Протистояння в рамках чвертьфіналу Кубка України розтягнулись одразу на три дні, тому футбольні вболівальники мали відмінну нагоду вдосталь насолодитись матчами цього турніру. Двох майбутніх півфіналістів ми вже знали станом на момент початку останньої доби цього раунду, а ще двох мали дізнатись упродовж кількох годин звітного ігрового дня.

Житомирське Полісся та Олександрія були двома командами, які ще не сказали свого слова, тому в матчі на полі житомирського стадіону Центральний на нас очікувало дійсно запекле протистояння. Не було сумнівів у тому, що колективи Юрія Калітвінцева та Руслана Ротаня не просто так долали на попередній стадії Дніпро-1 та Рух відповідно. Однак при цьому "поліграфи" з того часу в жодній грі не перемогли, а "вовки" в жодній не поступались.

Як і матчі першого кола, упродовж усього ігрового часу цього протистояння ми були свідками футболу двох рівних команд. Ротань прочитав задум Калітвінцева, Калітвінцев прочитав задум Ротаня — на тому й зійшлись поміж собою дві тренерські ідеї, а нам залишалось лише дочекатись на момент, коли хтось зробить вирішальний крок назустріч успіху.

А ось із цим було трохи важкувато. У першому таймі "поліграфи" мали непогані перспективи в атаці, коли посеред першої половини суттєво збільшили оберти й створили кілька реально якісних моментів ударами з лівого флангу. Щоправда, коли Михайленко з дальньої відстані перевіряв реакцію Бойка, то потягнув м’яз і більше нічого в цьому матчі зробити не зміг. Довелось міняти, як і Мартинюка ближче до перерви, коли той невдало приземлився на ногу.

Отже, двох слотів для замін у Ротаня не було вже за підсумками першого тайму, а суперники натомість не могли звикнути до присутності Шастала на вістрі атаки, тож особливо воротам Шевченка не загрожували. Хіба що сам воротар та його партнери в обороні інколи трохи привозили, але то вже окремі випадки, які також ні до чого не призвели.

Ротань таким чином вирішив зробити ще одну заміну в перерві, випустивши Погорілого, і прогорів — форвард не ввійшов належним чином до гри, тож команда була неначе вершник без голови в атаці. А в Полісся натомість з’явився Макуана й це вже було цікаво. Хоча б тому, що Бені мав один із найкращих моментів першого тайму, але змарнував вихід віч-на-віч із воротарем суперників.

Добре, можливо, не найкращий, бо ще був сольний рейд до правого флангу штрафного під час контратаки від Аріелсона, але він також завершився порятунком воріт від голкіпера Олександрії. І це вже було після повітряної тривоги, яка тривала ледь не повноцінний тайм, хоча в цьому матчі й без того довелось грати додатковий час, бо команди так і не забили.

Полісся провело овертайми більш активно в плані гри в атаці й не забило лишень дивом. Дивом імені Аріелсона, який примудрився головою пробити з рикошетом від газону над чужими воротами на завершення подачі Смолякова з лівого флангу на дальню стійку. Олександрії на таке відповідати було особливо й нічим, тож ми перейшли до серії пенальті.

А там уже все вирішила влучність "поліграфів" та сейв Дениса Бойка під час другого пострілу суперників у виконанні Логінова. Слідом за ним, на четвертому ударі, Копина поців у поперечину, після чого Морозко змарнував нагоду звільнити команду від зайвих переживань, пробивши абикуди над воротами. Його похибку надолужив у підсумку Козак, а "вовки" таким чином виграли вже другу поспіль серію в цьогорічному розіграші кубкових змагань.