Зазвичай, у перші три робочих дні єврокубкового тижня тільки те й роблять, що говорять про матчі Ліги чемпіонів УЄФА. Однак цього разу ми стали свідками змін у звичному розкладі. Організатори вирішили провести один із півфінальних матчів-відповідей Ліга конференцій у середу, коли незадовго до головної страви вечора на Сантьяго Бернабеу в Брюгге зустрічались місцевий однойменний клуб та італійська Фіорентина.

Чому такий незвичний день? Справа в традиціях. Починаючи з 1304 року, щорічно у день Вознесіння Господнього на площі Бург відбувається Хода Святої Крові, присвячена найбільшій реліквії, що зберігається в місцевій церкві — каплі крові Христової. Певна річ, що тоді всім не до футболу, тож історія перемоги "лілій" на власному полі (3:2) тижневої давнини мала отримати своє продовження за добу до того, як зіграють ще два півфіналісти.

І оскільки велике свято тільки на наступний день, то ввечері напередодні трибуни Де Кейпа були заповнені вщент. Фіорентина до галасливої підтримки, певна річ, звикла у себе в країні, але було помітно, що стартовий план команди Італьяно реалізувати не вдалось. Наче й побігли атакувати, але доволі легко суперники відбились, після чого вже в гостей почались проблеми в захисті.

Брюгге грав у футбол, який можна охарактеризувати одним словом — простий. Коротка передача метрів на 40 і все в тому дусі. Але ж це працювало! На 20 хвилині Ванакен із лівого флангу викрутив фірмову подачу на межу воротарського, а Де Кейпер продовжив головою в дальній кут. Лише таким чином удалось вивести команду Італьяно з того стану трансу, до якого її загнала, схоже що, місцева публіка.

Фіорентина в шаленому темпі понеслась атакувати й доволі швидко отримала супермомент для Гонсалеса та Бельтрана, але переграти досвідченого Міньйоле першому так і не вдалось, після чого партнер на добиванні не влучив у порожні. Куди ближчим до мети вже під завісу першого тайму був Куаме, бо його удар уже точно відіграв голкіпера, проте м’яч замість лівої дев’ятки дзвінко відлетів від поперечини прямо на лінію воріт.

У підсумку вже в першому таймі було помітно, що на емоціях Брюгге може зайти далеко в цій грі, але як діло почало стосуватись виваженого футболу, то тут італійці просто демонстрували свою якість. Але часу розвернутись команді Італьяно до перерви просто не вистачило, тоді як вона зробила певний зачин в ігровому плані, а команда Нікі Гаєна отримала чимало інформації для роздумів за нетривалу павзу.

Можливо, це було й зайвим, бо господарі повернулись на поле з такою банальною тактикою глибокого захисту, що й дивитись на це не було бажання. І добре, якщо б "чорно-сині" ще розуміли, як контролювати атаки суперників поблизу до власного штрафного, бо вийшло просто якесь побиття колективом, що був вищим за класом та досвідом участі в матчах на високому рівні.

Фіорентина атакувала постійно. Можна навіть сказати, що це робила суто вона в основний час зустрічі, бо "додатковий", або надлишковий, розпочався тоді, коли гості таки зуміли забити свій бажаний гол. Настукали, щоправда, вони до цього по каркасу чужих воріт точно не гірше, аніж Парі Сен-Жермен напередодні, але й контекст був трохи іншим та й результат для авторів цих влучань у штанги/поперечини значно кращим.

На 82 хвилині Додо вчергове кинув аут із правого флангу на межу штрафного, де Ніко в красивому стрибку ножицями перевів м’яч на ближню для Нзоли, а тому просто в голову ногою поцілив Мехеле. Назвати цей учинок розважливим навіть бажання немає, тим паче Бельтран потім пробив точно в лівий кут і зрівняв рахунок.

Але ж для Брюгге це було вже тотожно вильоту з турніру, тож довелось ламати голову над тим, як залишати свій панцир у сіточку та йти знову атакувати, як це й було в першому таймі. І тут Фіорентина, певна річ, знову дала про себе знати в якості команди з не надто надійним захистом. Але хоч Терраччано у вирішальний момент із ударом Ванакена не підвів, тож довелось утримати цю нічию. У трошки брудному стилі, бо заключні хвилини — то суцільна бійка, а не футбол був.