Ніколи такого не траплялось раніше, щоб півфінальні пари на чемпіонаті світу складали одразу чотири найкращі національні команди, відповідно до рейтингу ФІФА. Але в 2026 році мундіаль у Північній Америці вже звично розірвав шаблони уяви футбольних уболівальників. І якщо від першої з цих дуелей, поміж Францією та Іспанією, очікували саме гарного видовища, то від Англії та Аргентини, ураховуючи весь історичний контекст, можна було очікувати лише війни. Дякувати Богу, що цього разу виключно на футбольному полі.
Настрій команди Ліонеля Скалоні при цьому був зрозумілий ще заздалегідь, коли "альбіселесте" настільки емоційно виконували свій національний гім під свист фанатів "трьох левів", що нейтральним уболівальникам це точно припало до душі. А коли ж аргентинці почали грати в те, що вважають своїм традиційним футболом, то більш чемному сучасному поколінню англійців довелось одразу ховати свої ноги.
Не минуло й трьох хвилин, як головному арбітру Ісмаїлу Ельфату довелось розтягувати команди по різні боки барикад у центрі поля в наслідок чергового зіткнення. І саме довкола рефері й обертались усі ключові події в першому таймі, бо команди з власного боку спромоглись на створення аж 0.08 xG на двох. Смішні цифри, але ноги літали в усі боки так, що смішно не було нікому.
Звісно, цей арбітр давав обом командам випускати пару, бо до цього на поточному мундіалі він працював на такому матчі, як Іспанія — Уругвай, а там у футбол узагалі не грали. Тоді як у нас контрастним виявився вже другий тайм, у якому Аргентина почала з подвійного моменту з ударами Альвареса з правого флангу штрафного в ближній кут, перший з яких парирував Пікфорд, а другий прилетів у сітку із зовнішнього боку, а Англія почала натомість узагалі із забитим м’ячем.
На 55 хвилині з другої спроби Райс доставив м’яч на правий фланг для Роджерса у вертикальній атаці, а той подав на дальню стійку на Гордона, який з’явився за спиною в Тальяфіко в потрібний момент. Англія отримала надзвичайно важливу перевагу за рахунком і, як здавалось, за контролем над грою також мала діяти значно більш упевнено.
Але сталось те, що Тухелю, напевно, ніколи не пробачать англійські вболівальники. Німець вирішив зачинятись у захисті ще за понад пів години ігрового часу до фінального свистка, і, знаєте, різні бувають блоки, але щоб настільки низький. Дійшло до смішного — 88% контролю м’яча від аргентинців після пропущеного м'яча. Як тут не втратити голову?
А ще знову стало зрозуміло, що еволюція футболу в Англії перетворила національну збірну в плані боротьби в повітрі на казна-що. Бо як тільки посипались подачі з правого краю від Мессі та компанії, так одразу ж Пікфорд мав крутитись, немов білка в колесі, на тій лінії воріт, бо його намагались ударами головою переграти як Ніко Гонсалес, так і Мак Аллістер. Останній навіть у ліву стійку влучив у черговому стрибку за м’ячем.
Загалом, Англія горіла й було зрозуміло, що так довго не буде тривати. Конструкція мала впасти, і вона впала на 86 хвилині, коли перелякані "три леви", а насправді все 11 із головним тренером на чолі, забились до власного штрафного під час розіграшу кутового від Мессі з правого флангу, а той не подав, а розіграв другим темпом на Енцо, який нарешті влучив дальнім ударом у вільний кут воріт.
І якщо хтось думав, що Англія зробила якісь висновки після першого гола, то ні, не зробила. Тож аргентинці продовжували тиснути, і якщо хтось і хотів овертайми в цій грі, то це виключно команда Тухеля. Бо інакше її б ніщо не могло врятувати. А раз такий настрій, то отримати й другий м’яч у свої ворота не є чимось несподіваним. На другій компенсованій хвилині ніхто інший, як Ліонель Мессі подачею з правого флангу знайшов на дальній стійці Лаутаро Мартінеса, а той остаточно поховав європейську збірну прямо перед очима її фанатської трибуни.
Фінальний свисток американського головного арбітра Ісмаїла Ельфата зафіксував вихід національної збірної Аргентини до фіналу чемпіонату світу-2026, тоді як для Англії турнірний шлях у плейоф продовжиться матчем за третє місце.
Англія — Аргентина 1:2
Голи: Гордон, 55 — Е. Фернандес, 86, Лаут. Мартінес, 90+2
Англія: Пікфорд — Джеймс (Берн, 82), Стоунз (Тоуні, 90+6), Геї, Спенс (Рашфорд, 90+6) — Райс (О'Райлі, 82), Андерсон — Роджерс, Беллінгем, Гордон (Конса, 72) — Кейн.
Аргентина: Е. Мартінес — Моліна (Монтьєль, 73), Ромеро, Ліс. Мартінес (Отаменді, 73), Тальяфіко (Лаут. Мартінес, 81) — Сімеоне (Де Пауль, 72), Мак Аллістер, Паредес (Гонсалес, 64), Е. Фернандес — Мессі, Х. Альварес.
Попередження: Андерсон — Ліс. Мартінес, Ромеро, Де Пауль