Все, навіть стикові матчі за місце в УПЛ закінчилися, і настав час підбивати підсумки українського сезону. Найближчим часом на сайті вийдуть підсумки щодо кожної з команд вищої ліги, символічна збірна сезону – а поки що ми спробуємо зробити загальні висновки. Які зміни в українському футболі зафіксував цей сезон? Що зрушилося з мертвої точки, а що тільки погіршилося?

Підсумок сезону

Саме собою чемпіонство Шахтаря подією не стало. “Гірники” виграли титул і рік тому, з того часу дуже сильно і дорого посилилися – не дивно, що їм вдалося захистити титул. Тектонічний зсув відбулося швидше рядком нижче.

«З 20 матчів 1 програти та 2 зіграти внічию – досить непоганий, навіть чемпіонський результат» – зазначив Олександр Шовковський за підсумками сезону. Частково це правда: новий, але такий знайомий усім тренер зміг поставити перемоги на потік. Але проблема СаШо у тому, що навіть якщо механічно помножити ці показники на півтора, далеко не факт, що умовних 24 перемог у тридцяти матчах вистачить Динамо для чемпіонства у наступному сезонi.

#   02 ЧЕРВНЯ 2024 М В Н П ЗАБ ПРО РІЗН О ФОРМА
1 Шахтар Шахтар 30 22 5 3 63 24 39 71  
2 Динамо Київ Динамо Київ 30 22 3 5 72 28 44 69  
3 Кривбас Кривбас 30 17 6 7 51 30 21 57  
4 Дніпро-1 Дніпро-1 30 14 10 6 40 27 13 52  
5 Полісся Полісся 30 14 8 8 39 30 9 50  
6 Рух Рух 30 12 13 5 44 31 13 49  
7 ЛНЗ ЛНЗ 30 11 8 11 31 34 -3 41  
8 Олександрія Олександрія 30 8 10 12 30 38 -8 34  
9 Ворскла Ворскла 30 9 6 15 30 46 -16 33  
10 Зоря Зоря 30 7 11 12 29 37 -8 32  
11 Чорноморець Чорноморець 30 10 2 18 38 47 -9 32  
12 Колос Колос 30 7 11 12 22 31 -9 32  
13 Верес Верес 30 6 10 14 31 46 -15 28  
14 Оболонь Оболонь 30 5 11 14 18 41 -23 26  
15 Минай Минай 30 5 10 15 27 50 -23 25  
16 Металіст 1925 Металіст 1925 30 5 8 17 32 57 -25 23

Шахтар почав штампувати перемогу за перемогою, і він має все, щоб надалі нарощувати розрив між собою і “простими смертними”. Грошей у клубу більш ніж достатньо – перемога Реала гарантувала чергову групу Ліги чемпіонів, а найближчим часом можна чекати ще й дорогий трансфер Судакова; менеджери досвідчені та чудово знаючі українські реалії; глибина складу приголомшлива і дозволяла неодноразово вигравати складні матчі; академія теж класна – Мудрик із Судаковим кращий доказ цього.

У Динамо ситуація не така безхмарна, але його відрив від третього місця все одно набагато більший, ніж відставання від лідера. Усіх найкращих юніорів України звозять до Києва: когось, як Михавка чи Ярмоленка, вже після дебюту у професійному футболі, когось ще в юніорському статусі – але, так чи інакше, в Динамо збирається дрімтим. Тепер ще й стали очевидними перспективи: у складі динамівців регулярно виходить 11 українців, для будь-якого молодого гравця привабливо буде піти шляхом Циганкова, Миколенка, Забарного.

Загалом, все повернулося на круги свої. Шахтар і Динамо правлять балом так само, як 20 років тому, тільки цього разу навіть на горизонті не проглядаються сили, які можуть скласти їм конкуренцію. Тут, правда, актуальне питання, чим займалися Патрік ван Леувен та Мірча Луческу, які восени дарували бали праворуч і ліворуч, але не будемо негативити. Обидва тренери проробляли в УПЛ і видатну роботу – просто в конкретних умовах не вийшло. Так буває.

Смерть лівобережного футболу

Але за всієї поваги до Шовковського не можна не відзначити, що Дніпро-1 та Зоря, які зайняли рік тому друге та третє місця, зараз можуть розділити перемогу в номінації “Провал/регрес сезону”. Колишній срібний призер набрав на 15 очок менше, колишній бронзовий – на 32. І це добрий показник того, які клуби йдуть униз, а які вгору.

Дніпру-1, чесно кажучи, й знятися зі змагань було б непогано. Це дало б можливість зіграти в єврокубках Руху, який реально цього хоче, а не напівмертвій команді, яку, за відчуттями, найближчого місяця навіть кухарі та масажисти покинуть. Навіть тренер не приховував, що багато гравців знайшли собі нові команди ще до кінця сезону – і загалом зрозуміло, що проект футбольного клубу, в якому кожен домашній матч може тривати чотири години, не може бути комусь цікавий.

Проблеми Дніпра-1, звичайно, більше пов'язані з політикою, але коли справа стосується клубів, дiм яких знаходиться на Лівому березі (і при цьому далі від Дніпра, ніж на кілька кілометрів, Київ виносимо за дужки), починаються суто економічні проблеми. Зоря якось непомітно, за один сезон перетворилася на команду, яка навіть не претендує на єврокубки. Джекпот імені Луніна, звичайно, дозволить клубу проіснувати ще якийсь час, але загалом луганці живуть без особливих перспектив на покращення.

Чернігівська Десна вже у червні 2022-го зіграла символічний виставковий матч на напівзруйнованому стадіоні, але повернутися до професійних футбольних змагань не поспішає. Полтавська Ворскла проводить найгірший сезон за роки, і немає жодних гарантій, що цей клуб існуватиме за два-три роки. Запорізький Металург замість “стиків” за УПЛ грає “стики” за невиліт у другу лігу, замість двох представників Харкова наступного сезону вищої ліги не буде жодного...

Ви можете парирувати: але в Металіст 1925 прийшов дуже багатий інвестор, який вже придбав пару дорогих новачків. Останні новини щодо харківського клубу товсто натякають, як саме Володимир Носов планує інвестувати в клуб. Новий президент будує базу харківського клубу під Києвом – і так, звісно, таким чинмо клуби зі Сходу можуть не просто виживати, а процвітати. Зрештою, Шахтар привозить чемпіонський кубок на “Арену Львів” другий рік поспіль.

На лівому березі складно будувати довгострокові проекти, і футбол, як будь-яка справа, яка живе сезонами, опиняється під ударом першою. Натомість захід України шикує. Ніколи у Буковини справи не йшли так добре, як зараз: бюджет на клуб першої ліги точно обчислюється мільйонами доларів, питання в кількостi (є інсайди про 8,5). Полісся планує збудувати новий стадіон – вдумайтеся в це! – за три роки після відкриття попередньої арени. “Центральний” стадіон у Житомирі будувався 16 років, став своєрідною пам'яткою української корупції – і ось ще не встигла фарба висохнути, як там же планують будувати новий.

Карпати навіть у першій лізі впевнено входили до десятки найбагатших футбольних клубів України, а зараз вони явно висловлюють амбіції на те, щоб, як Полісся, вийти з першої ліги прямо до єврокубків. Рух, при всій показній скромності і небажанні витрачати гроші на гравців, витратив на свою інфраструктуру від 80 до 100 мільйонів доларів – це пряма мова генерального директора клубу. Повторюся, захід шикує, і в контексті цього радше дивує, що Мbнай не може собі дозволити грати на стадіоні із сучасним освітленням.

Ні, зрозуміло, що “Центральний” зовсім невеликий і скромний, слабо стикується з новими амбіціями клубу – але в тому й справа, що амбіції західних клубів дуже, дуже змінилися. Чим ближче лінія фронту, тим менша впевненість у завтрашньому дні – якщо раніше бізнес дивився насамперед на чисельність населення, то тепер він дивиться на відстань від небезпечної зони. Не кажучи про те, що й внутрішні міграції не вщухають. Що сказати: Захід дочекався зоряного часу. Він довго жив у ситуації, коли на всю УПЛ його представляла пара команд, і та була з дна таблиці.

Десь тут варто відзначити трюїзм, який, тим не менш, для багатьох непосвячених справжнє відкриття: гроші в українському футболі не скінчилися. Ситуація взагалі-то набагато здоровіша й краща, ніж 9, 8, 7 років тому, коли УПЛ наполовину складалася з “ходячих мерців” – команд, які знімалися з чемпіонату і не вилітали, а розформовувалися. Тепер нові інвестори не просто купують гравців, а будують бази, стадіони, інвестують у майбутнє.

А коли справа доходить до покупки гравців, намітився новий тренд.

Не всі легіонери однаково корисні

Є ідеальна, до палати мір і ваг, історія про те, наскільки по-різному різні гравці відреагували на початок повномасштабного вторгнення. Поки всі бразильці тікали з Шахтаря, Лассіна Траоре залишився в команді і, згодом, навіть продовжив контракт. Чому? Не забуваючи про особисті причини (наприклад, тяжку травму, яку він отримав незадовго до початку обстрілів Києва), зазначимо, що в рідній країні Траоре за один лише 2022-й переворотів було два.

24.01.22 (тут дуже важливо прочитати правильно: “01”, не “02”) у Буркіна-Фасо стався один переворот, у вересні – другий, що призвів до громадянської війни. Ці новини не потрапляють на перші шпальти новин не те що в Україні, а й десь на Заході, бо до африканських воєн усі звикли. Конкретно в Буркіна-Фасо збройні конфлікти почалися ще 2014-го – і продовжуються досі, то загострюючись, то вщухаючи. Ситуацію дуже сильно провокують країни-сусіди (малійці претендують на родовища золота) та етнічні конфлікти (мусульман у країні близько 60%, християн близько чверті).

Загалом, до повномасштабного вторгнення Траоре ментально був готовий краще, ніж багато українців. Для багатьох слово “війна” стало тригером, шоком – і ніхто немає права їх засуджувати, але взагалі більшість планети живе і натомість тих чи інших конфліктів. І що б не казав Білл Шенклі , але футбол не важливіший за життя і смерть. Для 99,99% футболістів це просто робота, яку вони не в змозі виконувати, якщо психологічно не готові перебувати в Україні.

Це сформувало ситуацію, за якої пiдсилюватися треба тими, кого не треба вмовляти приїхати “під обстріл”. Історія Дніпра-1, який набрав статусних легіонерів і не возив їх східнiше від Львова, довго не прожила: будь-який нормальний гравець має бути готовим відпрацювати нормальний сезон. І у цій ситуації найактуальнішими стали представники країн так званого третього світу.

Кривбас, за великим рахунком, на цьому до бронзових медалей і злетів. Капітан збірної Руанди (яка досі переживає наслідки не просто війни, а геноциду однієї частини населення іншою) Бізімана та камерунець Дібанго чудово прийшлися до двору, дуже допомогли дістатися третього місця. Показовою є історія про те, як Дібанго виділили місце на клубній базі, обіцяли допомогти з пошуком житла в місті – а він придивився і сказав, що його і на базі все влаштовує. Хлопцю, який жив спочатку в Яунде, а потім в Іслочі, й база Кривбасу – хороми, і повітряні тривоги не гнітять.

Звісно, насамперед війна збільшила відсоток на полі українських гравців. Їх із різних причин за кордоном ніхто не чекає, вони просто змушені грати у рідному чемпіонаті. Але в тому й річ, що є легіонери, які в УПЛ здатні послужити ядерним посиленням. Бені Макуана , який виглядав молодим Роналду в кожній грі, коли виходив на поле, народився у Браззавілі – столиці Конго, яка не живе, а виживає на тлі політичних криз всю свою незалежну історію. Бразильці, які готові грати та сяяти в УПЛ, як бачимо, теж з часом знайшлися: там теж вистачає людей, які чули якщо не обстріли, то постріли точно.

І в той же час. Нідерландець Лонвейк абсолютно нічого не показав у Динамо, хоча класно грав до і добре грає зараз в Ередивізії. Данець Дуелунд все одно підозріло часто опиняється на лавах Неймегена та Орхуса, але він принаймні грає – у Києві про його існування забули задовго до від'їзду. Литовець Паулаускас присів у запас Колоса, латвієць Дубра з початком повномасштабного вторгнення залишив Олександрію, естонець Тамм – Ворсклу...

Виходить, селекціонерам потрібно вивчати історію країн, звідки родом можливі претенденти на трансфер? Ймовірно. Хоч якусь користь почне давати шкільний курс історії. Людина – найадаптивніша істота на світі, вона тому і виграла конкуренцію у більш сильних, швидких, витривалих і т.д. і т.п. тварин. У часи, коли вже квартири в багатоповерхівках обирають, виходячи з того, куди з меншою ймовірністю прилетить російська ракета, дивно не враховувати військові реалії при селекції.

Ганьба сезону

Як чомусь прийнято в Україні, заможнiсть у нашому футболi йде в парі з хамством, гордістю, спробами поставити себе вище за інших. Скандал із футболістом із Хуста (цікаво, скільки тисяч людей лише завдяки йому дізналися про такий футбольний клуб) вкотре наголосив, наскільки відірвані деякі верстви нашого суспільства від реальності.

Співробітники ТЦК зупинили та доставили прямо з вокзалу до військкомату футболіста команди першої ліги. Здавалося б, єдина реакція на таку новину, яка може бути: “І що?”. Дивно в країні, де головна зірка чоловічого тенісу та цілий розсип зірок шоу-бізнесу служать в армії, обурюватися з приводу повістки абсолютному ноунейму. Але Хуст відреагував так, що, як кажуть, потрапив у тренди.

“У нашому місті довгий час не було футболу. ФК "Хуст" зміг за 5 років виграти першість Закарпаття, успішно дебютувати у професійному футболі, здобувши право представляти Закарпаття у Першій лізі України. Зовнішній ворог прагне знищити нас, нашу мову, культуру, спорт. Допоможіть урятувати український футбол”. Надалі представники клубу сказали, що через цей інцидент до клубу не хочуть їхати нові гравці – і закликали до відповіді не когось, а самого Андрія Шевченка.

Найстрашніше в цьому жарті те, що він – правда. У тому самому Закарпатті, звідки людей на фронт гребуть тисячами, серйозно обурюється команда першої ліги, яка ризикує вилетіти до другої. Як же так: цілого одного гравця посміли “загребти”!

Спортсмени – це взагалi дуже особлива субкультура. Їм властиво переоцінювати власні здобутки та концентруватися на своєму, дуже-дуже вузькому світі. Але у війну це набуло огидну, збочену форму. Футболістам спочатку дозволили розігрувати свій чемпіонат, потім виїжджати за кордон, потім клуби почали витрачати все більше і більше – і ось уже Буковина стає десь двадцятим за рахунком клубом з великими амбіціями, який готовий багато витрачати. А сміє обурюватись, що до його гравців ставляться не як до небожителів, навіть аутсайдер першої ліги.

Справа, звичайно, не в Хусту як такому. Шахтар на двох гравців витратив 24 мільйони євро. Скільки пікапів, дронів та інших одиниць зброї можна було купити на ці гроші? Клуби набагато скромніше набирають у штат багато тисяч людей і шикують часто більше, ніж до війни: Буковина та Полісся навіть мріяти не сміли про висоти, на яких вони парять зараз. Зрозуміло, що так створюється екосистема, в рамках якої навіть абсолютні ноунейми, без історії та досягнень, будуть переоцінювати свою роль у суспільстві. Переоцінювати просто за слово “футболіст” у трудовiй.

Коли чемпіонат України відновлювали, основними аргументами на підтримку цього рішення було: “Щоб прославляти Україну на міжнародному рівні” та “Щоб наш народ міг відволікатися від війни та стежити за видовищем”. Видовища навіть вища ліга дає відверто мало, а такі клуби, як Хуст – щиро впевнені, що їхній гравець важливіший за умовного роботягу на заводі – Україну скорiше ганьблять.