Максимову вдався шантаж, гранди розім'ялися перед класичним, аутсайдери воскресли: підсумки 27-го туру УПЛ

Тур найдоречніше назвати словом “бадьорий”. Приємно усвідомлювати, що навіть за три тижні до кінця сезону ще немає жодної гри, яка абсолютно нічого б не вирішувала. Боротьба за чемпіонство жива, за єврокубки – теж, за виживання взагалі б'ються так, що шматки газону вилітають. Тішить і результативність: вісім матчів туру включили 25 голів.

Український футбол повернувся у нульові

Ось тільки найменш цікаві матчі відбулися за участю грандів. Шахтар просто зніс Чорноморець на самому початку, решту матчу дограючи у відвертому економ-режимі. Динамо у першому таймі не реалізувало як мінімум три стовідсоткові моменти, подарувало надію на інтригу – але вже на початку другого тайму нокаутувало Колос, закинувши три голи за чотири хвилини.

Ми любимо пов'язувати всі кризи з дев'яностими, але кожен тур весняної частини все товстіше натякає, що наш футбол наближається до нульових. До таких чудових сезонів, як, наприклад, -01/02, коли Динамо за весь чемпіонат пропустило лише 9 голів, програло лише один раз – і не стало чемпіоном. Просто Шахтар не програв взагалі жодного разу, пропустив лише на гол більше і у 26 матчах дозволив суперникам лише шість нічиїх.

Або, наприклад, феноменальний сезон-05/06, коли різниця між другим і третім місцем була в 2,5 рази більша, ніж різниця між третім місцем та зоною вильоту. Це виглядає як якась друкарська помилка, але це правда: “бронзовий” Чорноморець відстав від другого місця на 30 очок (!!!), а Волинь, яка вилетіла, випередив всього на 12. Роком раніше відрив був менший: донецький Металург, який вирвав в історичній гонці з Дніпром медалі відстав від другого місця “всього” на 24 бали.

Динамо під керівництвом Олександра Шовковського провело вже 17 матчів чемпіонату. Результат: 15 перемог та дві нічиї, тобто 92,16% набраних очок від абсолютного максимуму. Це просто феноменальний темп практично для будь-якого чемпіонату, але відставання від Шахтаря майже не скорочується. Шахтар виграв абсолютно всі матчі чемпіонату цього року, та й навіть якщо взяти той же відрізок у 17 ігор, вийдуть 15 перемог, нічия та поразка. І Шовковський приречений на тлі нескінченних перемог чути закиди за спроби утримати 1:0 у Рівному та за домашню нічию з ЛНЗ.

Більшість перемог здобувається грандами, як то кажуть, за явною перевагою. У Шахтаря вже три розгромні перемоги поспіль; Динамо не так часто трощить суперника, але довго любило зупинятися при перемозі 2:0. Сім перемог з різницею у два м'ячі, п'ять великих – і теж дуже мало ігор, в яких інтрига жила до фінального свистка. Іронічно згадувати, що минулого туру гранди взагалі грали без найважливіших гравців основи: у Шахтаря через перебір карток матч пропускав Бондар, у Динамо – Ванат, але й без них, м'яко кажучи, впоралися.

Є всі підстави вважати, що розрив у класі тільки зростатиме. Шахтар взагалі близький до безліміту на трансфери: 24 мільйони євро на двох гравців – це просто шалені гроші, якщо міряти сучасними українськими мірками. Влітку ніщо не завадить “гірникам” придбати ще пару гравців вартістю як цілі клуби УПЛ – особливо, якщо вони вийдуть до Ліги чемпіонів.

З Динамо ситуація тонша: кияни витрачають зовсім небагато. Але вони “пилососять” усю молодь України: нові та нові зірочки переїжджають до Києва у тінейджерському віці, як той самий Михавко у 18 років. Тим більше, що тепер “підвищитися” до основи не так складно, як у легіонерські часи.

Загалом гранди штампують перемоги, і шансів на сенсацію, як минулого сезону, у “простих смертних” все менше. Якщо говорити про хороше, то не можна не відзначити, що Динамо та Шахтар дуже класно влучили з тренерами. Ще восени, з Луческу та ван Леувеном на своїх місцях, гранди втрачали очки через тур – але Пушич та Шовковський за одне міжсезоння змогли досягти балансу у грі та реалізації прірви у класі.

Максимов залишається

Начебто на противагу двом класичним грандам, Дніпро-1 навесні опускався все нижче і нижче. До понеділка він мав дві перемоги в дев'яти матчах, і Юрій Максимов вирішив зробити хід конем. Він прямо оголосив, що якщо команда не обіграє Кривбас у регіональному дербі, він піде.

Прямо скажемо, сміливе рішення – шантажувати команду своїм відходом. Воно нагадало, що Юрій Вільович, за всіх своїх успіхів, за 15 років тренерської кар'єри, в жодній своїй команді не відпрацював навіть двох повних (!) сезонів. Він дуже часто йшов абсолютно несподівано, історії були дуже різні, і у багатьох випадках його хотілося захищати. Дивно ж ставати на бік п'яного Олександра Алієва, з яким, за його власним зізнанням, “поштовхався” тренер? Чи, тим більше, російської команди, яка звільнила тренера після підвищення у класі? Чи Ворскли, яка віддала перевагу Скрипнику після початку війни?

Проте будемо чесними: з 10 дуже різних команд у чотирьох різних лігах Максимов в жодній не залишався надовго. Складна вона людина, важка у спілкуванні – і її небажання уникати гострих кутів дорого обходиться, насамперед, йому самому. Але з Дніпром-1 у цьому конкретному випадку це спрацювало: команда змогла впевнено стримати Кривбас, звести саму гру до “низів” – і навіть молодь в особі 18-річного Раміка Гаджиєва змогла проявити себе з найкращого боку, відзначитись голом. Рамік теж хоче, щоби Максимов залишився? Цей тренер не те, щоб дуже любить довіряти молоді.

Чесно сказати, хвалити Дніпро-1 після цього – безперечно, серйозного – успіху не хочеться. Давайте почекаємо хоча б виїзду до Олександрії, а краще гри з Шахтарем у 29-му турі. Набагато більше схоже, що результат визначили не так таланти Дніпра-1, як надмірна обережність Вернидуба. Нічия на 100% гарантувала команді бронзові медалі, і у зв'язку з цим Кривбас начебто сконцентрувався на тому, щоб захистити 0:0. У минулому турі, проти Металіста 1925, той же склад (з Микитишиним замість Кожушка на вістря) грав кардинально інакше.

Герреро привітав Зорю з днем народження

Луганському клубу пощастило вийти на черговий матч рівно того дня, коли його вік пішов на друге століття. 5 травня 1923 року на паровозобудівному стадіоні імені Жовтневої революції було засновано команду під назвою “Металіст” – можете оцінити, як багато всього змінилося з того часу.

Зараз Зорі не до святкувань, і гра з Поліссям це вкотре наголосила. Дурний ляп Батагова під час спроби створити штучний офсайд – і суперник веде 1:0. Дурний ляп Яцика, який з жовтою карткою в пасиві чомусь пішов у грубий підкат – і луганчани в меншості. Зоря йшла впевненою дорогою до поразки, але, на її щастя, того дня її суперником була команда, яка сама заслуговує на поразку в кожній другій грі.

Полісся дуже погано грає в обороні – і при цьому чомусь постійно намагається грати від неї. Їх навіть Минай міг за це покарати, коли перетворив 0:3 на 2:3 – ну а команда з Герреро на вістрі здатна, звичайно, на більше. У гольовій атаці дуже пасивно зіграла оборона житомирців , яка дала доставити м'яч у штрафний майданчик – ну а там уже панамець розібрався.

Ось тільки більше Полісся і Зоря один проти одного не гратимуть, а з таким перфомансом вони заслуговуватимуть на програш дуже і дуже часто. Тільки величезний відрив, здобутий у першій частині чемпіонату, дозволяє Поліссю ще претендувати на топ-5 – ну а Зоря близька до повернення до зони перехідних матчів. Юрію Ковалю час знайти на посаду тренера луганчан когось, крім самого себе.

Ворскла – найгірша команда ліги зараз

Ми (принаймні багато хто з нас) намагаємося переконати самі себе, що останні результати Ворскли пов'язані зі ставкою на Кубок, але Пердута після гри сказав прямо протилежне.

«Про фінал Кубка ми взагалі поки що не думаємо. Нам потрібно обіграти Минай удома. У нас є завдання – вигравати у кожній грі. Та й грати потрібно впевнено, а не так, як ми грали проти Металіста 1925. Ми не можемо грати з таким ставленням до справи, як у цій зустрічі. Ось що важливо. Давно такої серії без перемог не було. Нічого, до наступного поєдинку ми з усіма питаннями розберемося, і, сподіваюся, все буде добре».

За фактом, харківська команда, яка так жахливо грала попередні півтора десятки ігор, просто розібрала Ворсклу на запчастини. Металіст 1925 забив три, а мав набагато більше: Ворскла повністю провалилася в обороні. Гармашу не можна надавати стільки свободи, Долганський мав це розуміти ще як воротар – але не зміг чи не захотів придумати план його нейтралізації.

У Ворскли одне очко в семи останніх турах, вкрай туманні перспективи на фінал Кубка – і, загалом, все йде до зміни тренера вже влітку. Втім, Долганський і виводить команду на матчі як “в. о.”.

Асист туру

Олександрія все ближче до найнебезпечніших місць, але попри все продовжує грати гарно. Відрив від зони перехідних матчів розтанув уже до двох очок, від зони вильоту – до п'яти, але за останній тур команду Ротаня не хочеться критикувати. По-перше, вдалося відібрати очки у Руху, що цьогорiч саме по собі дуже складно. По-друге, Кирило Ковалець під час першого взяття воріт показав справжню магію.

Гол туру

Верес та Минай під кінець туру подарували справжню футбольну битву. Минай показав чудові бойові якості, зміг повести у рахунку, але дав супернику організувати камбек  Визначну роль у цьому зіграв Дахновський, який сам відібрав м'яч у центрі поля, сам його протягнув, класно відпасував на Гайдучика – і завершив передачу у відповідь.