Команд у Лондоні можна назбирати чимало, і навіть на рівні англійської Прем’єр-ліги представництво столиці виглядає доволі розгалуженим. Тож таке явище, як лондонське дербі — уже звична справа для місцевих уболівальників. І при цьому геть не кожен двобій вирізняється запеклістю в стосунках поміж колективами. Як, наприклад, матч Вест Гема та Арсеналу, які цього разу зустрілись на Олімпійському стадіоні в рамках тринадцятого туру національної першості.

Однак контекст цієї гри все одно був важливим. "Каноніри" встигли розгубити чималу кількість залікових балів, і вже відставали від Ліверпуля аж на дев’ять очок, що в рамках чемпіонських перегонів у Англії хоча й не є неподоланною величиною, проте все одно за 12 зіграних матчів виглядає загрозливо.

І тому, коли "червоні" готувались до свого прийдешнього двобою на Енфілді проти чинного чемпіона, Манчестер Сіті, команді Мікеля Артети було критично важливо перемогти суперника, який перебував на межі від чергового звільнення головного тренера. Хулену Лопетегі на старті кампанії похизуватись було нічим.

Цей матч мав доволі рідкісну структуру — у ньому був яскравий та запальний перший тайм і щось схоже на футбол після перерви. Але вражень у стартовій половині гри накопичилось настільки багато, що нейтральний глядач був задоволений і таким розвитком подій. І що ж це там такого мало статись, щоб після відпочинку команди вже ні до чого не прагнули?

А тут усе просто — Вест Гем провалив гру в обороні в першій половині гри, після чого його намагання врятувати ситуацію сприймались як щось буденне й нецікаве. Усе почалось на десятій хвилині, коли Арсенал (так, вони знову це зробили) подав кутовий зусиллями Саки з правого флангу на ближню для Габріеля, і знову суперники не змогли цьому дати ради.

Другій гол "канонірів", можна вважати, що трохи забарився, але Букайо також супроводжував завершальну частину епізоду, і після його стінки з Едегором на правому краю штрафного можливість пробити в порожні ворота отримав Троссар. Англієць за кілька хвилин потому спонсорував результативний доробок партнера ще й заробленим пенальті за фол від Пакета, і це третій м’яч.

І щоб уже далеко не ходити, Пакета остаточно прибив шанси, які й без того були примарними, своєї команди на порятунок, коли в наступній атаці втратив м’яч на чужій половині, і він миттєво відправився за спину Кілману на хід Гаверцу. Лише після цього "молотобійці" пригадали, що грають удома, і ми побачили бліц із голів від Ван-Біссаки та Емерсона. Останній відзначився красенем-м’ячем із штрафного.

Але останнє слово в цьому таймі все одно залишилось за Арсеналом, і команда Мікеля Артети отримала шанс на п’ятий м’яч, але щелепа Габріеля радо б уникнула своєї долі під час удару кулаком від Фабіанські під час чергової подачі кутового, що призвело до пенальті, із якого нарешті дали відзначитись і самому Саці. Якщо хтось не зрозумів, це все трапилось лише за тайм, початок якого ми навіть де в чому вважали повільним.

Чи був сенс команді Артети йти за ще більшою різницею за рахунком? Є всі підстави вважати, що цього разу чемпіонський титул від забитих м’ячів навряд чи залежатиме, тож ні, Арсенал мав право відпочивати після перерви. Там і Зінченку дали пограти трохи більше за пів години, тож настрій гостей був зрозуміли. Як і господарів, фанати яких цю гру додивлялись у пабах, а не на трибунах, і навряд чи їм сподобалось те, як Антоніо та Інгз хибили повз ворота в поодиноких гольових ситуаціях.