У Шахтаря прокинувся Кевін, Динамо отримує подарунки від суперника, Олександрія все сильніша. Підсумки 13-го туру УПЛ

Класний тур вийшов, цікавий. На вісім ігор лише одна розгромна перемога, але й цю гру мову не повернеться назвати нецікавою. Хет-трик захисника – в принципі, рідкісний делікатес, а в Україні це майже неможлива дивина. І потім, хіба сам факт настільки впевненої перемоги Олександрії не цікавий? Втім, про все по порядку.

Динамо виграло за рахунок тактичної безграмотності суперника

Київський клуб мав провести матч після справжнього приниження. Усі все розуміють – війна, курс долара впав, вкрай складно привозити класних легіонерів – але програвати 0:4 Ференцварошу не можна за жодних обставин. Всі форс-мажори максимум прирівнюють сили Динамо з командою, яку воно в найкращі часи громило, а в не найкращі просто обігравало, отримуючи критику за невиразну гру (не кажучи про те, що за Реброва і Ференцварош був сильніший).

Гра УПЛ у принципі показала, що Динамо далеко не на піку форми і перерву на збірні має сприймати з радістю. Але навіть команда із залізного топ-4 чемпіонату припустилася таких помилок, що кияни грали з величезною формою.

Дуже раджу переглянути епізоди, в яких Михайлiченко отримав жовті картки. Їх можна вносити до навчальних посібників – як приклади необов'язкових порушень, наявність яких абсолютно нічого не Поліссю не дало, а від відсутності нічого не стало б гірше. Захисник спочатку чіпляв Кабаєва за футболку, а потім відпустив від себе м'яч і сфолив на Буяльському. Другий фол, як ви розумієте – вже з жовтою у пасивi.

Незрозуміло, як взагалі так можна – із досвідом у сотні матчів на професійному рівні так підставляти команду. Михайлiченко грав і за кордоном (Андерлехт), і в топ-клубі (Шахтар), і в єврокубках (ті ж дві команди плюс Зоря), але він позбавив Полісся очевидного шансу дотиснути Динамо, яке дуже втомилося в єврокубковому матчі, у другому таймі. Пенальті – у той самий рядок; Смоляков перервав простріл із флангу абсолютно по-гандбольному, у зовсім не критичній ситуації.

Це, загалом, пояснює, чому одні й ті самі люди так домінують у внутрішній лізі і такі безпорадні на європейській арені. Такі дурні помилки не допускає навіть Ференцварош, не кажучи про сильніших суперників. Тому там безглузде вилучення крайній захисник ловить уже в самого Динамо.

Шахтар виграв завдяки глибині складу...

Шахтар зіграв із Зорею вдруге за два тижні: зовсім недавно ці ж команди зіграли у Кубку. А ще Шахтар грав після надважливої перемоги у ЛЧ над Янг Бойз. Як наслідок, стартовий склад “гірників” був набагато ближчим до “кубкового”, ніж до оптимального: порівняно з битвою в ЛЧ піднялися з лави Азарові, Вінісіус Тобіас, Педрінью, Марлон Гомес, Сікан.

Зовсім не “хлопці з двору”, так. Навіть змінивши половину складу, Шахтар може виставити дуже боєздатний колектив – не кажучи про те, що в такій ситуації команда має просто ультратопові заміни. Бартулович після гри сам акцентував увагу на цьому, сказавши, що у гірників два гравці на кожну позицію. Зорю вистачило лише на перший тайм, далі її сміли лавиною атак – Кевін оформив переможний гол особливо ефектно.

У турнірній таблиці залишилися чотири нулі. На перемогу від Інгульця можна чекати довго, безпрограшна серія хоча б когось одного в тандемі Динамо та Олександрії може закінчитися в грудні, коли команди зіграють два поєдинки поспіль (матч ще першого туру перенесли саме туди). А ось відсутність нічиїх у Зорі – це справжня несподіванка, і якщо раніше такий казус можна було пов'язати з “безкомпромісністю”, то зараз луганці просто дуже багато програють.

В останніх п'яти турах чотири поразки, в останніх 11 – вісім. Так безпорадно луганчани не виглядали з незабутніх часів Анатолія Чанцева: людини, яка у всіх своїх командах скаржилася, як все погано, і це навіть виглядало переконливо, але той же Вернидуб після нього чомусь досяг моментального прогресу.

Зараз, виходить, винен Бартулович? Не думаю; все-таки до Младена слабо показали себе і Коваль, і Кривенцов, і Лалатович. Зорю губить оборона: Жордан, якого привозили як висхідну зірку, дуже потужний, креативний, але такий ось автогол з нічого, як в останньому турі – один із мільйонів видів його яскравих помилок на рівному місці, які трапляються у нього майже в кожній грі. А його статус як основного, зважаючи на все, взагалі не підлягає сумнівам, поки Бартулович змушений ставити йому в пару номінального опорника Башича. Два 21-річні легіонери, Ескінья та Нваезе, теж не виправдовують очікування і осіли в запасі. Це не кажучи про те, що три центрбеки на сезон – в принципі дуже мало.

...А ось у Руху лава гірша, ніж у Вереса

Львів'яни, тим часом, після чудового старту продовжили похмуру серію, програвши Вересу.

Найцікавіше, що перемога виглядає логічною і за грою. Багато років поступового зміцнення складу нарешті почали давати плоди: у Вересі з'явилася внутрішня конкуренція. Дахновський вийшов у старті багато в чому через дискваліфікацію Шарая – і відповів на шанс голом та асистом. Мрвальєвич слабо виглядав в останніх турах – і вчора до 75-ї хвилини стежив за прикладом Гайдучика, як треба працювати на атаку. Конкуренція у Вереса є на всіх позиціях: навіть на посаді номер один воротаря збірної Молдови Кожухара підтискає заслужений і класний ветеран Когут, який буквально в останніх “стиках” сильно допоміг не вилетіти від Епіцентру.

У Руха ж лави, можна сказати, немає. Дахновському було нескладно відзначитися голом: на самому початку гри Ледвій так підставив Підгурського пасом, що, можна сказати, сам організував супернику вихід віч-на-віч. Але ким міняти Ледвія, якщо садити його в запас? 20-річний Герета легко може бути ще гіршим; можливо, Паньківа варто було потримати на лавці ще сезончик... Через дискваліфікацію Дідика на поле вийшов Слюбик, який теж влаштував Дахновському, Гайдучику і компанії найкомфортніший прийом; і це стосується більшості позицій – за спиною такого молодого таланту Руху порожнеча, і він може грати, як хоче.

У складі Руху зараз лише два футболісти віком від 24 років – і те, Плюмена в першій команді вже після зимового міжсезоння я б не чекав. Регулярно на полі по 8-9 гравців юніорського віку – і це звичайно сприяє нестабільності в крайньому ступені.

Найцікавіше, що за спиною Руху – дуже заможний власник, який збудував інфраструктуру, яка, за словами гендира клубу, коштує близько 80 мільйонів доларів. І тут постає питання: а чи так значущий цей титул наймолодшої команди світу сам собою? Чи не краще взяти в конкуренцію гравців на кшталт того ж Дахновського, які б грали один матч із трьох, підтримували б конкуренцію і допомагали б набирати очки стабільніше?

А поки що у Руху жодної перемоги в останніх восьми турах.

Герой туру

Олександрія своїми перемогами вже нікого не дивує. Так з Лестером було: всі з таким інтересом обговорювали провальний сезон пізнього Пеллегріні, жахливий сезон у МЮ ван Гаала, початок перебудови Клоппа і т.д., що команда якихось збитих льотчиків (від Раньєрі відмовилися всі топ-клуби, від Хута – Челсі, від Дрінквотера – МЮ, від Варді – взагалі всі професійні клуби, крім Лестера) просто, здавалося б, набирала очки, щоб не вилетіти, доки не стала чемпіоном.

Тим часом Олександрія здобула чергову перемогу. Декілька деталей саме цієї:

1) Розгромно обіграли п'яту команду ліги;

2) Обіграли на тлі феєрії від воротаря суперника (Кемкін відзначився мінімум парою чудових сейвів);

3) Обіграли без жодного моменту біля своїх воріт (Єрмаков міг зосередитися на початку гольових атак);

4) Обіграли, незважаючи на нефарт (вже точно Безерра точно міг забивати, але влучив у штангу).

А тепер ще й гравці розкриваються. Звичайно ж, цього разу запалив Кампуш , який оформив хет-трик з позиції центрального захисника – але раніше Ротань зробив важливими частинами команди Бєляєва та Козака, досяг величезного прогресу від Ковальця, адаптував до супертоп-рівня Безерру… Вечір перестає бути важким. Зараз Олександрія виграє свої матчі набагато впевненіше, ніж Шахтар і Динамо – і та сама спарка з киянами наприкінці року вирішить дуже багато. Це не кажучи про те, що Шахтар та Полісся олександрійці вже обіграли.

Місиво туру

Лівий Берег та Інгулець відкривали тур грою, у якій не можна було програвати нікому. Виграш Оболоні лише підкреслив, що залишатися гіршим ще й на таких низьких висотах (а команди, які набирають близько 0,5 очка за гру – це дуже низькі висоти) рівносильно путівці до першої ліги. Мабуть тому обидва суперники максимально вклалися в те, що вміють: боротьбу на всіх ділянках поля.

Старт матчу відклали через тривогу на Київщині – і, хоч арена “Лівий Берег” і невідмінна візуально вiд київської агломерації, вона належить саме до області, а не до самого Києва. Так от: за манерою гри й сам Лівий Берег – команда не столична, а сільська. Вона не відрізняється від того ж Інгульця, який виходить на гру з метою виграти якнайбільше єдиноборств. Це не погано саме по собі – колись половина Бундесліги грала у “битися-боротися” – але Галас у боротьбі з Могильним, звичайно, перейшов межу.

Лівий Берег з 17-ї хвилини мав грати у меншості, але це не означає, що він мав грати у меншості 70+ хвилин. Гра в цілому загрузла у фолах, і за нормального суддівства й Інгулець мав заслужити на кілька жовтих більше, деякі з яких мали стати для гравцiв другими. Артем Михайлюк – зовсім молодий арбітр, який поки що рідко отримує матчі вищої ліги – і його бригада не впоралася з темпом гри, давши їй перетворитися на якусь суміш американського футболу з єдиноборствами.

Старі знайомі туру

Джокери туру

Ворскла приїхала до Одеси в зовсім похмурому настрої: 13-те місце, десять ігор без перемог, дефіцит кадрів такий, що гру довелося починати з сімома гравцями на лавці (Чорноморець почав із дванадцятьма). Але Максимов знайшов у собі сили вивернутись і тут.

По-перше, дуже вчасно відбув дискваліфікацію та повернувся Пердута . Це, нехай через кілька ходів, але дозволило прибрати в запас Хрипчука: Пердута, як завжди, став на праву брівку, Крупський з правого флангу перейшов ліворуч, Бацула з лівого флангу – у центр оборони, а Хрипчук сів у запас. Більше того, одужання М'якушка дозволило збільшити внутрішню конкуренцію: Корнієнко повернувся на лаву.

Цікаво, що така перебудова оборони допомогла й атаці. Підключення Пердути та Крупського були небезпечними протягом усієї гри, а вирішальним став стандарт, на якому допоміг Гучек. Після кутового та бісиклети Нестеренка він та Ієде, на відміну від захисників Чорноморця, допрацювали епізод до кінця – і допомогли Ндукве заштовхати переможний гол. Як тут не згадати, що Ієде та Гучек минулого сезону виступали саме за Чорноморець.

Максимов ще нічого і нікого не врятував – навіть тепер Ворскла лише 12-та. Але після неповного місяця роботи у його виконанні: а) команда вміє забивати переможний гол зусиллями двох гравців, які вийшли на заміну (Нестеренко та Ндукве); б) команда набагато бiльш активнішо і осмислено атакує (Пердута раніше так активно вперед не підключався); в) зростає внутрішня конкуренція (Корнієнку та Хрипчуку навряд чи подобається сидіти в запасі, та й “джокери” останньої гри легко можуть когось посунути). Там, де Максимов, не буває нудно – тож з цікавістю стежимо за розвитком полтавського проекту.

Тренер: Максимов (Ворскла)

Гол туру

Хоч би як важко не грало Динамо, його єдиний гол з гри вийшов просто цукеркою. Тож розіграти комбінацію в один дотик дорогого варте.