Минулорічні виступи Мілана в першій за багато років кампанії Ліги чемпіонів УЄФА навряд чи залишили гарні спогади в пам’яті вболівальників. Проте команда згодом добряче відігралась за міжнародні невдачі, тому до нового розіграшу головного клубного турніру Старого Світу буде заходити вже в якості чинного чемпіона своєї країни. У підсумку навіть важко сказати, на які саме здобутки більше очікували фанати "россонері".

Нова кампанія в італійській Серії A таким чином набула для Мілана неабиякого змісту, бо тепер "червоно-чорному" колективу доведеться боротись за збереження власного набутого іміджа чемпіонів, а також власне вберігати заповітний трофей від зазіхань прямих конкурентів, яких цього разу буде аж надто багато. Цей шлях підопічні Пьолі, як і належить за їхнім статусом, розпочинали з домашньої гри на Сан Сіро проти фріульского Удінезе.

"Зебренята" останніми роками належали до переліку міцних середняків італійського футболу, про що не забули нагадати вже на початку звітної гри. Удінезе забив першим, при чому зробив це не просто швидко, а майже блискавично. Гості одразу оточили чужий штрафний майданчик із фланговими передачами, і зрештою провели результативний випад за підсумком подачі кутового з лівого краю від Деулофеу на ближню стійку для Бекао. Отримавши успіх на старті, команда Андреа Соттіля трохи відійшла до власної половини, проте все одно тримала напругу.

Мілану перед власними фанатами довелось одразу відповідати на зухвалий випад суперників, тож уже зовсім скоро ми побачили масований наступ ізбоку господарів поля, який у підсумку призвів до призначення пенальті за фол збоку Соппі проти Калабрії під час боротьби за відскок перед воротарським майданчиком. Епізод довелось переглянути на повторі VAR, однак рефері все ж таки ухвалив вірне рішення, а Тео потужно пробив у лівий кут із позначки.

Розсерджені "міланісти" на цьому не збирались зупинятись, тож одразу пішли шукати друге взяття воріт із власного боку, отримавши право на успіх уже зовсім скоро — навіс Калабрії з правого флангу на ближньому куті воротарського завершив Анте Ребіч, якому Пьолі цього разу довірив виконувати роль центрального нападника. Забігаючи наперед, зауважимо, що поки що італійський керманич може не квапитись із пошуками заміни для хорвата на цій позиції.

Незважаючи на суттєве покращення власного становища вже на початку гри, протримати на тривалій дистанції тиск на суперників Мілану так і не вдалось. Під завісу першої половини гри господарі почали втрачати контроль над ситуацією, що в підсумку обернулось для них недбалістю в обороні під час подачі Перейри з правого флангу в компенсований час на Масіну до центру штрафного. Захисника проґавили одразу кілька футболістів "россонері", за підсумком чого вся команда пішла на перерву за нічийного рахунку на табло.

Дуже важливим у підсумку для подальшого малюнку гри виявився гол Браїма Діаса майже одразу після повернення команд на поле. Тео виконав фірмовий навіс на дальню з лівого флангу, проте цього разу там були лише захисники суперників, які, утім, упорались із гольовим скиданням м’яча на ногу Браїму перед фактично порожніми воротами.

Як Удінезе почав другу половину гри, так її й продовжував у подальшому — мляво та незграбно за зовнішніми ознаками. Заміни не дуже-то й допомогли футболістам Соттіля хоч трохи вирівняти становище, а натомість вони пропустили в свої ворота ще один м’яч. Як не дивно, за підсумком чергової недбалості в межах власного штрафного, якої цього разу припустився під тиском ізбоку суперників технічно обдарований Перейра. Діасу нічого не вартувало його обікрасти, і приговорити гостей до поразки передачею під розстріл на Ребича.

У час, що залишався до кінця матчу, команди не намагались дбати про захист власних володінь, натомість надаючи перевагу постійним довжелезним передачам та прискоренням на межі можливого. Гра від того переглядалась зі сторони дуже поривчастою, проте непозбавленою цікавих епізодів.