області заслужить максимум 2, а інший мінімум 8. Коли такі футболісти, як Хомченовський, Вакулко, Задерака, Кожушко, у різний час опиняються у запасі – це справжня розкіш. Тут не те що Дніпро-1 – тут Динамо дуже багато в чому бачило більший кадровий дефіцит. Скільки стабільних центральних захисників у тих та інших?

І тим не менш. Багато хороших гравців в одному місці можуть стати великою проблемою, зруйнувати колектив зсередини. Кривбас взяв все саме Командою: це помітно і по чудовій атмосфері поза полем (дякую, до речі, прекрасній прес-службі клубу, яка невтомно готує нові та нові сюжети), і просто по тому, як команда переламувала хід матчів та виривала перемоги наприкінці. Навіть Жан По, який майже весь сезон просидів на лавці, у потрібний момент допоміг перетворити 0:1 на 2:1 у надскладному поєдинку з Олександрією.

Дібанго був прекрасний, Кожушко – гарний, Бізімана – виключно корисний, але по-справжньому сильною командою Кривбас зробив тренер. Саме зараз, на мій погляд, Вернідуб готовий прийняти топ-клуб.

Щоправда, тут є одна проблема.

Динамо

Місце: 2

Забитих м'ячів: 72 (1-е місце)

Пропущених м'ячів: 28 (3-е місце)

Кращий бомбардир: Владислав Ванат (14 голів)

Саме влітку 2024-го позиції тренерів в обох грандах УПЛ виглядають укомплектованими як майже нiколи. І якщо Пушич може просто виїхати на підвищення (Слот уже закликав його заповнити слот асистента в Ліверпулі), то в Динамо головним тренером стала людина, яка, судячи з усього, буде рада присвятити клубу все життя.

Ніколи не розумів стереотип, що з воротарів не виходять добрі тренери. Навпаки, ця спеціалізація, як жодна інша, має на увазі: а) спостереження, вивчення команди; б) керівництво діями партнерів. Діно Дзофф домагався того, що здавалося неможливим: вигравав єврокубок із Ювентусом; Мішель Прюдомм вигравав трофеї із п'ятьма (!) різними командами; приємно, що “вічно перший” зробив серйозну заявку на те, щоб доповнити цю компанію.

З 20 матчів, які Динамо провело під керівництвом СаШо, команда виграла 17. Виявилося достатньо зробити ставку на атакуючу модель гри, зробити беззастережно основним Бражка і бути менш догматичним, ніж Мірча Луческу, аби кияни поставили перемоги на конвеєр.

Шовковський ніколи не критикуватиме попередника – і не лише тому, що він за характером дипломат. Час під керівництвом справжньої легенди, людини, яка бачила у футболі все і навіть більше (проти Пеле грала на ЧС-1970!), не мiг не допомогти тренеру-початківцю. Але СаШо взяв у Луческу найкраще, не взявши найгіршого – що, до речі, дуже відрізняє його від багатьох спадкоємців Лобановського.

Динамо почало грати сміливіше, і це дозволило розкритися Шапаренко та Ванату. Вони, по-перше, проявили себе на рівні “найкращий на своїй позиції в лізі”, а по-друге, з ними у статусі лідерів Динамо стало відчувати впевненіше, ніж колись лідерами були гравці оборони. Іншим дуже важливим фактором стала, скажімо так, велика прозорість у прийнятті рішень щодо стартового складу. Якщо Луческу часто дивував, то за Шовковського спад гравця неминуче приводив до переведення в запас. Караваєву може бути дуже прикро, що через недовіру колишнього партнера по команді він пропускає Євро, але це справедливо: Тимчик кращий.

За великим рахунком, Шовковський зробив те, на що чекають від нього вболівальники: виграшу 90% матчів. Будь-які кризи завжди на користь гігантів ринку, це основа економіки – і у воєнний час перевага Динамо над 14 конкурентами по лізі з 15 стала тільки більшою. Такий форсаж мав зробити Динамо чемпіоном, але є одне “але”.

Шахтар

Місце: 1

Забитих м'ячів: 63 (2-е місце)

Пропущених м'ячів: 24 (1-е місце)

Найкращий бомбардир: Данило Сікан (10 голів)

Якщо Динамо навесні цього року виглядало грандом, то Шахтар – командою, яка просто непристойно сильна для УПЛ. Як Реал – і так все вигравали, так ще й Мбаппе вирішили посилитись, і Гаверц на підході. Може, реальний Кільян і порушить баланс на полі та/або роздягальні, але “гірникам” Кевін та Марлон Гомес вже, очевидно, допомогли. Цього року “гірники” зіграли в українських турнірах 15 матчів із турнірною мотивацією – і виграли їх усі.

При цьому восени все й близько не було так безхмарно. Патрік ван Леувен , який повернувся до Шахтаря (раніше керував академією), займався дивними експериментами і втрачав очки в кожному другому матчі. Але треба віддати належне менеджменту клубу: він швидко визнав помилку і зробив ставку на неочевидний, але дуже ефективний варіант.

Величезною перемогою Пушича стало упорядкування оборони. Зверніть увагу: за забитими “гірники” поступилися Динамо – але через те, що всю другу частину чемпіонату вони майже не пропускали, то чемпіонами стали достроково та впевнено. Атака виграє матчі, оборона виграє чемпіонати – Бондар із Матвієнком вкотре підтвердили цю тезу. До речі, і Судаков за нового тренера показав, що йому зручніше грати глибше: там він не колекціонує очки по “гол плюс пас”, зате дає більше можливостей проявити себе партнерам.

Цьогорічний Шахтар – це дивовижне поєднання сильної академії, величезного бюджету та якісного менеджменту. Єдина претензія, яка може бути до нього: що, можливо, у такий складний час варто трохи менш розкішною командою. Але це інше питання, і ставити його повинні, мабуть, не ми. Як футбольний клуб Шахтар – не лише найсильніший, а й найкращий в Україні.